Здається, це пастка.
від Yana Li//за помилки/суржик, прошу вибачення🙏
Я зайшла в магазин щоб купити зручний одяг.
Це зайняло дуже багато часу, та я зійшлася на комбінезону(таке як на фото), коротку куртку на нього та кросівки. Думаю, буде саме те. Я глянула на себе в дзеркало. Бордове волосся, темно-карі очі, світлий колір обличчя. Думаю, я була симпатичною, але єдине що мені не подобається, так це мої мерт шістдесят.
– Мда, можна було б хочаб ще п’ять сантиметрів додати? –почала нити дівчина.
***
1 червня я добралась до Нью-Йорка. Маю сказати, що тут дуже гарно. Я прилетіла в ночі, тому мені оставалось лиш милуватись цією красою. Прогулявшись по нічному городу я пішла шукати де можна переночувати, а завтра вже будуть нові плани.
Ось я знайшла нормальний готель, я була дуже втомлена тому зразу впала на м’яке ліжечко і провалилась в солодкий сон.
Рано я прокинулась від сонячного проміння яке било мені в лице. Вставати так не хотілося, ліжечко було м’яке як пух та дуже тепле. Взявши телефон я подивилась на годинник.
–Що!? Перша година дня!?.–я різко підірвалася.–Оце я спала, молодець!.–Сварила я саму себе.
Бистро прийнявши душ я вилетіла з номера та прийняла рішення знайти штаб мисливців. Потрібно хочаб знати де він знаходиться.
По дорозі зустріла декілька осіб, здається це були ті самі “гроза району”. Вони підійшли ближче та почали гнати свої понти і чіплятися.
–А фігурка в тебе шикарна.
–Ти що, вже собі її намітив?.– сказав інший хлопець.
–Ха, тобі вона не по зубах.–огризнувся перший.
–Можна я вже пройду?–вирвалося з мого рота. Краще би мовчала, дура.
–Що сказала!?
Один з них схопив мене за руку та почав тягати мене з одної сторони в іншу. Я махнула крилами та опинилась над ним. Потім я перекинула його через себе, через що він відпустив мою руку.
–Ах ти сука!
–А ти також хочеш політати?–з сарказмом мовила я.
–Та я лише пожартував, що ти?–хлопець почав давати задню. Здається більше до мене не полізуть.
***
Діставши телефон з карману куртки я глянула на карту. Куди я вже залізла, Боже. Якась вулиця, треба подивитись. Але не встигла я і пальцем двинути як почула ззаду себе чужу ауру і..просто дике бажання вбивства.
–Не думав, що так скоро тебе побачу.–почувся голос десь позаду мене.
–Хісока..–я мовила це дуже тихо.
Я хотіла повернутись, як він вже стояв біля мене. Що за чорт!? Коли він встиг? Я навіть не чула звуків, сука!
–Від тебе так і віє страхом.–Сказав він так, наче був розчарований в мені.
Я різко розвернулась та зробила мах крилами, тим самим зробивши маленьку ударну хвилю. Це дозволило нам віддалитись одне від одного.
–Так ти вже вивчила нен.–На його лиці вже була коса посмішка.
Я ж стояла в стойці і була готова в любу секунду захищатись. Хісока підняв одну руку та помахав нею, здається так хотів показати, що не буде нападати. Він підійшов ближче, моє тіло почало трішки тремтіти, але стойку я не послабила. За ций час я все ще мало знала про нього. Але тепер я точно знаю, я йду на вірну смерть.
–Ох, ций страх.–Хісока вже був в двох кроках від мене.
Та він якийсь збоченець!
–Не підходь!
Я не встигла зреагувати як він прижав мене до стіни.
–Здається я дав тобі замало часу, а може це просто ти занадто слабка?–останні слова він прошепотів мені на ліве вухо. Так, він був правий. Я занадто слабка, але я не можу дозволити собі вмерти від його рук.
Зараз у мене замало місця, злетіти не вийде. Потрібно більше місця! Відійди від мене!
Я почала впиратися руками, але це була лише жалка спроба. Хитрий Хісока взяв дві мої маленькі ручки собі в долонь та зафіксував над моєю головою.
Дихання збилося, серце ось-ось вискочить з грудей, він знав це, він насолоджувався цим.
–Жалко буде тебе вбивати, я чекав від тебе більшого.–Начіпив він на себе фальшиву сумну гримасу.
–Відпусти!–в цю мить його рука трішки послабила хватку і я миттю вивільнила руки. Я віддалилась від нього та за секунду відірвалась від землі. Але миттю впала назад, здається він причепив до мене свою жуйку, де вона? Іншого шляху немає, прийдеться битися.
Я піднялася з землі та протерла свою здерту щоку, сильно ж я впала. Потрібно направити нен в ноги та крила, всього трішки, а більше я і не зможу. Я знову спробувала зробити ударну хвилю, але в друге це не спрацювало, Хісока ухилився та почав нападати. Крила зараз ніяк не допоможуть, потрібно задіяти ноги. Я почала відштовхуватись від землі та стрибати, таким чином ухиляючись від ударів. Моє тіло відчувало, що це далеко не вся його сила. Може він випробовує мене? Непомітно з сторони в мене прилетіла якась велика палиця яка збила мене, а я з поразкою знову опинилася на землі.
Моє тіло лежало на землі та сильно тремтіло, як ось я чую шаг, потім ще один. Піднявши голову я помітила Хісоку, він стояв та дивився на мене.
–Не наближайся!–я підняла маленьке каміння яке лежало біля мене та жбурнула в нього. Звісно ж я знала, що це ніяк не допоможе, але в тий момент у мене була паніка.
–Я прийшла сюда!–Хісока зупинився.
–Я прийшла сюди, тому що у мене надія. Я думаю ти знаєш про мене дещо, що я не можу згадати, чи не так?
Джію спиралась на лікті та спостерігала за чоловіком.
–А якщо і так?–його лице розплилося в посмішці. Все ж таки він щось знає.
–Мені потрібно згадати!
–А що мені буде?–не встигла Джі доводити, як він її перебив.
–А?..
–Що мені буде за цю інформацію?–Знову повторився він.
–Гроші? Тобі потрібні гроші?–Дівчина піднялась з ліктів та сіла на землю.
Хісока сів на носочки прямо передімною, він підняв моє підборіддя своїми двома пальцями та поглянув прямо в мої очі.
–Твоє тіло.–Знову ця посмішка.
–Що?..–Джію глянула на нього, вона до останнього сподівалась, що це жарт.
(Вибачте, надалі фф буде йти від другого лиця, тому що постійно писати “я” вже набридло.)
–Ну, якщо не бажаєш, тоді це твій вибір.–Він піднявся та дістав свої карти.
–Постривай!–простягнувши руку закричала дівчина.
“Що ж мені робити? Я не готова віддати своє тіло такому як він. А якщо це єдиний спосіб вижити? Але ніхто не дає гарантії…точно..”
–Є гарантії, що ти не будеш вбивати мене?
–Тут все залежатиме від самої тебе.
Боже, ця посмішка від вуха до вуха, вже бісить.
–Здається вибір в мене не великий, я згідна.
Дівчина піднялась на ноги та розправила крила, вони почали нити, здається коли вона падала то сильно забилася ними.
–Але якщо спробуєш втекти раніше, май на увазі. Де б ти не була, я тебе знайду.
Його слова звучали цілком серйозно, від сьогоднішнього дня потрібно бути обережною.
Після зустрічі з Моров минуло два дні, тобто сьогодні четверте червня, день коли ми маємо зустрітися в штабі. Як пройде зустріч? На скільки небезпечно там буде?
Рано у Джію сильно боліла голова, а таблетка не дуже допомогла. Вона відправилася в свою кімнату та лягла на м’яке ліжко, лицем в подушку. Так вона пролежала хвилин п’ять, а потім її спокій перебив виклик на телефоні. Ліниво піднявши голову вона глянула на телефон “невідомий номер”, цікаво хто це?
Взявши виклик вона сказала оригінальну фразу:
–Ало?
–Доброго ранку, нам зателефонували з штабу мисливців. Вас просять туди підійти.–закінчив голос чоловіка.
Дівчина скинула виклик, серце з тривогою забилося, їй було страшно, знову. В думках вона сварила себе за це, вона занадто слабка та не може контролювати свій страх, свої емоції. Але це не може бути вічним, це її можливість дізнатися хто вона! З голови не виходили думки про те, що вона пообіцяла в замін.
° Він сказав, що забере моє тіло на всю ніч… Але добавив, що може робити все бажане. Чому в моїй голові зразу пошлість!?–Джію підірвалась та помахала рукою над головою, напевно вірила, що так ці думки підуть з голови. Вона вже почала жаліти про цю зустріч, бажання втікти ставало все кращим, а чи буде це правильно?
Джію вийшла на вулицю. Перше, що вона зробила –почала оглядатись. Не помітивши нікого підозрілого вона зробила глибокий вдих та направилась в потрібне їй місце. На цей раз вона зразу скористалася Гугл картами.
Ось і це місце, йти туди жах як страшно, руки тремтіли.
–Не будь ганчіркою, йти!–вкусила нижню губу.
Зразу коли вона переступила поріг, помітила знайому особу. Вона зупинилась та повернула голову в ліву сторону, біля сходів стояв Хісока.
Янтарний кидав на неї погляд, наче на жертву, яка йде на вірну загибель.
–Я прийшла, виконуй свою частину обіцянки.–Джію спробувала сказати це впевнено, не подавати вигляду паніки.
–Звісно.–протягнув той.– Прямуй за мною.
Високий чоловік пішов верх сходами, Джію не залишалося нічого іншого, як прямувати за ним. Він завів їх в одну з кімнат, там був стіл та два крісла. У нас жеж не буде ніяких допитів? Він сів на крісло, я зробила теж саме.
–Розкажи, як почався твій ранок?–Хісока поклав голову на руку та зробив зацікавлений погляд.
–Це ти так час тягнеш? Але навіщо?–Джію схрестила руки на грудях. Зараз вона вела себе набагато впевнено.
–Це означає, що не розкажеш?
–Так, саме так. Я хочу вже почути від тебе хоча б щось про себе.
–Тебе звати Джію.–знову посмішка.
Він з мене дурепу хоче зробити? Начебто я своє ім’я не знаю.
–Моя фамілія?
–Твоя фамілія? Ну тут навіть я не знаю.
–Тоді говори, що знаєш.–Її почало бісити те, як Хісока відповідав їй.
–Тобі 16, ти приїхала з іншої країни. Ще розказувала мені декілька історій.
–Історій?–Перебила вона його.
Що ж він такого знає? Буде погано якщо він не договорить все до кінця, а почне шантаж.
Джію кинула погляд на Хісоку, вони зустрілися поглядом, після чого дівчина різко повернулась у іншу сторону.
–Боїшся?–Янтарний опустив погляд на груди дівчини.
–Просто..Просто думала, що буде більше інформації.
–А хто сказав, що це все, що я знаю?–схилив голову на бік.
Зараз він був схожий на кота, з цим жестом, але кому як, але я точно не можу зараз милуватись цим. Мені потрібно більше інформації, ще більше, цього занадто мало!
–Розкажи одну з історій.
–Хм..дай но згадаю. Ти розказувала про свого собаку, а потім про свій дім…
–Можна детальніше?–попросила дівчина.
–В тебе є собака, Річ, здається він доберман. Ти розказувала не цікаві історії як гуляла з ним. Давай перейдемо до іншого сценарію.
–Сценарію?
–Пам’ятаю, жалілась про те, що батько сказав йти на екзамен хантера.
–Точно!–Перебила вона його.–Я пам’ятаю це, батько зайшов до мене коли я була на кухні. Я почала сперечатися з ним, тому до це була більше його мрія, ніж моя. Також є ще моменти які я пам’ятаю, але вони більш з дитинства. Вчора я згадала як виглядав наш будинок та двір, але імена батьків все ще не можу згадати. Я тобі не називала їх?
–Ну незна-аю.–протягнув він.
Джію забрала руки з грудей та поклала їх на свої коліна, долоні самі перетворилися в кулак. Здається її впевненість розсіюється. Її заповнює сумління, вона вже не впевнена, що їй потрібно було сюди йти. Потрібно було послухати Кіллуа.
°Просидівши так годинну, я отримала трішки інформації. Я українка, а приїхала сюди щоб здати екзамен.
Імена своїх батьків я не називала, тому їх так і не дізналась.
Також Хісока розказав як захистив мене, по його словах я ще та невдаха. Потім я згадала як він витягнув мене на дерево коли я тікала від диких свиней, але досі не можу зрозуміти, навіщо він мені допомагав? Пам’ятаю як він зробив “комплімент” про мою зовнішність, тому що я не виглядаю як японські дівчата.
Джію встала та вже хотіла вийти з кімнати, як в двері прилетіла карта. Вона була гостра як ніж, це було видно по тому як вона глибоко була в дверях. Дівчина спокійно, без зайвих рухів повернулась до Хісоки. Тий крутив в руці одну карту. Здається піти він їй не дозволить.
На годиннику лише обід, він збирається її тут до кінця дня тримати?
Привіт, Yana Li !
Я побачила в цьому фанфіку потенціал і мені сподобалося, що пейрінг по якому ти пишеш – Хісока Мороу / ОЖП (насправді мій улюблений).
Я би
отіла зазначити тебе у моєму новому відео на акаунті в інстаграм , як автора фанфіку та твою роботу. Та включити її в ТОП-3 фанфіків українською мовою по фандому HxH.
Що скажеш? Чи могла би ти дати свою згоду на використання його у відео?
Дякую за відповідь наперед.
Акаунт: @nikapolish (nikapolish)