Party

      Вечір приніс собою яскраві барви на сьогоднішній вечірці в честь дня народження боса компанії. У нічному клубі зібралася купа працівників, котрі були готові відриватися сьогодні на повну. Містер Пак запросив сьогодні тільки найближчих людей.

       Барбара Уотсон не була виключенням. Вона працювала в компанії більше ніж три роки, тому стала частиною дружнього колективу, який був запрошений на вечірку. Хоч вона дуже погано знала свого боса, але він вирішив не розчаровувати цінного працівника, тому запрошення також надійшло на її месенджер. 

       Атмосфера була святкова. Працівники один за одним говорили теплі слова з привітаннями до свого керівника, який стояв з коньяком у руках, уважно вислуховуючи кожного з них. 

        — Барбара, ти чому не п’єш? — запитала Келсі, її подруга, яка підійшла до неї зі стаканчиком шампанського. 

        — Мені не можна. — відповіла вона. І це було брехнею. 

        Келсі одразу зрозуміла, що це звучить як брехня, тому що вона знайома з нею вже два роки, з того моменту, як Келсі прийшла сюди працювати, і вона ні разу не чула такого від подруги. 

        — Ти мені брешеш. 

        Барбара опустила очі, ховаючись від сорому. 

        — Розумієш, — вона підійшла до неї ближче і шепотіла на вухо, — ти ж знаєш, що буде зі мною, якщо я хоча б краплю алкоголю проковтну. 

        Келсі почала згадувати свій день народження, на якому Барбара напилася і саме тоді, вона нібито перетворилась зовсім на іншу людину. Дівчина танцювала, голосно співала, спілкувалася з усіма гостями і несла нісенітниці. Загалом, вона стала відірвою. Це зовсім на неї не схоже. Твереза Барбара тиха та чемна, навіть скромна. Ту дівчину, яка була у неї на святі вона зовсім не впізнавала. 

        Келсі посміхнулась. 

        — Ти не хочеш зганьбитися перед колегами?

        Барбара повільно кивнула. 

        — Моя ти рибонька. 

       Келсі обійняла свою ліпшу подругу, яка сумно споглядала на компанію, в якій стояв бос. Він виглядав сьогодні пречудово. Біла випрасувана сорочка, чорні брюки та темні туфлі, які придавали йому солідності. Досить дивним було те, що у цього чоловіка, якому було лише двадцять п’ять, та у якого була купа грошей, немає ні дівчині ні жінки. Він був самотнім. Пак Чимін – найскромніший хлопець, якого вона тільки зустрічала. Він був дуже розумним і інтелігентним. ТАка людина не може бути самотня.

        Пак Чімін побачив те, як його працівниця споглядала на нього, через що дівчина швидко відвела очі. 

         — Ходи сюди, Уотсон! — дівчина дивно на нього поглянула, не очікувавши того, що він серед натовпу гарних дівчат помітить її. 

         Вона покинула свою подругу, вибачившись перед нею і крокувала до містера Пака, який з усмішкою зустрічав її. 

         — Офіціант! 

         Тільки містер Пак покликав його, як той відразу з‘явився біля нього з бокалом шампанського, який Чімін простягнув у руки брюнетки з довгим волоссям. 

         — Ні, дякую, я краще випила б соку, якщо це можливо. 

       Барбара подивилася на своїх колег, які дивно оглядали їх з керівником. Містер Пак поглянув на дівчат, через котрих дівчина почувала себе ніяково. 

        — Йдіть, дівчата, я потім до вас приєднаюся. — він подарував їм свою чарівну посмішку і вони, сміючись пішли до бару. 

        — Візьми. — наполягав він. 

        Відмовити босу вона не могла, бо думала, що він образиться, тому, все ж таки, вона взяла алкоголь до рук. 

        Чоловік якось дивно споглядав на неї, чогось чекаючи. 

        Зрозумівши, що він чекає привітань від неї, Барбара, прокашлявшись, почала говорити: 

        — Любий, містер Пак. Ми з Вами працюємо вже три роки і я ніколи в своєму житті не зустрічала таких чудових керівників. 

        — Ти мені лестиш! — посміхався він. 

        Його посмішка була чарівна. Це можна було порівняти з першим промінчиком сонця після ночі: такий очікуваний та лагідний. Майже всі дівчата закохуються в цю посмішку з першого погляду. 

         — Ні, це правда! — засміялася вона. —- Я дуже радію, що зустріла вас і що саме ви обіймаєте цю посаду. Бажаю Вам, щоб Ви й надалі продовжували займатися тим, що робить Вас щасливим і щоб ця робота приносила Вам ще більше грошей. 

         — Дуже дякую тобі, Уотсон. 

        Вони чокнулися келихами і дівчина зробила перший ковток. Рідина, потрапивши до її рота, швидко розлилася по організму, наповнюючи її тіло неймовірною радістю. Вона хотіла сьогодні відпочити, а не стояти осторонь і саме це вона зараз і робить. 

         Молоді люди стояли осторонь від усіх інших, та спілкувались на якусь поверхневу тему, як тут до них підійшов хлопець. Він побачив, що поки робітники спілкувалися, у них закінчилось шампанське. Офіціант швидко дав їм у руки повні келихи і натомість забрав пусті, хутко зникнувши з їх поля зору. 

        — Знаєте, містер Пак, я, мабуть, не буду більше. — вона намагалась зробити все, лише б не пити. 

        —- Уайт, що це з тобою? У вас з алкоголем настільки погані відносини? —- засміявся він. 

        Вона посміхнулась йому, але ж зовсім не знала що має відповісти. Вона думала над відповіддю кілька секунд, але потім відповіла:

        — Ні, в нас з ним все добре. —- сказала вона. —- Давайте вип’ємо за вас. 

        Їх келихи задзвеніли і вони зробили по одному ковтку. 

                            ***

        Через декілька годин сталося саме те, чого Уайт боялась більше за все: вона напилась. Дуже сильно напилась. Дівчина вилізла на святковий стіл, де було покладено їжу для гостей та алкоголь і почала там плясати, не даючи собі звіт того, що вона робить, і як буде себе почувати на завтрашній день. Вона не думала про сором, їй було все одно. Головне, що їй було весело.

Коротесеньке плаття Барбари задиралося все вище і вище, через що на неї дивився весь колектив. Вона трясла головою у такт музиці і її темне волосся розліталось у всі боки. Колектив був приголомшений: дівчата перешіптувалися, а чоловіки жадібно облизувалися, дивлячись на її довгі ноги.

Келсі, яка тільки но вийшла з туалету, ледве не впустила свій келих, коли побачила подругу на столі, яка була у центрі уваги. І що саме головне: містер Пак за всим цим спостерігав. Дівчина зірвалася з місця і підбігла до Барбари.

— Що ти робиш? На тебе всі витріщаються як на божевільну! Негайно спустися!

— То нехай і далі собі витріщаються. Їм просто зазрісно, що вони не вміють веселитися так як я. — дівчина з місця навіть не сдвинулася, вона продовжувала божевільно танцювати під швидку музику.

— Барбара! 

Вона хотіла врятувати її від цього сорому, але Уотсон і не хотіла її слухати. Не витримавши, подруга схопила її за руку і потягнула до низу. Але Келсі не розрахувала своїх сил, тому подруга вмить полетіла на підлогу. Містер Пак, який стояв неподалік, схопив дівчину на руки, не дозволяючи їй впасти.

Келсі закрила рот руками і витріщалась на парочку так само як і всі навколо. Здавалось, ніби то у цей момент час зупинився: парочка не відчувала нікого навколо. Їм здавалося, ніби то вони були на самоті. Між Барбарою і її босом немовби пробігла іскра: їх губи були всього в парі сантимерах одні від одних. Вони дивились глибоко в очі один одному, поки містер Пак не почервонів і не поставив дівчину на підлогу, уходячи від натовпу на вулицю, прихопивши віскі із собою.  

— Що це було? — запитала Келсі, роблячи довгі паузи.

А подруга навіть не знала що відповіти. Вона відчувала щось дуже дивне в області грудної клітки. Неначе метелики запорхали, та ще й з такою швидкістю, що дівчині стало зле. Вона вмить стала тверезою.

— Йди до нього. — штовхнула її подруга.

— Навіщо?

— Чемні люди зазвичай дякують у таких ситуаціях, — пояснила вона, зі злістю дивлячись на неї, — а тепер давай, іди! 

І вона пішла. Дівчина пройшла крізь натовп, який дивився їй у спину і вийшла на вулицю. Побачивши боса, підішла до нього.

— Я Вам не заважатиму? — запитала вона, дістаючи цигарку.

— Зовсім ні. Я радий тебе бачити. — усміхнувся він.

Уайт помітила, як чоловік знов почав червоніти.

— Будете? — запитала вона, указуючи на пачку цигарок. 

— Ні, дякую. Я не палю. — відмовив він.

Вона пожала плечима і, діставши запальничку зі своєї сумочки, підпалила цигарку.

— Я хотіла подякувати Вам за допомогу. Якщо б не Ви, я б точно щось собі зламала…

У відповідь на це він лише засміявся своїм дзвінким сміхом, який був дуже приємним для її вух. Вона була готова чути цей сміх вічно…

— Все добре, не переймайся.

Містер Пак стояв поряд з нею і думав про те, як в одній людині може бути дві персони одразу? Скромниця Уотсон і така грайлива дівчина, яка своєю поведінкою може прикувати до себе погляди цілого натовпу людей. Він був приголомшений нею. І відчував, що не зможе так швидко забути її. Вона не була такою як усі жінки. Барбара була простачкою, яка не боялась показувати людям справжню себе, що дуже притягувало до неї. 

— Ходімо гуляти. Я не хочу тут залишатися. — сказав він їй, через що дівчина почала швидко кліпати очима, не знаючи що відповісти.

Вона і не здогадувалась про те, що його притягують такі як вона. Навколо нього завжди крутяться гарні жінки з модельною зовнішністю, але цей вечір він хоче продовжити тільки з нею.

— Містер Пак… 

— Відкази не приймаються! 

Вона засміялася. 

— Ну добре… я згодна.

Вони обидва почували взаємну симпатію. І обива заздалегідь знали, чим закінчиться сьогоднішній вечір.

***