Втеча від реальності

Гамірна сорочка сковувала рухи. Щоправда, хлопець і так би не поворухнувся, оскільки був практично без свідомості через психотропні препарати, якими його накачали. Довге каштанове волосся було сплутане, давно немите й закривало обличчя. Він сидів на лікарняному ліжку, а довкола виднілись лише білі стіни.

Коли юнак підняв голову, то показалось худе, виснажене обличчя, на якому виднілись великі зелені очі, які уже практично нічого не бачили. Незважаючи на любов до моторошного, вона жахнулась. Такий Ксав’є її лякав. Він на мить прийшов до свідомості й благально прошепотів: «Допоможи…»…

Видіння обірвалось. Венздей розплющила очі й поглянула на темний екран телефону, який подарував їй Торп. Минуло два дні після повернення з Невермору. Все здавалося спокійно, допоки вона випадково не згадала про телефон. Їй після сталкера ніхто не присилав повідомлення й не телефонував, навіть Ксав’є.

Дівчина відклала телефон і задумалась. Чому хлопця відправили до психіатричної лікарні? Адже він не гайд і не виказував явних психічних розладів. Так, нормальним його теж не можна назвати, навіть підозрілим, але такими були ізгої. Він був не божевільнішим, ніж більшість з них. Коли вони прощалися, то Торп виглядав непогано. Дуже швидко збожеволіти він не міг. Можливо, це буде пізніше.

Аддамс задумалась чи потрібно зв’язатися із юнаком, щоб попередити його. Чи допоможе це йому? Трохи подумавши, вона все ж зважилась і відправила повідомлення з проханням поговорити. Ось тільки він не відповів, ні тепер, ні наступного дня. Чесно кажучи, це навіть злегка образило Венздей, адже Ксав’є проявляв до неї явну симпатію, то ж вона, думала, що він буде радий зв’язку з нею. А тут мовчання.

Та довго замислюватися над цим їй не довелося. Батьки повідомили дівчині про поїздку на похорони їхнього давнього знайомого Генрі Аверса, представника давнього роду ізгоїв. У нього був спільний бізнес із родиною Аддамс, колись в дитинстві Венздей бачила його. Високий худий і сивий чоловік, злегка суворий, який сподобався їй, наскільки це можливо по її міркам, тим, що не сюсюкався з нею, а поводився як з рівною.

То ж прийти на його похорони не буде марною тратою часу. Заодно й знову вдихне п’янкий аромат смерті, відчує тривожну атмосферу ритуалу проводжання в останню путь. Гомес і Мортіша вже висловлювали своє збудження. Пагслі ж було все одно. Він не був великим любителем тривожної атмосфери й не розумів усіх тонкощів. Нічого, у нього ще є шанс, він ще підросте.

Шкода, що на похоронах ніхто, швидше за все не буде плакати. Венздей не любила сліз, вони її дратували. Однак, на похованні плач був частиною атмосфери. В чоловіка ж практично не було рідних. Він був останнім з роду, оскільки його дружина з сином загинули раніше, батьки також, а братів чи сестер у нього не було.

Цікаво, а кому дістанеться немаленький спадок померлого. Гомеса хвилювало як і з ким він буде вести далі бізнес, а дівчині хотілось побачити як будуть його ділити. Краще б це супроводжувалось криком, скандалом й бійкою. На таке вона не проти була б подивитись.

Річ допомагав їй складати валізу, передчуваючи видовище. Дядько Фестер теж обіцяв приїхати. Як він збирався дістатися, враховуючи, що його розшукують, було загадкою, та вона не сумнівалась в успіху дядька. Якщо він щось забажає, то ні перед чим не зупиниться. Можливо, дядько навіть спробує додати до програми поховання свій незабутній елемент.

Летіти довелось до Італії. Венздей давно приглядалась до цієї країни і навіть розглядала варіант проживання тут після навчання. Дім був великий, просторий і світлий. Зовсім не схожий на їхній, хіба що стиль, як і в них був мінімалістичний, без зайвої розкоші. Повсюди були люди в чорному, тому їхня родина не виділялася.

Пагслі ледь не запищав, побачивши свого кумира, Вінсента Торпа серед присутніх. Той виглядав доволі пихатим і навіть вільно розпоряджався в маєтку, ніби мав на це право. І взагалі на його обличчі викарбувався чистий тріумф. Аддамс нахмурилася, на скільки вона пам’ятала, Торп-старший ніякого відношення до Аверса не мав. Можливо, цей шахрай якось розвів старого на складання заповіту в свою користь. У Вінсента доволі неоднозначна репутація.

Ксав’є ж ніде не було видно, якби вона не його виглядала. А це вже насторожувало, особливо, якщо згадати її останнє видіння. Насправді, дівчина сама себе не впізнавала. Вона з якогось дива хвилюється за когось, проявляє емоції. Це зовсім не вкладалось у її звичайну поведінку. Нехай, Венздей захистила хлопця від стріли, пізніше вона вигадала собі виправдання, що це було своєрідне вибачення за обвинувачення.

Потрібно заспокоїтися. Вінсент міг просто не брати з собою сина. Аддамс подавила бажання підійти до чоловіка й запитати його про однокласника. Навпаки, вона відвернулась, щоб не бачити як її брат із щенячим поглядом побіг знайомитися зі своїм кумиром й брати у нього автограф.

Дівчина сіла на один із стільців й несподівано її свідомість знову пронизало видінням. Вона з нелюдською швидкістю промчалась по залі, зайшла до найближчого коридору й пройшовши по ньому увійшла в одну з кімнат. На ліжку в одязі лежав Ксав’є й дивися несфокусованим поглядом на стелю. Поруч з’явилася знайома їй постать. Це був померлий Генрі Аверс.

– Клятий Вінсент, скористався можливістю й перший зробив крок. – чоловік виглядав розлюченим. – Сентиментальність Ксав’є дорого йому може коштувати. Не потрібно було приїжджати на похорони.

– Що з ним? – поцікавилася вона.

– Вінсент накачав його наркотиками, щоб хлопець не втік і згодом відправити його до психіатричної лікарні, виставивши його божевільним або наркоманом.

– Навіщо?

– Щоб отримати мої гроші. Ксав’є – мій єдиний онук, син моєї позашлюбної доньки. – пояснив Аверс. – Мій рід він не продовжить, а в іншому, хлопець мій спадкоємець… Прошу, допоможи йому.

Видіння обірвалось. Дівчина отямилась й поглянула навколо. Якщо хтось й помітив її припадок, то ніяк не відреагував. Хіба що Річ перелякано жестикулював, але не займав її, щоб не зробити гірше. Що їй і потрібно було. Вона встала й пішла в тому напрямку, який бачила у видінні, намагаючись не привертати до себе уваги.

Необхідні двері були зачинені, як вона й думала. Річ відразу ж кинувся їх зламувати, допоки Аддамс дивилась чи не бачить їх хтось. Коли клацнув замок, вона різко відкрила двері й увійшла. На ліжку лежав Ксав’є, як і у видінні. Він був доволі блідий, більше ніж зазвичай. Волосся було спутане, а одяг пом’ятий.

На секунду її серце стиснулось від незрозумілих почуттів. Що це було жалість чи щось інше? Коли дівчина підійшла до ліжка, думаючи як привести Торпа до тями, він сам заворушився й розплющив очі, ніби відчуваючи її присутність. Його погляд був дещо розфокусований. Венздей різко схопила його за сорочку, потягнула на себе й дала ляпаса. Погляд юнака став осмислений, він зойкнув і вирвавшись з її захвату, сів на ліжко.

– Венздей?.. Що ти робиш?.. – його свідомість була все ще сплутаною, все перед очима пливло, язик заплітався.

– Це зробив твій батько. – вона не то запитувала, не то констатувала факт. – Як це трапилось?

– Останнє, що я пам’ятаю як пив сік з дивним присмаком… Чорт!.. – він схопився за голову. – А ти як мене знайшла?

– Видіння. – пояснила дівчина. – Ми приїхали на похорон Генрі Аверса. Ти ж його внук?

– Саме так. Моєму татусеві так не терпиться отримати його гроші, що він навіть не чекав завершення похорону, як я думав. Ідіот, потрібно було не їхати, а я сентиментальний дурень прибув сюди.

– Я завжди говорила, що емоції – це слабкість. – Аддамс, як завжди була в своєму репертуарі.

– Він був єдиний, кому було на мене не наплювати. Дідусь мене виховував замість батька… Я зробив помилку.

– Де твої документи?

– Були у сумці. – хлопець вказав кудись в бік. – А що?

– Я виведу тебе звідси. – Венздей схопила в сумку й почала ритися у ній. На щастя, речі Торпа й документи були на місці.

– Ти мені допомагаєш? Звідки така щедрість? – він морщився.

– Ненавиджу, коли батьки розпоряджаються чужим життям. А твій батько справжній покидьок… Ти маєш де заховатися?

– Так. Є одне місце. Щоправда, у штатах, доведеться летіти… У мене є квиток, але він на вечірній рейс.

– Я поїду з тобою. Можеш викликати таксі?

– Подай мій телефон.

Італійська у Ксав’є була не надто хороша, та, здається, його зрозуміли. Можливо, він робив це не вперше. Торп привів свій зовнішній вигляд у відносну норму за допомогою дівчини, одягнувся й коли Річ доповів, що в коридорі нікого немає, то взявши сумку, вийшли. Хлопець знав як вийти з чорного входу. Річ тим часом попрямував до Аддамсів, щоб попередити про те, що їхня донька не буде присутня на церемонії.

По дорозі їм майже ніхто не трапився, тільки дві служниці, які їх не помітили, так як вони вчасно встигли сховатися. Рухалися підлітки повільно, Ксав’є часто спотикався, він опирався на дівчину, яка була набагато нижчою за нього, тому їй було некомфортно, та вона, поки що, не нарікала.

Надворі було важче, там було більше народу. Кілька людей навіть звернули на них увагу, довелося сказати, що її другові стало погано й вони вийшли прогулятися й подихати свіжим повітрям. Однією з причин, чому вони викликали таксі, було те, що Ларч з ними не полетів. Вони також діставалися на таксі.

Потрібний їм автомобіль був не біля самого входу, а трохи далі, за ворітьми. Нахмурений таксист ніяк не відреагував на вигляд Ксав’є, тільки поцікавився куди їхати. Торп вказав адресу, яка не була пов’язана з аеропортом, пошепки пояснивши, що краще туди відразу не іти.

По дорозі вони практично не розмовляли. За цей час юнак трохи отямився. Венздей же намагалася вгамувати серцебиття, яке прискорилось від близькості з Торпом. Вона намагалася себе переконати, що це все адреналін й бажання нових пригод. І взагалі нелюбов до тактильного контакту, який їй довелося терпіти весь цей час. Так довго вона ще ні до кого не торкалась.

Після того як підлітки вийшли з таксі, вони вирушили до найближчого кафе, щоб відновити сили, так як Ксав’є вже давно нічого не їв, перебуваючи під наркотиками. До лікарів він боявся звертатися, тільки випив зілля, яке було в його аптечці, воно очищало організм, ним він користувався після вечірок. Йому від цього набагато покращало.

– Отже, що будемо робити далі? – запитав юнак поглинаючи такі необхідні калорії. – У мене є ще час до вильоту. А ти коли повинна була повертатися?

– Завтра. – пробурмотіла дівчина п’ючи каву. – У нас заброньовані номера в готелі. Я не можу з тобою полетіти сьогодні.

– У мене був план отримати спадок, у дідуся є довірений юрист, який усе зареєструє. На канікулах я буду переховуватись, потім повернуся в Невермор і якщо батько забажає мене звідти забрати силою або іншим способом, то я або використаю компромат, який мені залишив дідусь, або доб’юся від суду емансипації. Якщо протягом трьох днів я не вийду на зв’язок або від мого імені звернутися до іншого, то юрист відправиться в поліцію.

– Отже, моя допомога тобі була непотрібна. – Аддамс виглядала незворушно, та в душі була розчарована.

– Твоя допомога завжди потрібна. – посміхнувся він і на його щоках з’явилися ямочки. – Якби не ти, я б пролежав довго і невідомо як би мій організм відреагував на наркотики. А ще мій батько міг би знайти спосіб як обернути цю ситуацію собі на користь. Не знаю що саме він передбачив і чи взагалі користувався своїм даром. Батько мене часто недооцінював.

– Як і ти його. – кивнула Венздей. – У моєму видінні я бачила твого дідуся. Він просив допомогти тобі.

– Отже, ситуація виявилася серйознішою, ніж я гадав… Все одно, дякую… Знаєш, у мене є для тебе, можна так сказати, подарунок… – він зніяковів.

– Я не дуже люблю подарунки і сюрпризи. – спохмурніла Аддамс.

– Можливо, цей тобі сподобається… Скажи, щоб ти зробила б, якби Тайлер потрапив тобі особисто в руки найближчим часом? – на його вустах з’явилась хитра посмішка.

– Змусила б прохати мене вбити його. – її очі хижо заблищали. – Випробувала б на ньому весь мій арсенал тортур. Монстри доволі живучі, думаю, його надовго вистачило б… А що?

– Тоді у тебе може з’явитися карт-бланш. Тайлер втік із фургону, який його віз, вбивши усіх, хто там був. Я опинився поруч і, на щастя, зі мною був ошийник для керування монстрами. Тож він тепер у моїй схованці.

– У тебе був ошийник для керування монстрами? – вона моргнула.

– Я створив його ще в Неверморі, коли почув про напади. – пояснив Торп. – Я маг, як і мій дід, як і представники роду Аверс. Дідусь навчив мене символам і заклинанням, ритуалам… А хіба ти не вивчала основи?.. Рід же Аддамс має давню історію й пов’язаний із відьмами.

– Лише найпростіші символи та заклинання, ритуали зілля, медитації, спілкуванню з мертвими. Мої здібності, по-справжньому, почали відкриватися тільки рік тому.

– А я вивчав поглиблено символи й основи заклинання. Трохи зілля й медитацію. Багато символів викарбувані на моєму тілі невидимими чорнилами, щоб я міг ними швидко скористатися.

– Цікавий спосіб. Я щось про таке читала. Чула, що це боляче. – її очі заблищали.

– Дуже. – підтвердив він. – Я одного разу мало горло не зірвав від крику. Звісно, кожного разу по-різному. Більшість мені дідусь наніс, коли я був ще зовсім дитиною й без обезболеного, оскільки це заважає процесу. Але я терпів, оскільки знав, що лише так я зможу себе захистити. Більшість сказали б, що мій дід садист, та я так не вважаю.

– Мене й мого брата з дитинства привчали до болі, то ж я тебе розумію.

– Мій дід не хотів, щоб я комусь розповідав про свої здібності. Рід Аверс роками зберігав чисту лінію, одружуючись із сильними ізгоями з певними здібностями. Мій дядя мав стати наймогутнішим із них. Але він народився слабким. Не витримавши навантажень, він покінчив життя самогубством, а за ним померла і дружина мого діда. Він дуже сильно любив їх. Згодом він зустрів мою бабусю, яка була нормаком і у них був нетривалий роман, який завершився народженням моєї матері. Вона теж не мала великої сили і могла тільки оживляти малюнки, навіть символи й заклинання їй були недоступні. Дідусь офіційно не визнав її, але приймав участь у її вихованні. Мій батько якось довідався про її походження й вони одружились. Він ніколи не любив її, тільки робив вигляд. Але вона була щаслива. Тільки здоров’я у неї було дуже слабке, вона довго не прожила. Батько покинув мене на діда, який і навчив мене всьому. Тільки у рід не ввів. Думаю, він боявся, що для мене буде великим тягарем продовжити рід Аверс, хотів, щоб я був вільний.

– Але ж нашийник ти зробив.

– Я не зміг ним скористатися, оскільки не зустрівся з монстром. Я хотів тобі відкритися, та ти не довіряла мені. Коли я сидів у в’язниці дідусь помер, разом з ним і рід Аверс. Я як його найближчий кровний родич отримав частину родової магії що залишилась. І через шок не зміг кілька днів нею користуватися. Тому й не зміг по-справжньому тобі допомогти у битві з Крекстоуном.

– Он як. – її обличчя було незворушне.

– Чесно кажучи, я думав залишити Галпіна як охорону для себе. Уяви, Тайлер на ціпку як цуцик. Залишилось тільки купити миску з його іменем і побудувати будку.

– Така собі ідея. – вона не оцінила його гумору. – Він не заслуговує на комфорт. Краще, я приїду до тебе, у мене до нього є кілька запитань. А ще я розпланую для нього графік тортур… Хм… Мені уже подобається твій подарунок. – її вуста злегка здригнулись і на них промайнула тінь посмішки.

– З радістю чекатиму на тебе в гості. Я скину тобі на телефон адресу.

– Ксав’є, у мене було видіння ще вдома, там я бачила тебе у психіатричній лікарні. Я хотіла зв’язатися з тобою, навіть послала повідомлення, але ти не відповів.

– Як бачиш, у мене не було можливості. Впевнений, у мене багато непрочитаних повідомлень, але я розгляну їх потім.

Вони ще трохи поговорили, після чого юнак заплатив, Венздей нахмурилась, та нічого не сказала, і вони пішли далі. Особливих планів маршруту в них не було, підлітки ходили по місту, час від часу оглядаючи чи не стежить хтось за ними, та нічого такого не було. Зате вперше вони змогли провести разом час так довго і поговорити одне з одним відкрито.

Ксав’є поводив себе як галантний кавалер, що в іншому випадку було б для Аддамс неприємно, та цього разу вона йому пробачила. Їй чи не вперше було цікаво знаходитись так довго з кимось. Виявилось, що хлопець любить готичний стиль, деколи дивиться фільми й читає книги у стилі жахів й детективи, хоч це й не його улюблені жанри. Вони обговорили твори, що їм подобались, дівчина пообіцяла дати йому прочитати свій роман.

Вони деякий час сиділи в парку, згодом Торп купив їм білети в кіно на фільм жахів. Сам фільм Венздей не надто сподобався, сцени смертей і крові видалися їй ненатуральними, актори були якимись аматорами. Навіть Ксав’є не оцінив, правда, більшу частину сеансу він потай дивився на неї. Вони сиділи поруч і злегка торкалися одне одного. Не дивлячись на нелюбов до тактильного контакту, дівчина дозволила йому й це.

Вона і сама не розуміла чому так себе поводила. Це вже було не лише почуття провини чи співчуття, Венздей їх майже не відчувала або це було ненадовго. Вона із жахом ловила себе на думці, що їй подобається його компанія. З ним дівчина могла розслабитися й бути сама собою, на скільки це можливо з нею.

І лише згодом вона помітила деяку незвичність в поведінці хлопця. Він ніби відчував дві протилежні емоції водночас: радість і сум. Його погляд, коли був спрямований не на неї випромінював біль. До Аддамс пізно дійшло, що Генрі Аверс був єдиною близькою людиною для онука. Вона завжди називала себе самотньою, однак по-справжньому самотнім міг називатися Ксав’є. На скільки дівчина знала, близьких друзів у нього не було, тільки приятелі. З батьком у них були погані відносини, інших родичів він не згадував, та, очевидно, вони теж не були хорошими.

У Венздей були рідні й друзі, хоч як вона не хотіла це визнавати. Іронія долі, та, хто мріяв бути самотньою, такою не була, а той, хто на це не заслуговував – залишився наодинці. Крига в її серці знову торкнулась. Вона не могла йому дати те, що він хотів, не могла відповісти взаємністю. Любов і романтичні стосунки не для неї. Особливо, після Тайлера. Але дівчина уже підпустила до себе Юджина й Енід. Чому б не зробити маленький виняток для Ксав’є? Він теж може бути корисний. А вона зможе тимчасово стати для нього якорем. Допоки він не знайде інший, справжній.

Не те, щоб їй було його шкода. Насправді, Аддамс не могла описати своє відношення до нього. Однак, їй не хотілось йому нашкодити. Вона не буде його коханням, та стане другом. Дівчина поклала його голову собі на плече й він усе зрозумів без слів, мовчки розридавшись.