Звук флейти біля озера

Крони могутніх дерев древнього лісу здіймалися високо над землею, шелестячи листям на вітрі, крізь яке пробивалися теплі промені сонця, освітлюючи мʼяку лісову долівку, вкриту мохом. Крізь ліс йшла, весело підстрибуючи, молода сатир на імʼя Лара. Пройшло вже кілька днів, як вона покинула своє рідне поселення й відправилася в мандри на пошуки пригод. Незважаючи на піднесений настрій, вона відчувала втому в своїх ногах. Та й сонце вже хилилося до заходу, а значить, скоро треба ставати на привал. Вона продовжувала йти лісом, насвистуючи якусь мелодію, аж поки не вийшла на затишну галявину, за якою простяглося озеро-болітце, вкрите лататтями. Це було чудове і спокійне місце для привалу.

Спершу дівчинка скинула з себе ранець і підбігла до води, вдосталь напилася й умилася, змиваючи піт і пил подорожі з обличчя. Після цього вона зайнялася облаштуванням табору для ночівлі. Під деревом недалеко від води вона зібрала в купу листя і додала трохи моху, зробивши лежанку. Пройшовшись окраїнами лісу, вона наносила до табору сухе гілля і взялася розпалювати багаття, діставши кресало з торби і обклавши місце ватровища каменями. Коли гіллячки зайнялися слабким полумʼям, вона дістала з свого ранця гриби, що назбирала дорогою, і промила їх у воді. Після чого, взявши ніж з пояса, розрізала найкрупніші і вкинула їх до металевої пательні, в яку набрала трохи води. Далі вона дістала, також зібрані, корені лопуха і повторила з ними ту ж процедуру, помивши і нарізавши, вкинула до пательні, після чого поставила її на багаття, що вже достатньо розгорілося. На камені вона подрібнила назбирані трави, щоб потім додати до страви.

Закінчивши з приготуваннями, задоволена сатир сіла, розслабившись під деревом, на лежанку і дістала найціннішу річ, що прихопила з поселення, свою улюблену флейту. Вмілими досвідченими рухами вона піднесла її до уст і почала грати ніжну мелодію. Спочатку повільну й обережну, але наростаючу з часом, стаючи більш грайливою і веселою, неначе виплескуючи всю її радість назовні. Вона захопилася музикою, насолоджуючись навколишнім спокоєм, потріскуванням багаття і бульканням у пательні.

Раптом до її гострого слуху долинуло хлюпання зі сторони озерця. Обернувшись, вона шоковано застигла від побаченого, флейта зависла біля її губ. З води, недалеко від берега, спершись на велике латаття, виглядала істота, якої вона ніколи раніше не бачила. Це була неначе якась суміш людських рис з амфібією чи рептилією. Обличчя було миловидним личком дівчинки, але всіяне дрібними ящириними лусочками, що розташувалися по краям щічок спускаючись вниз на шию і переходячи на плечі, далі рідшаючи і знову згущуючись до ліктів. Її тонкі руки нижче ліктя розширювалися, переходячи в повністю покриті рептилячою шкірою лапки з перетинчастими пальцями і кігтиками. З-під її мокрого фіолетового волосся стирчали кілька гребенів, а під очима розсипалися фіолетові плямки, нагадуючи крупні веснянки. Такі ж фіолетові цяточки вкривали її плечі і йшли далі по рукам. У неї була злегка витягнута, наче ящерина, мордочка з акуратним маленьким носиком, а з її зубастого ротика виглядав довгий рептилячий язик. Вона була повністю голою, тому було видно її груди, злегка вкриті лускою, і тонку талію. Ззаду з води виринав її хвостик. Її великі очі насторожено, але в той же час заворожено дивилися прямо на сатира своїми яскравими жовтими райдужками з вузькими зіницями.

Дівчинка-рептилія захоплено розглядала невидану раніше істоту з чарівним інструментом в руках. У неї було красиве обличчя з великими очима, одне око було бурштинового кольору а інше блакитного. Під ними розсипалися білі веснушки спускаючись на плечі. По бокам голови стирчали акуратні довгі вушка, чимось схожі на оленячі, а з кудлатого рудого волосся стирчали маленькі ріжки. Її шкіра була загорілого відтінку, а тіло достатньо підтянутим, з мускулатурою і вкрите густою шерстю. Трішки шерсті зʼявлялося по бокам її обличчя зливаючись з волоссям. На плечах шерсті було зовсім трішки зате на передпліччях вона ставала гущою. З під простої лляної сорочки на грудях також виступала пухнаста шерсть, а її ноги що закінчувалися копитцями були повністю нею вкриті. Побачивши, що сатир витріщається на неї, припинивши грати, вона подалася вперед.

— Продовжуй, — вичікуюче сказала вона своїм високим, злегка булькаючим голосом.

Від цього Лара ще більше оторопіла, зовсім опустивши флейту, і продовжувала пялитися на чарівну істоту. Дівчинка рептилія нетерпляче зарухалася, ще більше вилазячи на латаття, що заколивалося під її вагою. З води показалися її вкриті лускою і фіолетовими плямками ніжні стегна й довгий товстий хвіст, з якого стирчали фіолетові гребені.

— Прошу продовжуй. Цей звук такий чарівний! Я ніколи не чула нічого подібного, — заблагала вона, дивлячись на неї своїми великими очима.

Лара злегка кивнула й, не зводячи погляду з незнайомки, піднесла флейту до губ, знову почавши грати. Її мелодія була повільною й хвилюючою. Дівчинка рептилія одразу ж заусміхалася і, розслабившись, знову погрузила в воду нижню частину тіла. Вона сперлася ліктями на латаття і поклала голову на свої кігтисті лапки, заворожено насолоджуючись чарівною, ніжною мелодією, від задоволення звиваючи язичком. Лара продовжувала грати, а дівчинка амфібія заворожено слухала. Манима музикою, вона почала поступово підпливати ближче до берега, зрештою опинившись біля нього. Вона дивилася на Лару, неначе перевіряючи її реакцію, і поступово вилазила на берег. Спершу вона висунула свої руки, поклавши кігтисті лапки на землю. Далі одна за одною вона вийняла з води свої довгі, вкриті лусочками ноги, що на кінцях також ставали перетинчастими лапами з кігтиками. Вона стояла на четвереньках, вигнувши спину з якої здіймалися гребені, а її хвіст лежав на землі ззаду. Лара злегка напружилася, пильно стежачи за незнайомкою, очікуючи, що вона робитиме, але продовжувала грати. Дівчинка амфібія повільно й непевно, злегка похитуючись, крок за кроком наближалася все ближче до Лари. За кілька кроків вона опинилася зовсім близько. Тепер дівчат розділяло лише багаття. Здається відчувши його жар незнайомка зупинилася і вперше перевела свій погляд з Лари, подивившись на вогнище. Вона позадкувала і, вискаливши зуби на вогонь, прошипіла:

— Що це таке? Воно гаряче.

Лара припинила грати і уважно подивилася на незнайомку, чиє личко скривилося в настороженій гримасі нерозуміння. Лара піднялася зі свого місця, й дівчинка-рептилія одразу відстрибнула назад, її гребені здійнялися до гори. Лара обережно зробила кілька кроків до багаття і простягла до нього руку в напрямку рептилії.

— Не бійся. Це лише вогнище. Воно тобі не нашкодить.

— Вогнище? — її гребені опустилися, а обличчя розслабилося в зацікавленому погляді, коли вона запитально повернула голову боком, дивлячись на Лару своїми великими жовтими очима.

Лара всміхнулася від того, як мило вона виглядала, нарешті переконавшись, що від неї немає жодної загрози.

— Так. Я розпалила його, щоб приготувати собі їсти на вечерю.

— Їсти, ммм… — вона облизнулася своїм довгим язиком і принюхалася, вловивши незнайомі аромати, що долинали зі сторони вогнища, перемішавшись з запахом диму. — Їсти! — вона підстрибнула, а тоді кинулася назад до озера, пірнувши у воду.

Лара здивовано і трохи засмучено дивилася на кола, що розходилися водою, де зникла її несподівана компанія. Але раптом з води показалася її голова, її очі блищали азартом, а в зубах вона стискала невелику рибку. Вибравшись з води, вона радісно виляючи хвостом, повернулася назад до Лари і поклала на землю рибу.

— Їсти! — вона всілася на землю, радісно всміхаючись Ларі.

— Емм… — Лара розгублено дивилася на неї. — Так, це також їжа, мабуть.

— Їсти! — вона радісно впилася в рибу зубами, збираючись почати їсти, але її зупинила Лара.

— Чекай.

Вона нерозуміючи підняла голову, досі тримаючи рибу зубами, і запитально подивилася на сатира.

— Ти збираєшся їсти її сирою?

Вона активно закивала головою.

— Може, я краще приготую її?

Лара підійшла до амфібії і простягнула руку до риби. Незнайомка зацікавлено вклала слюняву рибину Ларі в руки і вичікувально всілася, дивлячись, що ж вона робитиме. Лара підійшла до води і обмила рибину, після чого натерла її травами і, знайшовши трохи глини, почала обмазувати рибу, поки дівчинка-рептилія з неймовірним захопленням стежила за всім, що сатир робила. Після цього вона вернулася до багаття і, розгрібши патичком жар, поклала рибу туди, засипавши зверху жаром.

— Так вона пропечеться і буде значно смачнішою, — всміхнулася Лара, дивлячись на дівчинку-рептилію.

— Вогнище, — заворожено сказала та.

— Так, вогнище. Я використовую його, щоб готувати їжу. До речі, щодо цього!

Лара взяла нарізані раніше трави і всипала їх до каструлі з грибами. Потім дістала з ранця мішечок з сіллю і посолила страву, ретельно перемішавши.

— Готувати їжу, — дівчинка-рептилія продовжувала з захопленням дивитися на все, що робить її нова знайома.

Лара всміхнулася їй і всілася напроти, біля вогнища.

— Я Лара.

Дівчинка рептилія зацікавлено повернула голову боком.

— А як твоє імʼя?

— Імʼя…

— Як тебе звуть?

— Імʼя. Моє Селена,- дівчинка-рептилія радісно всміхалася, а її хвіст легенько бив по землі.

— Що ж. Приємно познайомитися Селено,- Лара всміхнулася їй у відповідь.

Двоє дівчат сиділи біля багаття одна навпроти одної. В гіллі дерев, яким шелестів вітер, над ними співали пташки, готуючись до сну. Тепло від багаття зігрівало їх від вечірньої прохолоди, що вже опускалася на ліс разом з тінями нічного мороку. Західне сонце ховалося за деревами, і його останні промені освітлювали сатира і дівчинку-рептилію, що сиділи, дивлячись одна на одну, всміхаючись.