Звичайний день Блейза Б’ю

Ранок, як завжди, починався зі спроб підняти з ліжка старшого брата. Тепер Блейз хоча б знав, що насправді лінь Блейна — просто наслідки сильного прокляття. Це знання заощаджувало цілих десять хвилин, тому що можна було просто скинути Блейна з ліжка.

— Ай! — голосно вигукнув той.

— Доброго ранку, — спокійно сказав Блейз, а потім вийшов з кімнати.

Тепер, коли він дізнався, що насправді його тато був Сплячим красенем, а батько — Прекрасним принцем, Блейз міг почуватися вільним. З нього більше не намагалися зробити омегу, не забороняли брати до рук шпагу та скасували заборону брати участь у різних змаганнях.

Сніданок проходив досить тихо. Блейз бачив, якими винуватими виглядають батьки, які приховували всю правду стільки років. Але їх можна зрозуміти: вони просто хотіли нормального життя для молодшого сина та намагалися відгородити його від неприємностей.

Роуз Б’ю пив каву, вдаючи, що це дуже важливе заняття, і боявся підняти погляд на сина. Із батьком Блейзу завжди було легше. Адріан погодився тренувати його фехтуванню навіть удома, бо, напевно, змирився, що він також чарівний принц.

— Тату, — заговорив Блейз, склавши руки на грудях.

Роуз подавився кавою від несподіванки.

— Що, любий?

— Я хочу обстригти волосся.

— Що?..

— Це «недокаре» мене бісить, — сказав Блейз, поторкавши пасма свого волосся. — Я хочу «їжака», як у батька.

— Це зачіска для альф!

— Звання Прекрасного принца теж, — непохитно відповів йому той.

Проти такого аргументу Роуз не міг нічого сказати. Він подивився на чоловіка, щоб той втрутився, але Адріан тільки знизав плечима. Зрештою, він ніколи не сприймав Блейза як типового омегу, це правда.

— Я піду до перукарні після уроків, — сказав Блейз. — Та й гардероб треба поновити.

— Блейз, любий, — Роуз намагався говорити якомога переконливіше. — Ти ж розумієш, що якщо виглядатимеш неналежно, то ніколи не знайдеш собі альфу, не вийдеш заміж і не народиш діток?

— І дякувати макаронам з сиром, — відрізав він, а потім покинув кухню.

***

Блейн слідував за ним коридором школи, ніби вирішив не відставати до кінця своїх днів.

— Волосся? З глузду з’їхав? — наполягав він. — У тебе чудове каре, що ти виїжджаєш?

— А тобі яке діло? У тебе довгі патли, — закотив очі Блейз.

— Я не проти того, що ти будеш альфою в тілі омеги, правда. Я по-іншому тебе и не бачу. Але волосся… — проскулив Блейн. — Я можу підрівняти тобі кінчики, як тобі?

— Ні! Ці патли мені заважають, — поскаржився Блейз, відкривши шафку. — На тренуваннях лізуть у вічі, під час бійки закривають огляд, а коли спека, то хоч вішайся!

— Зате гарно.

— Бути гарним — твоя робота. Швидше виходь заміж за Абеля, щоб батьки не гуділи про онуків.

— Ти нестерпний, — зітхнув Блейн.

Після школи Блейз зі спокійною душею дочекався автобуса та вирушив до перукарні. Коли він показав на картинці, яку стрижку бажає, то перукар довго намагався переконати його, що омеги з короткою стрижкою відлякують альф, адже їм подобаються такі милі та беззахисні… Ну, далі Блейз не слухав, а лише вперто тицьнув на фотографію альфи з улюбленого серіалу.

У результаті він залишився задоволений — вибрав стрижку «томбой». Коли він вийшов із перукарні, то зміг побачити себе у відображенні вітрини на повний зріст. Блейз розстебнув піджак, дістав поділ сорочки зі штанів, послабив пояс, щоб створити якусь недбалість…

— Чорт, я схожий на альфу, — вирішив тоді він.

Але посміхнувся, бо в такому вигляді почував себе по-справжньому комфортно.

Телефон задзвонив, Блейз відволікся від відображення і швидко відповів. Значить, додому він ще не потрапить, бо отримав запрошення посидіти на автобусній зупинці. Оригінально.

— Не те щоб я на тебе чекав, — ніби між іншим промовив по телефону Джил. — Просто щойно запізнився на автобус, от і все. А нам в один бік.

— Що ти робиш у Гріммвілі? — спитав Блейз, усміхнувшись.

— Треба було втекти зі школи у справах, — ухилився від відповіді він. — То ти прийдеш чи ні?

— Якраз прямував.

У Гріммвілі ходив один автобус, тож зупинок було не так багато. Джил напевно був у центрі міста, це біля парку, а потім їхатиме до кінцевої, а Блейз виходив біля лісосмуги. Загалом їм по дорозі.

А взагалі, дивно дружити з цим альфою. Вони ніби як вороги, але це «ніби» таке відносне, що навіть кумедно. Джил хотів бути лиходієм, він постійно про це нагадував, але на цьому його лиходійства в присутності Блейза й закінчувалися.

— Подивися! — вигукнув якийсь омега, проходячи повз Блейза з другом. — Цей альфа має такий милий вигляд!

Блейз завмер і обернувся. Омеги захихотіли, мабуть, сприйнявши його поведінку за загравання, але пішли далі. Як вони могли б прийняти його за альфу? Він лише постригся та прибрав охайність. Можливо, річ ще й у запаху. Омеги, як правило, мають якийсь ніжний аромат, як, наприклад, Блейн пахне вишнею. А ось Блейзу навіть у цій справі не пощастило, він так і не зміг визначити свій запах.

— Привіт, — Блейз завалився поруч із Джилом на лаву.

Джил дивився на нього круглими від подиву очима, розглядаючи оновлений варіант Блейза. Джил виглядав, як завжди, з голочки: акуратна біла сорочка, приталені чорні штани, волосся в дбайливому укладанні — він умів за собою стежити.

— Що таке? — не витримав Блейз. — Не подобається, що я змінив імідж?

— Ну… — він зрозумів, що на щоках Фроста з’явився рум’янець.

Мінус блідої шкіри полягає в тому, що завжди видно, коли червоніють щоки.

— Навпаки! Ти виглядаєш неймовірно! Просто незвичайно, що…

— Та розслабся, — махнув рукою Блейз, але тепер його поведінка відповідала вигляду, чого не можна було сказати у їхню першій зустрічі. — Мене вже назвали милим альфою. Кумедно, але так я почуваюся набагато комфортніше. До речі, а чому ти почервонів?

— Про це не питають ось так прямо, — дорікнув Фрост. — Тобі просто пощастило, що я не можу на тобі використовувати магію, зрозуміло? Ти би став би моїм заручником.

— Ага, звісно, ​​— скептично відповів той. — Нігтик не зламай.

— Ти не змінюєшся, — посміхнувся Джил.

Якийсь час вони сиділи мовчки. Коли пройшла група людей, Джил зміг заговорити знову, не боячись, що хтось їх почує:

— Я дещо навчився робити, показати?

— Ну, давай.

Джил граціозно провів рукою в повітрі, ніби фокусник намагається дістати карту з рукава, але в результаті він створив тонку крижану квітку з разючою деталізацією. Цей «фокус» коштував Фросту чимало нервів, він хотів зробити свою квітку, на чиїх стеблах небезпечні шипи, ідеальною, але Блейзу він би не зізнався.

— То що за квітка? Троянда? — поцікавився Блейз.

— Майже, — Джил вручив подарунок йому в руки, чим приголомшив Блейза. — Шипшина. Не бійся, вона не розтане, хоча може розбитися. Мені здається, троянда дуже банальна. Вона підійде до кожного третього омеги. Чи розумієш, троянда завжди асоціюється з любов’ю і чимось ніжним, а її шипи начебто символізують недоступність та небезпеку. Як банально.

Блейз заслухався його словами, стискаючи тендітну квітку в руках, ніби то був кришталь.

— Ти не схожий на просту троянду, Блейз. Ти — квітка шипшини.

— Чому?.. — розгублено спитав він.

— Тому що ти дика троянда. Така ж прекрасна, але волелюбна та невгамовна, — Джил наблизився. — Коли прості троянди просто гарні та весь час потребують догляду, ти залишаєшся незалежним у будь-яких умовах.

Блейз подолав зніяковілість і запитав:

— Ти що, типу намагаєшся підкотити до мене?

— Так, — зітхнув приречено Джил. — Про це теж прямо не питають. Думаю, це схоже, ніби альфа залицяється до альфи, але мені подобається.

Він легко засміявся.

— Відчуваю себе збоченцем…

— Хвилинку! В сенсі? — Блейз підозріло зиркнув на нього. — Ти п’яний?

— Я взагалі не п’ю.

— Так, а чого ти до мене підкатував?

— Ти про що?.. — потішився той. — Слухай, якщо хочеш мені відказати, то вибери інший спосіб, гаразд? Я дуже вразливий, а ще можу чаклувати.

— Хвилиночку! Я не про те, — Блейз повернувся до нього всім корпусом. — Все моє життя альфи ставилися до мене виключно по-дружньому. А тут ти кажеш, що підкатуєш. Це дивно.

— Але ти мені подобаєшся саме таким, — відповів Фрост. — Ти троянда, але дика. У цьому твоя краса. А те, що бачу твою красу тільки я, мене навіть тішить.

— Тобто ти бачиш мене як омегу? Правда? — таке з Блейзом було вперше, йому було і приємно, і незвично. — Ти дивний альфа, хочу тобі сказати.

— Тому що, незважаючи на свою пристойну зовнішність, я задрот?

— І це теж, — засміявся Блейз.

Блейз не думав про те, щоб почати зустрічатися із альфою. Навіть коли почав спілкуватися з Джилом, який явно подобався йому в якомусь незрозумілому сенсі. Зараз він не знав, як поводитися, тому що зазвичай альфи доглядали саме за Блейном. А Джилу все одно, що Блейз нагадує іншого альфу, він перший такий.

— До речі, — Джил усміхнувся, — ти навіть пахнеш шипшиною. Щоправда, дуже слабко.

— Що? — тепер Блейз здивувався. — На перший раз підкатів достатньо.

— Ну от, а я вже придумав наступний, — склав руки на грудях Джил, а потім відкинувся на спинку лави. — Ці Прекрасні принці такі вперті!

Блейз посміхнувся і відповів у такому ж тоні:

— Не те слово. Напевно, Снігові принци набагато поступливіше.

— Взагалі-то так.

— От і будь поступливим та покірливим, — Блейз підвівся з місця, помітивши автобус, що наближається. Він подав руку Джилу, і той з дрібним подивом прийняв допомогу. — Тому що я сам вирішуватиму, коли нам іти на побачення. Наприклад, нещодавно вийшов фільм про зомбі, було б круто йти туди разом.

— Як скаже мій Прекрасний принц.

***

Вдома, як завжди, очі мозолив старший брат. Хоча вони вже не сварилися так часто, як до приїзду Мелорі. Раніше вони завжди знаходили причину підвищити один одного голос, але останнім часом щось змінилося. Напевно, тому що зменшилася кількість таємниць.

Блейз сидів на дивані, дивлячись на старшого брата.

— Ти тепер альфа! Просто альфа! — Блейн склав руки на грудях. — Найжахливіше, я не можу тебе насварити, бо ця стрижка тобі шалено йде, як і образ загалом! І як мені тебе відчитати?

— Якщо тобі подобається, навіщо відчитувати? — спитав Блейз.

— Не знаю… — розгубився той. — Ми зазвичай так і робимо. Критикуємо один одного, — а потім сів поруч. — Гаразд, не можу повірити, але мені подобається твій зовнішній вигляд.

— Іншим омегам теж, — після цих слів обидва розсміялися. — То як провів вечір із Абелем на конкурсі талантів?

— Весь вечір його лапав, — зізнався Блейн. — Я певен, ще трохи й він не встоїть. Потрібно було залишити цей браслет, я б його й не знімав. Колись я все ж таки візьму прізвище Бастіан, ось побачиш.

Блейз чомусь і не сумнівався. Блейн завжди добивався кохання альф своїми методами, які Блейз не розумів. Стріляв очима, робив беззахисний вигляд, грав на самолюбстві… Ні, це треба вміти.

— Ти ніби дружиш із сином Сніжного короля? — спитав Блейн.

— Ні, не починай! Ми вже говорили про це, — сказав уперто Блейз. — Це моя справа, гаразд?

— Я про це й хотів сказати. Думаю, несправедливо буде, якщо я можу спілкуватися з Абелем, а ти з Джилом — ні. Вони обоє хочуть бути поганими, вірно? Ці альфи як діти малі!

— Ти не уявляєш, як я радий, що ти це сказав.