“За кілька днів до”

Першого грудня 1918 року Ада змогла попасти на передову, але перед цим їй видали форму і гвинтівку, після чого її оприділили до одної з новосформованих полків, які вже другого вересня мали розміститись в північній франції під Ла Мальмезон.
Друге грудня зустріло їх дощем. Дойшовши до окопів до них одразу підійшов капітан з наказом. Наказ був переданий від капітана до командиру полку, а від нього вже одній з найопитніших бійців, тобто Аді, щоб вона взяла з собою кількох бійців і відправились на пошуки одного отряду. На це вона лише буркнула і сказала, що на таке ліпше посилати пошукових собак, а не їх, але собаки дорожче і миліше за солдат тому пішли вони.
Взявши пару хлопців вона пішла до штабу і випросила мапу. Їй авжеш виділили її і вони поспішно відправились на перше завдання. Через годину вони вже вже шастали по затуманеному містечку і про щось балакали. Молодих новобранців авжеш інтересували героїчні історії, яких нажаль було мало. Через хвилин 25 пошуків в містечку вони знайшли пропащих. Загинули вони ніби то при незвичайних обставинах, на них кулевих поранень не було, та і протигази ніхто не пробував одягнути.
– схоже на приведів. – невпевнено припустив один з солдатів.
– чухню не неси, всьо має бути якесь логічне пояснення… – знервовано обірвав його інший боєць.
Ада – так, не сваріться, ще цього нам не хватало. Ви двоє збиріть житони, а я і інші до кінця провіримо територію. Виконуєм! – скамандувала вона і всі почали виконувати поставленну задачу. Коли дівчина з парою солдатів вийшли на двір вони рішили розділитись і прочесати містечко. Дощ почав посилюватись.
Завершивши свою частину діла дівчина повернулась на точку де найшли пропавшу группу і всілась знявши шолом, підставивши біле волося під прохолодний дощ, волочя почало швидко намокати.
Ада -“ну привіт, старий добрий західний фронт.” – почала дивитись на небо затягнуте темними хмарами і про щось задумавшись. З думок її вирвав один з солдатів похлопавший її по плечі. Відзвітувавшись, шо вони нікого не знайшли, а житоні всі вже зібрані вони можуть завершувати завдання. Дівчина стала і накинула каску на голову.
Ада-” ляя а можна було залишитись збирати житони і собі щось прихватити, але ладно вже повертатись дурно буде.” :_^
На припіднятому настрої вони повернулись в розположення частини і відзвітувались вище стоящому командуванню і здали житони. Наступних кілька днів їх майже не трогали, їм залишалось лише перечікувати арт-обстріли і відбивати рідкі, ворожі спроби просунутись.
Однова сидючи в промерзлих, вологах окопах дівчина починала згадувати, що веселого нажаль було обмаль і хтілось щоб все було немов як на початку, швидко, і весело.
09.11.1918
Розбудили всіх о третій ранку, та наказали готуватись до бою. На початку четвертої ранку почалась арт підготовка, все як і було відточено за роки окопної війни. Ада відчула ті самі знайомі вібрації землі під ногами, а новобранці дрожали від страху сильніше ніж земля під ними.
Ада – раджу вам бути нижче трави і швидше блискавки. – звернулась з порадою до новобранців.
Остатня команда і німецькі військові приготувались вилазити з окопу і біжати на ворога. Остатня мить, всі завмерли і прислухались в очікування свистка. Пролунав цей пронизливий звук і всі здійнялись в бій. Пробіжавши половину нічйної землі по ним запрацювали кулимети. Ада вже майже добіжала до ворожих окопів, залишилось всього то метрів 15-20, як її замітили і авжеж захтіли пристрелити, щоб цього не сталось вона сковзнула в яму яка залишилась після вибуху арт-снаряду.
Лежучи там вона почала виконувати тіж самі дії які вже відпрацювала за 4 роки. Достала гранату, відкрутила кришку, витягнула чеку і виглянула з ями, глянувши де знаходиться ворог, туди вона кинула гранату. Після того як пролунав вибух вона проповзла туди, після чого спригнула в французький окоп. Після приземлення вона одразу придалась до стінки і почала пострілювати жабоїдів. Коли в діру в обороні французів, яку зробила Ада, почали підходити свої. Вона разом зі своїми напарниками рішили просуватись далі.
Зняла з гвинтівки штик-ніж і достала з кобури пістолет. Почали проходити далі в глибину французьких окопів і дойшли до місця де проходи перехрещуються, і отворюють собою “Т”. Заглянула в прохід на ліво і побачила там двух ворожих солдат. Назад заховалась, здається її не замітили. Витягнула з поясу ще одну, остатню гранату і закинула їм подураночок. Втікаючи від гранати на неї вибіжав француз, який не одразу відреагував на неї і через це отримав ножем по шиї. Після того як граната взірвалась одразу побіжала до другої лінії окопів. Там на неї вискочив зі спини великий француз і спробував схопити її за шию, але вона схватила його за руку, пригнулась і перекинула його через себе, а після підняла пістолет і добила гада. До неї на зустріч вийшло двоє своїх. Разом з ними вони пішли прямо на право і дотопали до якогось бліндажу. Заглянув в нього по ним почали стріляти, на пригодомшення одного з побратимів поцілили і французька куля пробила каску і вилетіла навиліт вбивши його намісці. Від такої неочікуваності дівчина впала. Її напарник який залишився в живих залишився тримати французів в проході. Швидко опам’ятавшись вона підповзла до мертвого напарника я свиснула в нього гранату. Напевно тільки задопомогою них можна просуватись в перед. Повторивши все то саме, вона закинула в бліндаж в надії прибити всіх французьких щурів. Забіжавши туди в двух вони почали добивати всіх хто залишився в живих. Після того вони почули, що французіки щось кричать. Наскільки добре зрозуміла Ада, то французи командують відступ. Всі французи які залишились в живих почали втікати.
Ада – фух… перемога ! * весело вскинула руки і всілась в бліндажі. Там було кілька столів на яких були якісь паперці, цілком ніц інтересного. Вставши і почитавши, що там такого пишуть, зрозумівши, що то щось особисте вона рішила обшукати трупи. Присівши біля одного вона зняла годиник з зап’ястя і запихнула в карман. Оглянувши першого вона відчула якусь вібраці. Під ногами.
– що за хрінь… ? – запитав в неї новачок з її группи.
Ада – сама не знаю. – встала і підійшла до 3 лінії окопів яка виявилась останьою, а далі знову французи. Знявши з плеча гвинтівку вона прицілилась на ворожу сторону і почала чекати. Так само поступили всі інші бійці. Через кілька хвилин показались англійські танки які розтягнулись довгою ширенгою.
Хтось прокричав вогонь і солдати почали стріляти по танкам з гвинтівок, але сенсу від цього як пробувати луснути горіх лодонями. Коли танки підїхали досить близько вони зупинились.
Ада – всі в низ ! – після цього вона пригнулась і затулила вуха. Через мить пролунало кілька вибухів які були дуже рядом. Серед багатьох солдатів які ніколи не бачили такого почалась паніка. Після того як в вухах перестало дзвиніти вона підвелась і підняла гвинтівку, тільки хтіла почати стріляти, як побачила французько-англійську піхоту яка контр атакувала, а першими йшли вогниметники, які почали випалювати німецьких солдатів. Швидко зрозуміши, якщо вона не хоче померти страшною смертю то треба тікати і тікати швидко. Взяв свою зброю в одну руку вона почала тікати разом з усіма. За кілька хвилин пробіжавши 3 лінії вона вилізла з окопу і біля неї вибухнув танковий снаряд, ледь не прибив її. Оглявнушись вона побачила як французький вогниметник спалив 3 солдатів які намагались здатись, вона присіла, прицілилась і зробила постріл попав в балони з горючою сумішю. Деякі теж обертались і робили один постріл, а потім далі тікали. Так і відбувається відступ з боєм. До власних позицій залишилось меньше ніж 200 кроків як рядом з дівчиною прилетів постріл танку. Вибуховою хвилею її відкинуло в рядом бувшу, досить глибоку воронку від артилерії. Невдало приземлившись вона пошкодила собі ногу. Ледь не втративши свідомість вона прийшла в себе, через троги підчула біль в лівій руці, то було кілька невеликих осколків.
Ада спробувала вилізти звідти, але біля вуха пролетіла куля і вона сповзла в низ. Знявши з голови каску вона поцепила її на гвинтівку і трохи підняла її. Одразу пролунав постріл який збив з гвинтвіки каску.
А- лять і як тепер мені вилізти?!- нервно запитала сама в себе.
Осколки які були в руці від її рухів пошкоджували руку лише більше.
Вона рішила їх спробувати витягти, витягши перший осколок в неї трохм потемніло в очах а рука заболіла сильніше.
Достав з підсумку бинт вони перев’язала рану. Трохи віддихавшись вона прислухалась. Вибухів чути не було, але постріли так і продовжувались.
Вони поняла, що ближчим часом вона не вилізе і просто прилягла на вологу, промерзшу землю.
Лежавши, вона побачила француза який біжав, він так само як вона впав в цю яму. Вона схопилась за гвинтівку і націлилась на нього, натиснув на спусковий гачок, постріл не пролунав.
Наступним вистрілив француз, але на відміну від гвинтівки дівчини його була заряджена. Нащастя куля лягла рядом. Постаравшись нащупати пістолет, вона зрозуміла, що вона десь його… профукала. Доставши ніж вона метнула його в француза. Ніж попав йому в ногу, через це ворог закричав і скориставшись моментом вона вскочила і підбіжала до нього, одразу витягнувши ніж з його ноги. Вона спробувала всадити ніж йому в шию, але той не втративши волі до життя чинив супротив і заблокував спробу. Коли до нього дойшло що вагою вона продавати не зможе, оскілька вона не така важка як інші, він перекинув її, опинившись зверху він прижав праву руку дівчини в якій був ніж, а іншою почав бити Аду по лиці. Вона пробувала щось зробити, але жодна спроба не вдалась. Вона розуміла, що він не перестане її бити поки не вб’є. Рішивштсь на останю спробу вона лівою рукою схопилась за його шолом і опустила на очі. Той добавний жабоїд відпустив праву руку дівчини і швидко поправив шолом. Тільки він забув що в її правій руці є ніж, який в туж мить опинився в його животі. Наніши кілька ударів вона змогла скинути його з себе вона відсіла від нього. Він вже майже не рухався а лише хрипів тримаючись за живіт.
Ада – я перемогла! – злорадно прокричала до нього на французькій.
Непонятно чого, але він хрипів досить довго, що взбісило героїню, вона підповзла і захтіла його добити, але заглянувши в його очі вона ясно зрозуміла, що той вже немає ніякої агресії, а лише бажання жити прошучи очима про помилування.
Не понятно для самої себе дівчина почала шукати в його підсумках бинт. Знайшовши вона почала зупиняти кров.
Коли кров перестала йти вона провірила його пульс. Вороже сердце билось повільно. Хрипіти він перестав. Коли вже почало темніти, а небо розукрашувалось в красиві теплі відтінки червоного, кривавого і жовтого. Тоді вона рішила спробувати вилізти, прихопивши з собоб полоненого. Вона схопила його за розгрузки і потягла за собою, повзком протягнувши його метрів 150 вону опинилась біля окопу. Прокричавши, що вона своя, тоді вони спустилась в окоп. Її зустріли союзницькі бійці, яким вона наказала доставити пораненого французіка до шпиталю.
Через годину французу обробили рани, а дівчину підлатали і відправили назад в окопи. Вже повністью стемніло, лише молодий місяць освітлював поле де кілька годин тому точився бійся, а тепер душі померших возносяться до зірок. Холодний вітер проходив окопами, змушуючи солдатів вздрагувати, а тіла покриватись муршками. Сидючи в бліндажі Ада чистила гвинтівку і слухала дипресивні розмови братів по зброї. Вони мучались від думок про мир і продоження війни. Якщо війна продовжиться, то швидше за все більшість з них помре, а ті хто залишуться в живих будуть заздрити мертвим, а якщо почнеться мир, то швидше за все він буде програшним для німеччини, адже недавно німецькі війська здали велике місто Монс, але може все бути і по іншому.