Збірник драблів 1. Знайомство з Коулет

https://t.me/Hata_Lee — телеграм канал з артами!

Від лиця Сільвестера буде вестися ця розповідь. Сільвестер — хлопець спокійний, тихий, замкнений у собі, носить темний одяг, навчається у восьмому класі. Він не так давно змінив школу. Тільки освоївся. Йому було спочатку некомфортно тут: нові люди, нові вчителі, нові знайомства… все нове. Але хоча б нема строгих вчителів, які багато вимагають, нема дурних одноклассників, які заважають навчатися… Нема того, що не влаштовувало як Сільвестера, так і його мати.

…

Сільвестер стояв у коридорі, втикав у телефон, і раптом до нього вирішила звернутися однокласниця — висока така, з пофарбованим у фіолетові й блакитні відтінки волоссям. Він аж напрягся, коли вона стала біля нього.

— А ти…? Як тебе.. Ти Сільвестер, так? — Каже вона.

— Так, — не подаючи виду, що нервує, відповів він, — а що?

— Ім’я незвичайне. І завжди ти один?

— Ну, так.

— Я теж. Може будем ближче знайомі?

— А чому б ні..

— Мене Коулет звати, якщо раптом забув, — вона протягнула руку. Сільвестер потиснув і швиденько прибрав руку. — Чого в цю школу перевівся?

— Ну.. я з власного бажання.

— Яясно. Якого, якщо не секрет?

— Ну.. з 8 класу все різко помінялося, саме вчителі. І вони не дуже…

— І шо, краще тут, у нас?

— Так.

— А до того вчився у якій школі?

— №12…

— А, знаю її. І шо, строгі там вчителя?

— Деякі. І вимогливі.. для мене з цим трохи важко було.

— Терпіть вимогливих не можу. Особливо тих що вважають що їх предмет у всьому №1.

— Так, і таких знаю..

— Ще й ЗНО лякають.

— Так..! Типу.. “ти н-нездара, якщо не здаш це ЗНО”.. — Було трохи помітно, що Сільвестера це пригнічувало.

— От подібне від нашої англічанки напевно що будеш чуть. Та ви що, не дай Боже не знати як… — Коулет зітхнула, — …знайти власні значення та відповідні власні вектори для квадратної матриці. Як я це запам’ятала..? Коротше отак, бомжами будем, якщо на 200 балів не будем все знати! — З сарказмом говорила вона.

— Ну, комусь математика може знадобитися, але..

— Але не всім то дано. І не всім потрібно. І нащо вона обов’язковий предмет? Що мене найбільше турбує, так це те що нас залякувати починають ще задоовго до випуску, що блять як не здаш ЗНО — так все, станеш ніким.

— Так..! Мені кажуть…

— Та знаєш, як не здаш достатньо добре — так і буде. Це життя твоє кардинально не змінить.

— Напевно то так..! Але.. чому ВСІ про це кажуть, що це важливо, наче хочуть щоб ми вчилися у стражданні…

— Типу щоб мотивувати готуватися. Але це хуйова мотивація..

— Хех….

— Я взагалі тільки роблю вигляд, що стараюсь. А так взагалі… да пофіг те навчання. Ненавиджу, коли змушують.

— Розумію..

— Вдома не контролюють. Тому багато лайно-дз просто ігнорую, навіть сьогодні. А ти? Читав параграф?

— Та, ем.. так.

— Яясно. Цей во, дзвінок скоро, по ідеї… Ладно, я пішла.

 

…

Відношення Сільвестера до Кенді по початку…

“Бляя, що.. Боже, вона слухає ці дурні пісні в тіктоках, я зараз помру. Я б ліпше крізь землю провалився, аби не чути той крінж… А вона ще й підсіла сюди, поруч..” “Боже мій, зніми вже свої “рожеві окуляри”. Ти ти все бачиш… миленьким, Боже, рожевеньким…”

 

— Гей, — раптово звернувся Едуард до нього і торкнувся його волосся, — А ти… Волосся фарбуєш чи це натуральний колір?

— Що ти… Ну, натуральний..

— Бліна, хочу теж такий.

— Я б з тобою помінявся. Пф..

— Хочеш блонд? Та тобі личить малиновий.

— Ні.. — “Іди до дідька…”, — думав хлоп. “На мене через тебе може теж косо дивляться..”

— Ну… Ок.

“Взагалі з ним справу мати боюся”, — подумав Сільв, він стиснув губи, та ринувся до виходу з класу.

— Що як? — Підійшла в коридорі його нова подруга — Коулет. — Я от знаєш що думаю? Начхати і на уроки, і на все… Прогуляємо літературу?

— Та ні, ну ти що..

— А хотілося… Я б так і зробила. Але ж можуть і здати. Та ні, точно здадуть.

— Мгм..

— Залишаємося.

…

— Чуєш, — звернулась до Сільвестера у своїй манері Коулет, — звідки такий синець на руці?

— А? Та.. а що?

— Да нічого. Що ти, постояти за себе не можеш?

— А ти з чого взяла?

— Та, бачила, як цей Шейд (ім’я хлопця з “Г” класу) тобі: “ну що, дурень?”, а ти мовчки повз нього пройшов.

— Та а що йому казати. Ігнорую. Хай лісом іде.

— Ну то так і треба було сказати!

— А далі? Не хочу нариватися. Та й не знаю що то далі буде.

— Та що ти, дав би пізди раз і більше б не чіплялись!

— В тому то й справа, що ні. Да і повір. Пізди у відповідь не давав, але уже якось не промовчав. Так з тих пір боюся клейма “грубло”. Мене ітак.. вважають дивним. Мені ще цього не…

— З клеймом розумію. Через таких мудаків як той Шейд… — Вона стиснула кулак. — …Теж клеймо, ага. Да похєр. Я отчасті й була такою як мене вважали.

— ..Якою?

— Там довго розповідати. Пішли на вулицю?

— Ок…

— …Ну коротше. Просто справедливості добитися хотіла. З одними дебілами постійно сперечалася. Вони мене спровокували, і я ледь їх не відпизлила. Так вони пожалілися директору і хоба — вся школа про це знає. Тільки от ніхто не знає… Що вони були самі не святі. Буллили молодших. За це і ледь не відпиздила…

— ..Ніхріна собі.

— Та й таке.. доказів у мене звісно не було.

— Було б добре зібрати.

— Та, уже все.

— Що?

— Я більше цих телепнів у школі не бачила.

— Ясно.

Вийшли на вулицю.

— Палиш?

— Ні…

— А спробувати хочеш?

— Прям тут..?

— Ага. Давай, швидше думай.

— …Давай.

— Тримай. Це фільтр, цією стороною… Ага, так. — Вона підпалила цигарку йому. Він майже відразу від першої затяжки закашлявся.

— Бля, що, реально не палив ніколи?

— Кха… ні.

— У нашому віці уже всі починають.

.*АВТОРКА ЗАСУДЖУЄ*.

— Ага… Кх!

— Ти багато не вдихай. Буквально отак, — вона тримала цигарку двома пальцями, затягнула дим і видихнула. Він робив так само.

— Ну й як?

— Та.. н-нормально.

— Я у баті цигарки свиснула. Надіюсь не помітив. Він сам уже не пам’ятає скільки скурив.

…

 

— Е, чуєш, Сільвестер? — Ноунейм вимовив його ім’я так, що відразу відчувалася вся його неповага до хлопця. Сільвестер відчував тільки пригнічення, так ще й сором за своє ім’я.

— Чого? — Тільки це вимовив він.

— А ти мені тут не чого’кай, ти…

— Майку, згинь, — з’явилась та грубо звернулась до того ноунейма Коулет. Сільвестер глянув на неї.

— А то шо?

— Згинь кажу.

— Сільвестере, шо з лицем?

— ..”Що з лицем” хочеться спитати у тебе, — зберігаючи зовнішній спокій, підмітив Сільв. Хоча сам він нервував уже, і не розумів нащо взагалі це каже.

— Не поняв.

— А хочеш понять? Дзеркало подарую. Підзуй від нас, — продовжувала бикувати дівчина.

— Ой, та ну, шо ти знайшла у цьому лохі?

— Тобі яке діло? До речі. Забув про Макса? Все ще можу розказати декому яка він твар.

…

— Хах.. все, не парся.

— Що з Максом було?

— Та там.. довго сперечалися і обісрався по ітогу. Я просто шантаж почала… Він зраджував одній дурі з якоюсь дурою. Отак.

— Ясно..

— А у тебе не було стосунків?

— Н-ні.

— Просто так питаю. Та у мене теж. Ні друзів нормальних, ні стосунків. Два ізгоя. Лол.

— Ага.. — Зітхнув він, — ага….

…

 

— Почапали сухариків похаваєм, — запропонувала Коулет.

— Ем.. вибач, грошей з собою не дали.

— Тоді я пригощаю.

— Дякую.

— Пішли, по дорозі розкажу дещо. Коротше Кейта пам’ятаєш?

— Так.

— Він школу щось закинув взагалі. Щось не видно його.

Вони довго говорили… Як справжні друзяки.

…

Коулет щось розійшлася. Коротко про принципи Коулет:

— Кажуть ти не маєш права висловитися, затикають всім рота, а я БУДУ висловлюватися. Мене не їбе що скажуть. Я зроблю ВСЕ, щоб їх правилам наперекір! І нехай думають що схочуть. І ТИ, чуєш, роби те що заманеться ТОБІ, буде краще по життю.

…

 

— …І вона тоді на весь коридор як заоре: “да у тебе секс лише з моїм мозком!”, — розповідала Коулет Сільвестеру якийсь випадок.

— Ага. — Не думаючи сказав Сільв, роблячи вигляд, що типу уважно слухає. А сам думав про своє. Хоча зазвичай дійсно уважно слухає.

— Потім думаю: “та по-моєму, все ж ітак вона його кине”, хоча мені до них особо то й діла нема, просто нудно було.

— А..

— Та то я так… Розповідати нема чого, то і таке згадала.. А, до речі, вони таки зійшлися знов.

…

 

— А чо ти спокійний такий?! Нас точно будуть питати на уроці, а я он скільки пропустила тієї мудло… Мудлотрахомозгії.

— Ну, все можна наздогнати..

— За па…?!

— Відповідати буде Сільвестер, — сказав вчитель.

— Пиздець, — прошепотіла даже тихо Коулет.

Та для нього це було не так страшно. Він готовий був відповідати. І зміг. Запинався, не на найвищий бал, та зміг.

— …І.. таким чином це стає з…

— Достатньо. А непогано. Виправив двійку! Так тримати.

— Дякую.

— Наступною буде… Коулет, давай-но. Ти теж, мабуть, нас приємно здивуєш.

— Дідько… Поможи, — попросила вона сусіда по парті.

— Чим я поможу?..

— Підручник…!

— Ми слухаємо, Коулет.

— Ну… Загалом….

— Сільвестере, закрий підручник, — зробили йому зауваження.

Він послухав і так і зробив.

— …Цю теорію вигадав відомий хх… Хімік, наче… як його… Андерсон..? Ну, він проводив якийсь там експеримент.. досліджував шось…

— Скажи чесно, ти готувалася?

— Ні.

— Дуже погано. У тебе лише одні пропуски. Як виправляти будемо?

….

Сільвестер сидів один після того як Коулет знову кинула школу, хоча без неї було нудніше. Він думав, чому вона одиначка? І чому її інші наче недолблюють? Потім замислився щодо себе, а що думають про нього?.. Може називають дедінсайдом? Це було пов’язані з зовнішностю: невеличкими синякями під очима, одягом, бо сорочка і штани часто чорні, і взагалі чорні більшість луків, вплоть до шкарпеток; серйозний або іноді втомлений вираз обличчя, невеселий, іноді груба інтонація… що ж про нього думають? Оскільки він не розкривав справжньої особистості, і дійсно ніхто не знав який він. Та він, хоч і не бажав нікому поганого, і не спеціально здавався з виду не таким як є, вважав себе ізгоєм. Якимось не таким.. і дивним. То й не спілкувався ні з ким. І так цей круговорот думок не втихав, допоки не продзвенів дзвінок.

 

Кінець першої збірки.

Дякую за прочитання!