Здається, я знову переїжджаю

Вулиці Києва, потихеньку, але починають прокидатися. Дороги заповнюються автомобілями, беручи владу над кілометрами асфальту. А за кермами машин, не задоволені водії та пасажири, які проклинають ранок. А особливо того розумника, який вирішив, що вставати о 6:30 та їхати на роботу: дуже гарна ідея. А особливо, хотілося подивитися в очі тих, хто підтримав, настільки ідіотську витівку. Не враховуючи навіть тих, хто їздить на міському транспорті. В їх голові, мати вибудовуються в складносурядні, складнопідрядні та безсполучникові речення. Причому одночасно. Не сказати, що Спартак і сам був радий, такого роду ранку. Спати хотілось жахливо, і хоча він і не бачив себе зі сторони, але міг уявити, яке в нього “задоволення”на обличчі. Проте, краще бути в машині, аніж на місце вбивства. Хотілось правда бути у затишному ліжечку, та бачити 10 сон, досипаючи ті декілька годин, які в нього залишались. Але доводиться задовольнятися малим.

Хвилини минали. Машина, з запізненням на хвилин 20, але все ж таки під’їхала до дому Жені. Спартак припаркувався, та вийшов з автомобіля. Швидкою ходою, він зайшов до під’їзду, попутно побачивши, що ліфт спускається вниз. Коли ліфт досяг своєї остаточної точки призначення, звідти вийшов буквально натовп людей. Жінки, чоловіки, діти, і всі то з собаками, то з портфелями, то з сумками. Люди все виходили і виходили, ніби це не кабіна ліфта, а всіх в Хогвартс. А всі вони, дуже поспішають на платформу 9¾ . Здавалось, що така хвиля задавить чоловіка, навіть не встигнувши зрозуміти, що перед ними хтось там стояв. Але все обійшлося. Навіть на ногу ніхто не наступив. Зайшовши, молодик якомога швидше натиснув на кнопку 14 поверху, в сподіванні що він поїде у гордій самотності. Так воно і вийшло. Двері зачинились, і ліфт поїхав. За хвилину, Спартак вже стояв біля дверей товарища. Постукавши, відразу почув за дверима рідний голос.

 

–Заходь, там відчинено!– Чолов’яга слухняно відкрив двері, та увійшов всередину.

 

В квартирі була напівтемрява. Хоча сонце вже давно встало, а у Яновича не те щоб надто темні штори, світло всеодно було приглушеним. Всередині пахло терпкою кавою, аромат якої, змушував Спартака якомога скоріше роззутися, та пройти на кухню. В якій його вже чекав господар.

 

–Те що ти по ночах, замість того щоб спати, стріми проводиш, далеко не значить, що я теж не повинен висипатися–

 

 

–І тобі привіт– чоловік посміхнувся. Женя був опухлий, в піжамі, з шаленим безладом на голові, та з легким роздратування на обличчі. Це виглядало мило, принаймі для Спартака.

 

–Чого в дверях стоїш? Сідай.– Євген посміхнувся у відповідь, та махнув рукою в сторону стола. –Про каву навіть не питаю, сам бачу, вона тобі потрібна–

 

 

–А що? Настільки погано виглядаю?–

 

 

–Та ні, але кава всеодно не завадить– до того моменту, чоловік вже встиг все приготувати, і за лічені секунди, перед Спартаком стояла філіжаночка.

 

–Ну твоя гіпердіагностика дуже авторитетна, сперечатися не буду–

 

Молодик позіхнув, та узяв в руки теплу чашку. Як тільки рідина опинилась на язиці, відразу ж заполонила рот теплом, та гіркуватим присмаком. Який так ніжно пестив смакові сосочки. Здавалось, ось він, напій придуманий богами.

 

 

–Дякую Жень, ти мій порятунок– поставивши філіжанку на стіл, промовив чоловік.

 

 

–Та хто ж тобі винен, що ти своїх ж порад не притримуєшся. Будь ласка, звичайно– Молодик, дивися з легкою усмішкою на чоловіка біля нього. Розглядаючи кожний сантиметр його обличчя, вдивляючись в кожну зморшку, кожну цяточку, кожну волосинку та в його блакитно-сірі очі, і як б це не було банально, по-справжньому в них тонув.

 

 

–Нажаль, в цей раз, причина мого недосипання, далеко не в іграх– Рано або пізно, Янович всеодно б попросив все пояснити. Хоча розповідати це, не те, щоб він хотів обговорювати

 

 

–Ого, а ну, здивуй. Я весь в твоїй увазі– Женя явно був здивований такому оберту подій.

 

 

–Там взагалі то довго історія, але я постараюсь описати все коротко– Спартак скуштував ще трохи кави, і продовжив–Скажемо так, в моєму житті є людина. Людина, яка дійсно на мені повернута. Та переслідує мене з 2019 року. Спочатку він просто слав мені квіти з листами, в яких зізнавався в шаленому коханні. Потім почав обурюватися, що я замість того, щоб відповідати взаємністю на його почуття, проводив час з іншими людьми. Досі, не можу знайти причинно-наслідковий зв’язок, чому я був повинна відповідати на його почуття. Потім все дійшло до погроз, ну а потім і до дій. Він почав вибивати всіх, кого вважав надто близьким для мене. Аргументуючи це тим, що я розбив його серце і тепер він розіб’є його всім, хто мені не байдужий. –

 

 

 

–Трясця твоїй матері, звучить так, ніби ти мені якийсь детектив з канала “Україна” переказуєш– Витріщивши очі, Женя зробив ще один ковток.–А чому ти раніше нічого не казав то?–

 

 

–Тому що, в цьому не було потреби– Чоловік перевів очі на вікно. Сонце вже зовсім встало, навіть до кінця розвіявши сутінки у квартирі. –В жовтні 2021 року, він зник. Всі спочатку думали, затишшя перед бурею, але він дійсно зник, і не повертався. Нарешті вдалося видихнути з полегшенням, проте щастя тривало не довго. Він знову повернувся. Тому мене і розбудили, щоб я приїхав на місце вбивства.–

 

 

–Ну по перше, хто всі? У вас там що секта постраждалих, чи що? А по друге, чому ти так впевнений що це він? Може це інший?–

 

 

–Секта? Звучить так ніби ми свідки Єгови, але періодично здається, що це щось схоже. З поліцією прийшлось працювати. Вони не меньше мене хотіли, щоб анонім припинив вбивати людей. Ще вони далі йому прізвище “Анонім”. Враховуючи те, що він підписувався так під кожним листом, можна зрозуміти, що в поліції працюють дуже оригінальні люди.– молодик, зробив останній ковток кави, та поставив філіжанку на стіл. –Жень, я точно впевнений що це він. Ця наволоч, у всіх своїх жертв серце вирізав. І тут так само. Причому дуже невміло, тому єдине, що я про нього знаю точно, це те що він не медик. Плюс до цього, записка. Адресована мені. Нажаль- це він–

 

 

–Охрініти можна– це було дуже багатослівно з боку коміка.–І що робити збираєшся?–

 

 

–Поки сам не знаю– чолов’яга приклав долоні до обличчя, та з великою втомою провів їх вниз.

 

 

–Не думав, що колись побачу таку сантабарбару, своїми очима–

 

 

–Надто дорогу сантабарбару. Тому що, якщо підрахувати всіх кого він вбив, то на таку кількість “акторів”, грошей не вистачить– Чорний гумор, ніколи не буває зайвим, хоча наразі, жартувати не було великого бажання.–Можна, про де що тебе попросити–

 

 

–Тобі можно все– ніжна посмішка чоловіка, розлилася по обличчю. Автоматично даючи згоду, на все, що скаже Спартак.

 

 

–Будь обережніше. Я не хочу, щоб ти постраждав–

 

 

–Так ви хвилюєтесь за мене Спартак Олександрович?–зиркнувши очима, промовив Євген, все сильніше розливаючись в посмішці. Хоча, здавалось, куди ще сильніше.

 

 

–Звичайно хвилююсь, якщо ти помреш, мені прийдеться шукати нового коміка, щоб з ним подкасти записувати. А мені, ще тільки цієї мороки не вистачало–

 

 

–От вмієш ти момент зруйнувати–Янович потер очі, мружачись від сонця, яке лагідними промінчиками, ніжно гладило обличча.–А цей твій анонім, ну він багато кого вбив?–

 

 

–Десять. Десять людей. Сьогодні одинадцята– Спартак дивився прямо в очі молодика на проти. Вони повільно, але рішуче повзли на лоба.–І всі однаково. Спочатку, він душив їх мотузкою, а потім вирізав серце. Ламаючи при цьому ребра, та розриваючи м’язи зі шкірою. Всі вони були живі в цей момент. Він душив їх не до кінця, він доводив їх до асфіксії, але ніколи не вбивав, лише робив так, щоб йому точно не могли дати відсіч. Він вбивав і жінок і чоловіків, тому я і прошу тебе бути обережним, і берегти себе–

 

 

–Господи…. А от зараз дійсно страшно стало. Не зрозумій не правельно, мені просто здавалось, що ти жартуєш– погляд Жені, поповз кудись на підлогу, намагаючись не дивиться в обличчя навпроти.

 

 

–І що ж змусило тебе передумати?–

 

 

–Не знаю, якось просто, все це в один момент перестало бути жартом для мене. Особливо після подробиць. Та і ти для цього надто серйозний–

 

 

–Ех, Женя, як б ж це був жарт. Сподіваюсь, на цей раз, ми його спіймаємо. Не хочу щоб він ще комусь наніс шкоди. Тим паче тобі.– жартівливий дух остаточно покинув приміщення, і Спартак знову занурився в свої думки. В якийсь момент, він відчув тепло в районі долін. Перевівши погляд туди, він побачив руку товарища, на своїй руці.

 

 

–Все буде, Спартак. Спіймаєте ще пак! І засадите, надовго. Якщо, моя допомога буде потрібна, звертайся, я завжди до твоїх послуг– Ну як не вірити цим очам. Здається, що навіть як б, Янович обманом просив переписати все своє майно на нього, Спартак, все одно повірив б йому. Принаймі, хотів б вірити .

 

 

–Не думаю, що ти знадобишся, але дякую– чоловік видихнув. Ніби навіть легше стало. Не дарма приїхав все ж таки. –Може, сходимо поснідаємо. Спати вже всеодно ніхто не буде, а в мене пацієнти сьогодні–

 

 

–В тебе кожного дня пацієнти. В нас ще подкаст сьогодні, проте, до нього ще треба дожити–

 

 

–Після контексту нашого з тобою діалогу, якось не смішно. Ти до речі, хлопцям не кажи про це нічого будь ласка, поки не хочу їх лякати–

 

 

–Згоден, такий собі жарт. Не переймайся, я нижче трави, тихіше води.Тоді, я вдягатися–

 

 

–Окей, чекаю на тебе–

 

 

***

 

 

Сцена. Камери. Світло софітів. Сотні людей в залі. Такі знайомі стільці, та стіл. На проти нього Женя, дякує всім за присутність. Після чого починаються обійми, підписи книжок, та світлини з фанатами. Вже завтра, весь тік ток, буде в величезній кількості відио з запису. Де вони жартують гейскі жарти, відповідають на цікаві питання, та знову згадуючи якісь старі меми. По типу метелика, який знову потурбувався їх сьогодні. Все це вже стало рідним. Скоро 2 роки, як вони записують подкасти, і за ці 2 роки, аудиторія стала невід’ємною частиною життя обидвох. Та і самі хлопці стали одне для одного чимось більшим, ніж люди які просто записують подкасти. Хоч Спартак і не зізнавався, але вже давно вважав Женю другом. А періодично, навіть чимось більшим, ніж другом. Поруч з ним було тепло, комфортно, весело, цікаво, а головне, поруч з ним він відчував себе вдома. На своєму місці. Там де він б хотів залишитися, може не назавжди, але явно на тривалий термін. Кохання-це хвороба, і іноді, навіть найкращі спеціалісти не застрахований від неї. Проте, Спартака, влаштовувало все, так як воно є наразі. І поки, щось змінювати, не було жодного бажання. На якийсь час вдалося забути про все. Про все те, що було в голові з 5 ранку. Звичайно, назавжди про це не забудеш, але на якийсь час, було б не погано.

 

Ось і все. Час вийшов. Подкаст остаточно завершено. Всі люди розійшлись, залишився після себе купу приємних емоцій, і декілька подаруночків. Всі хлопці зібрались за сценою.

 

 

 

–Фух, все бляха, відстрілявся. Можемо нарешті збиратися– промовив Коля, з тяжкістю падаючи на стілець.

 

 

–Не знаю як ти, а я б прям тут б заснув– донісся звідкілясь голос Антона.

 

 

–Та годі вам, все ж класно було. Всі на славу попрацювали. Чого ви як ті сонні мухи?– Янович-це якась шалена батарейка, яка чомусь, навіть коли явно втомилась, все одно працює на ура.

 

 

 

–Воно то так, але ти не сцені сидів, а я бігав як в дупу вжалина дзиґа. Камери всі перевіряв, так що, маю право нити скільки захочу–

 

 

–Не хвилюйся Тох, ми колись, все ж таки, віддамо тобі твій паспорт– натягуючи на себе пальто, мовив Спартак.

 

 

–А мене ви все життя тероризувати будите?– невдоволений, але з усмішкою, запитав Коля.

 

 

–Ну тут вже, як карта ляже Коль. Ти в нас незамінний, на відміну від Антонів– Почувся, саркастичний говір Євгена

 

 

–Та ну вас!– з нотками образи, сказав Антон

 

–Так, дитсадок “дурненьке сонечко”, а ну заспокоїлись. Вас до дому підкинути?– Спартак вже стояв в дверях, чекаючи на відповідь.

 

 

–Мене не треба, а якось сам– щось дивлячись в телефоні, промовив Коля.

 

 

–Я на таксі– встаючи із стільця сказав Тоха

 

 

–Жень?–

 

 

–Я теж на таксі мабудь–

 

 

–Ну як знаете, я пропонував– Молодик потиснув руку спочатку, Антону, який вже стояв біля нього. Потім Колі. Ну, а в кінці Жені. Злегка притиснувши його до себе, чоловік прошепотів йому на вухо.–Будь ласка, будь обережніше–

 

 

–Не хвилюйся, я буду обережним– прошепотів у відповідь актор.

 

 

З усіма попрощавшись, Спартак вийшов з будівлі. Та направився, до своєї машини. Ще хвилин 30, і він буде вдома. Час минав доволі швидко, в голові приємний спокій, а на душі тепло. Тому вже дуже скоро, чоловік опинився біля свого під’їзду. Увійшовши, він зайшов в ліфт, та піднявся на потрібний поверх. Підійшовши до дверей, він вставив ключ, і провернув його 2 рази. На диво двері відчинилися. Зазвичай, він зачиняє двері на 3 оберти, але не як не на 2. Можливо з ранку поспішав? Хоча ні, він точно зачиняє на 3. З побоюванням він увійшов усередину квартири. Начіпто все тихо. Пройшовши трохи далі, він зайшов на кухню.

 

–Сука…– на кухонному столі, стояв букет білосніжних троянд, біля яких був клятий чорний конверт.–Здається, я знову переїжджаю–

 

 

 

 

 

Всім привіт! Як ви котики? Як самопочуття? Сподіваюсь у вас все добре. У багатьох з нас з наступного тижня починаються канікули. У тих, у кого ні, широ співчуваю вам, тримайтесь сонечки! Я хочу нарешті зайнятися тим, що так довго відкладала. Ну і відпочити трохи. Тому на наступному тижні нової частини не буде. (не знаю чи хтось взагалі чекає на продовження, але схильна вірити що так). Тому бажаю всім добре перепочити, та головне бережіть себе. Вибачте за помилка в частині, якщо є. Ну і звичайно, не забуваємо про донати на зсу, тому що вони є спонсорами нашого спокою та життя. Всіх люблю, цілую, обіймаю 💓