Звичайний день Хеля Вергеланна

Навіть у наймиліших омег ранок починається як у простих смертних. Будильник дзвонив о сьомій ранку, але сил підвестися практично не було. Доводилося закликати на допомогу всю силу волі й вставати з ліжка, попутно намагаючись упорядкувати бардак на голові.

Потрібно зробити з гнізда миле укладання, що займало дуже багато часу, але результат того завжди коштував. Хель не пощастило народитися таким гарним та охайним на вигляд. Він може хоч у бруді вилежатися, проте на загальну картину це ніяк не вплине. Через тендітну лялькову зовнішність завжди виникали проблеми, які наче останнім часом трохи пом’якшилися.

До школи можна було ходити без страху, що якісь заздрісні омеги вирішать вилити свою ненависть, як брудну воду. Проте Хеля хвилювало не це. Він знову потоваришував із Блейзом, як у старі добрі часи, але ця дружба ранила й водночас зцілювала.

Омега не має любити іншого омегу. Це моветон в якомусь сенсі. Але щоразу, коли з самого ранку приходило сповіщення «Я чекатиму тебе біля воріт», серце зрадницьки саднило.

Блейз захищав Хеля, потреба в набридливих альфах, які не соромляться чіплятися з непристойностями, відпала. Тоді чому Хелю досі так погано?

Водій зупинився, як завжди, біля воріт школи. Хель боязко визирнув з машини, а вже потім шмигнув до воріт. Як завжди, він упіймав на собі погляди деяких омег. Як іронічно, що його ненавидить та стать, якою він щиро цікавиться. Деякі омеги у цій школі були дуже гарні, на них хотілося дивитися, з ними хотілося спілкуватися, але для Хеля ця дорога була закрита.

Вдалині майнула машина непомітного білого кольору. Це означає, що прибули Нєж, Суміре та Мелорі. Вони завжди приїжджають разом. Хель завмер на місці, розглядаючи Суміре, що вийшов з автомобіля — ось хто точно міг привернути увагу своїм незвичайним стилем одягу та від природи виразною зовнішністю.

— Ти на кого дивишся?

Хель не помітив, як до нього підійшов Блейз. Блейз був для Хеля якимось ідеалом. Він ніколи не думав, що омега може бути таким! Якщо інші плутали Блейза з альфою, то Хель бачив картину з точністю та навпаки — перед ним був омега, найкрасивіший омега у світі.

— А! — Хель згадав, що йому поставили запитання, і роздивлятися друга не час. — Просто помітив, що решта вже приїхала.

— Пішли вже, у нас зараз біологія, — Блейз узяв його під лікоть.

А потім потягнув силоміць через натовп, бо Хель завжди лякався скупчення народу, де хтось його неодмінно та пне. У коридорі в цей час завжди багато народу, тому що кожна група друзів зустрічалася на першому поверсі, створюючи товкучку, начебто інших місць у цій будівлі немає.

Хель плівся за Блейзом, аби швидше оминути цю «зону відчуження», як раптом просто в потилицю йому прилетів згорнутий у кульку папір. Такої дрібниці вистачило, щоб тихо ойкнути і привернути увагу Блейза.

— Хто це зробив? — голосно спитав він.

Натовп насмішкувато посміхнувся, спеціально не видаючи кривдника. Хель завжди відчував ці злісні погляди, кожен у цьому натовпі хотів побачити приниження чи сльози на його обличчі. Щоправда, альфам тепер було байдуже, але дехто все ще злісно реагував на те, що Хель їм колись відмовив.

— Не треба, — тихо промовив Хель, намагаючись забрати Блейза за руку. — Нехай кидають. Я заслужив, правда.

— Але ж ти вибачився перед кожним тут! — Блейз спеціально голосно говорив, щоб почули хоча б перші ряди. — Вони поводяться як стерв’ятники, які почули легку здобич!

— Легку здобич? — зашипів хтось із натовпу, Хель не підводив очі, бо боявся побачити ненависть у погляді, подібному до нього все життя. — Та якщо роздратувати його, він здатний на що завгодно!

— Він та ще сволота! — підтримав його друг, швидше за все.

— Блейз, пішли, будь ласка! — практично прошепотів Хель. — Вони мають право ненавидіти мене, правда!

— Агов, з дороги, — Суміре розштовхав натовп, ніби перед ним були якісь холопи, а зневажливий погляд лише додавав гостроти. — Ти теж з дороги, омега, що косить під не такого, як усі, не бачиш, я йду!

Нєж занепокоєно йшов позаду:

— Суміре, ти некрасиво поводишся…

— І що?

— Добре, нічого.

Хель заздрив стійкості Суміре. Його побоювалися всі, вважаючи або божевільним, або сатаністом. Щоправда, ці чутки поширив сам Хель, сподіваючись помститися за власну заздрість. І він собою не пишався, варто сказати.

— Досить це терпіти, Хеле, — сказав йому Суміре. — У тебе крута здатність керувати альфами та ситуацією, а ти вирішив різко здати!

— Але… — Хель обсмикнув себе, мало не сказавши зайвого: йому не потрібні альфи і близько, ну не приваблюють вони його! — Мені набридло так робити…

— І не треба, — сказав Блейз. — Будь собою. Навіть якщо ти плакса.

— І в тебе є особистий Прекрасний принц, — підсумував Суміре. — До того ж, знаєш, навіть якщо ти й винен перед усіма, це не привід дозволяти себе цькувати.

***

Зате на уроці біології довелося терпіти глузування за своєю спиною. Причому компанія омег і не приховувала, що потішається над Хелем, навіть робив це спеціально, щоб він почув.

— …Я чув, у нього тепер проблеми з альфами, — уривки розмови долетіли до Хеля, який вдавав, що вирішує тести, хоч уже давно все написав. — Може, він з кимось не тим переспав?.. Тепер боїться?..

— А я чув, що його бачили з кількома альфами в придорожньому готелі…

— Мабуть, альфи в ньому розчарувалися, ось він і на омег перейшов…

Хель підтис губи, не витримуючи натиску. Він підняв руку і попросився вийти. До туалету він дійшов на ватяних ногах, щоб незабаром освіжитись холодною водою з-під крана. Якщо він знову оточить себе альфами, то омеги знову побояться так голосно шепотітися. Якщо він знову повернеться до попереднього стану, то…

— Втік! — Блейз увірвався до туалету. — Ти просто втік!

— Мені просто стало не по собі! — чомусь злякався Хель.

Ні, якщо він повернеться до свого кокона злого стервця, то раз і назавжди розірве дружбу з Блейзом. А цього Хель не допустить. Нізащо. Краще терпіти плітки та знущання, але не бути самотнім!

— Не по собі? — Блейз наблизився, відрізаючи шляхи до відступу. — Це через тих пліткарів, що сидять за тобою? Що вони казали?

— Не має значення… — Хель мило посміхнувся.

— Що вони казали?

— Ну добре… — проти цього Б’ю не попреш. — Просто розповідали всіляку гидоту, як я нібито розважався з альфами… і потім наче перейшов на омег… Нічого незвичайного.

— Тоді я попрошу вчителя, щоб ми з тобою помінялися місцями, — рішуче промовив Блейз. — Теж послухаю, свої п’ять центів вставлю. Очевидно, що тобі потрібна допомога, не бійся її просити.

— Але я не хочу постійно тебе турбувати!

— І не потрібно. Просто проси допомоги, от і все.

***

Хель нервував, коли чекав на Мелорі. Він часто ходив у бібліотеку і брав там безліч книг, як і належить такому правильному та принциповому учневі. Як тільки Мелорі з’явився з-за рогу, Хель наважився заговорити з ним:

— Ти так і не повернув мені магію.

— І тобі привіт, — Мелорі зупинився. — Я ж тобі казав, що магія повертається сама, я не контролюю цього процесу.

— Але… Гаразд, дякую й на цьому…

— А яка у тебе магія? Щось я не пам’ятаю, щоб твої батьки в казках були чарівниками…

— Це не зовсім магія, — Хель переконався, що в коридорі більше нікого немає, і тоді продовжив: — Розумієш, справа в чарівних яблуках, які допоможуть мені знайти свого судженого. Знаю, звучить дико. Але так мій татко знайшов батька, сидячи на Скляній горі. Як тільки я побачу свого судженого, то зможу начарувати яблука. Мідне, срібне та золоте. Якщо всі три штуки будуть призначені для однієї людини, то це буде моя кохана людина.

Мелорі вигнув брову:

— Істинний, чи що?

— Ні. Вибач, але я зневажаю зв’язок Істинних, — а потім знизав плечима: — Адже Істинними можуть бути тільки омега та альфа, а мені така радість й даремно не потрібна. Суджений у моєму випадку — це трохи інше. Просто той, кого я покохаю, і хто зможе покохати мене.

— Звучить красиво, — Мелорі навіть усміхнувся. — Думаю, річ у тому, що ти ще не знайшов цієї людини. Я впевнений, щойно ти його зустрінеш, то твої чарівні яблука дадуть про себе знати.