Зелений чай і карамель

Юнґі спускається по невеликих сходах одного кафе. Маленька вітрина будівлі допомогає знайти йому шлях, несильно поблискуючи жовтим світлом. Його зміна закінчилася. 24 – річний Омега працює баристою в одному маленькому кафе міста.

Сьогодні прохолодніше ніж було вчора ввечері. Осінь вже дає про себе знати, не зважаючи на те, що зараз тільки середина вересня.

Зупинившись десь біля дерева, Мін Юнґі вдихнув прохолодне повітря, поправляючи своє достатньо довге пальто. Вже зовсім скоро на небі з’являться зірки і вигляне місяць. В мріях омеги так виглядало найкраще побачення в його житті, яке на його думку може і ніколи не станеться.

Для всих це занадто нудно. Сидіти десь і спостерігати за небесними тілами – не те що хочуть робити “нормальні” альфи під час побачення.

Повільно видихнувши осіннє повітря, хлопець продовжує свій шлях додому.

В нього все наче нормально, нормальне життя, батьки, нормальна робота, але йому не вистачає людини, яка буде спостерігати з ним за зірками, так це дивно. Дивно для всих кому це не скажи. Що в цьому такого ? Мін Юнґі сам не розуміє, але бажання це настільки сильне, що він би навіть каву приготував для “того єдиного” і випив би її, якщо того б захотів альфа, незважаючи на те що Юнґі п’є лише зелений чай. Ще одна дивна річ, яка дивує усіх знайомих. Як бариста може не пити каву?

 Омега не знає, якось не задумувався над цим, навіть коли готує каву, він не задумується смачна вона чи ні, чи солодка вона достатньо або ж навпаки занадто багато цукру. Він просто робить її, а інгредієнти додаються по відчуттям. І всім подобається. Цікаво він пахне кавою для інших чи його запах зовсім далек від цього напою ? Юнґі ніколи не запитував цього у альф. З його роздумів його відволікає хлопець, який сидить на одній із лав парку, тримаючи у руці сигарету. Він молодший за нього, це видно по зовнішності, цікаво настільки?

Молодий альфа видихає великий клуб диму, тим самим перешкоджаючи нормальне дихання Юнґі. Здавлюючи від неприємного запаху тканину пальто, Мін не стримує і починає

кашляти, прикриваючись рукою. Помітивши це, альфа поправляє однією рукою своє блондинисте волосся, встає, наближаючись до Юнґі.

– Вибачте, я не хотів….

– Боже, яке це лайно, навіщо ви це тільки робите ? – омега не звик ввічливо поводитись з незнайомими, котрі випускають пар з сигарет, коли хтось проходить прямо біля них, не було в нього такого досвіду.

– Взагалі то це допомагає, ну мені так здається, але не всім,– альфа стурбовано вдивляється в очі Міна, все ще не знаючи чим допомогти.

Він звик, що в такий час інші вже прямують додому, не зупиняючись на своєму шляху, бажають зустрітися з теплим ліжком, після важкого робочого дня. Тому він залишає себе зіркам, цигаркам і цьому парку. Він студент, вчиться на філологічному факультеті і зараз ця вся картина виглядає доволі стереотипно.

– Я дуже сумніваюся з приводу цього, – відкашлюючи останнє, промовляє Юнґі.

– А ви коли небудь пробували палити ? – говорить альфа та струшує цигарку

– Був такий… жалюгідний досвід в моєму житті, тобі начебто нема чим зайнятися, ніж сидіти тут серед ночі і курити у парку?

Чому він питає це, навіщо йому щось питати про людину, імені навіть якої він не знає. Це його зацікавлює, цей безпардонний омега, якому є якесь бісове діло до нього.

– Ем…ну..це як терапія, відпочинок після дня в університеті, весь цей шум , гуркіт, голосні викрики, мені подобається приходити сюди, щоб відволіктися від цього всього.

– Давно ти тут ?– питає Юнґі, вже відкашлявшись та прочистивши горло.

– Так, це дивно що ми не зустрічалися раніше

– Можливо тоді я не зупинявся по дорозі… роздивляючись небо,– останні слова, були сказані омегою тихо, через якийсь страх, бути “відкинутим” людиною, людиною, яка навіть незнайома з тобою.

– Я теж часто вдивляюсь у небо, люблю вгадувати сузір’я, мій дідусь часто показував їх.

Навіщо він взагалі продовжує розмову з ним, це ж незнайома людина, цей омега просто попрощається зараз з ним, а він вже історії з дитинства починає розповідати.

– Я Юнґі,– це перша людина котра зацікавилась цим “безглуздим” заняттям як і він, тому незважаючи на те що це просто незнайомець, омега не хоче втрачати свій інтерес і з надією протягує руку щоб пожати.

– Чімін,– альфа не проти нового знайомства, він киває головою ніби кланяючись в знак шани, та жме своєю рукою іншу. Долоні Міна сухі, напевно від морозу, або його власнику все одно на догляд шкіри рук. Чімін нахилившись відчуває запах зеленого чаю, він не б’є у ніс, а повільно проникає через рецептори, як справжній пар, коли ти заливаєш чайне листя окропом. Він наче зігріває з середини, обкутує легені, сильніше, ніж цей бісовий дим цигарок.

–Скільки тобі ?– цікавиться Юнґі, а в думках вибачається за швидкий перехід на “ти”

–Двадцять, – промовляє альфа, кидаючи недопалок у смітник.

Спитавши те саме, Чімін все таки легенько хлопає подумки по плечу. Все таки це добре що він віддав шану йому, кивавши головую при знайомстві.

Позбавивши себе запаху, як висловився Мін, лайна, Чімін зробив глибокий вдих вечірнього повітря, “зачепивши” при цьому подих зеленого чаю. Він достатньо виразний щоб подумати, що його продають десь неподалік.

Юнґі сів на лаву, дерев’яні бруски трішки скрипіли, говорячи про те що лави у парку доволі старі. Сунув руки у кармани пальто, Мін почав діалог ще раз, розпитавши Пака про університет, факультет і інші речі. Йому нема куди поспішати завтра він працює у другу зміну, тому встигне поспати, повернувшись додому.

–Ти напевно працюєш поблизу? – спитав альфа, протираючи долоні одну об одну, щоб зігрітися.

– Так, в тій кав’ярні, бачиш ?– омега вказував пальцем на маленьку споруду з палаючими вогниками.

– Так …– Чімін видихнув останнє слово і тепер вже природній пар холоду вийшов з його словами.

Десь в цей момент Юнґі відчув запах карамелі з ваніллю, впевнившись, що поблизу немає ніяких магазинчиків з їжею, він ще раз повернувся в сторону нового знайомого. Це запах альфи. Так ніжно. Немає гіркого чи якогось занадто солодкого повиву, а просто карамель з ваніллю. Це так дивно і мило одночасно. Мін Юнґі повинно бути все одно, але чому тоді омега задумується над тим що йому б пасував цей аромат. Жалісно тільки від того що цей молодий парубок псує свою привабливість цими бісовими цигарками, він би і не помітив як приємно пахне альфа, не просидівши з ними пару хвилин за розмовою, поки пропав цей сморід.