Здається, я не туди потрапив.

Сашкові в свої 19 років жилось нудно, він не бачив свого майбутнього, а також не задумувався над минулим. Кожен наступний день це копія попереднього, той самий шлях до університету, той самий асфальт. Навіть кожну ямку він знав, особливу увагу приділяв великим, під час дощів.

Осінні сутінки, а Сашко виконує своє шаблонне завдання, повернутись з університету додому. Все як зазвичай, улюблена музика лунає з навушників та дорога яку давно обрав для себе Сашко. Дійшовши до перехрести зі своїм АТБ попереду та універом позаду видно велику калюжу яка  натякає, що потрібно щось змінювати в своєму житті, давай почнемо з дороги додому ?

– Тю, я що, цю яму не перестрибну, тим паче, давно хотів почати займатись спортом.

Без розгону Сашко стрибнув, дістався “суші”, але не без втрат, права нога по коліно була у воді.

– Так, по цій дорозі ще чотири подібних ям, другу ногу мочити я не хочу. Піду сьогодні ліворуч, ніколи не ходив тією дорогою.

Сашка повернув на більш цілу, але незнайому дорогу, проте нічого нового для себе він не знайшов.

– Ті самі будинки, просто сзаду, ті самі дохлі ліхтарі, більше тут ходити не буду – подумав Сашко.

Тримаючи курс паралельно старій дорозі несподівано для Сашка заграв старий знайомий трек.
– Дивно, я його наче не додавав в свій плейлист, ну хай пограє

Пройшовши кілька метрів, Сашкові вподобав мелодію, і почав мріяти про безтурботне життя де немає навчання та гроші з’являються самі по собі. Думаючи про новий комп’ютер та ігри Сашко все далі відривався від реальності, у багатьох хлопців його віку мрії однакові, вони можливо банальні, без певної цілі, але і цього вистачить. Все далі відлітаючи думками у мрії Сашко перестав відчувати землю, і це вже в прямому сенсі. Через момент політ змінився на занурення у воду. Опустившись таким способом на землю, Сашко почав зі всих сил махати руками, не без проблем, але винирнувши,  він побачив дуже малого чоловічка.

– Подайте руку ! – кричить висунувши руку Сашко

– ммм ?

– Руку давай !

Невимовивши ні слова чоловічок почав тягнути Сашка за руку. Прочухавши каміням спину, Сашко почав відчувати траву, чоловічок тягнув його далі.

– Ей! Відпусти, де мій телефон ?

Швидкість ставала ще більшою, і Сашко не міг вирватись з маленьких, проте сильних рук чоловіка. Чудернацькі удари ніяк не впливали на хватку чоловіча. Цю нерівну боротьбу перервало полум’я з водної ями.

– Що то таке ? Вибух ? – питає у чоловічка Сашко

Але він почав тягнути ще швидше, лише в той момент Сашко побачив, що немає довкола тих будинків, немає ніякого асфальту, лише грунтовка.

– Як я сюди дійшов ? Що це за посадка ? Ти хто ? – почав засипати питаннями чоловічка, проте його потік зупинив крик з тієї ями і Сашко перестав пручатись, а лише створив компанію своїм переляканим криком.

Максимально віддалившись від тієї ями чоловічок відпустив Сашка, та почав залазити в якусь яму.

– Ти куди ?

Чоловічок відповів щось незрозуміле і пропав у темряві.

– Знову яма.

Сашко розумів, що цей чоловічок єдиний, хто йому зараз допоможе то ж поліз в яму наздоганявши чоловічка.

Короткий рух лодоні об лямки на штанях утворив вогонь в руках, який освітлював наступну дорогу. Сашко бачив дивні написи на стінах, але не міг зрозуміти що там

– Хм, що це за письмо таке, і не латинка, і не щось інше що я міг бачити. Хоча ось ця літера нагадує нашу “О”, а та англійську “G”.  – думав Сашко

Дійшовши до тупику чоловічок стукнув ногою і земля посипалася утворивши дивні трикутні сходи. Лише тоді Сашко помітив взуття чоловічка, дивні черевички з трикутним каблуком, та дзеркальну стелю без їхнього відображення. Коли сходи закінчились Сашко побачив світлу величезну пещеру, де було безліч таких малих чоловічків. Проходивши повз кожного Сашко чув незрозумілу мову, до деяких він намагався заговорити ламаною англійською але без результату.

Сашко ще не розумів, що він не вдома, не в своєму місці чи країні, він просто не там. Тут інша мова, літери звичаї.

– Як мені дізнатись дорогу додому не знаючи мови ?

Кінець короткої розповіді без завершення. (для універу)