За кулісами

🎵 Без обмежень – Буду з тобою.

Коли черговий подкаст відзнято, Антон сідає за своє робоче місце, та два дні нормально не відпочиваючи, монтує випуск. Двоє приятелів сподіваються на гарний фідбек в коментарях.

Так відбувається щоразу. Вони сідають вдвох, та обговорюють кожен цікавий коментар. Женя виписує найцікавіші питання для наступного запису подкасту.

Спартак радіє тому, що незважаючи на доволі молодий вік, може щось порадити людям, впоратися з їхніми проблемами, які не потребують серйозної роботи спеціаліста. І він може просто словами заспокоїти людину, сказати, що в неї все в нормі, і в її вчинках немає ніякого відхилення.

Але сьогодні. . . Щось пішло не так. Це перші розмови чоловіків на кухні, тому вони ще тримаються в рамках суто розмов. Ніяких жартів, зайвої інформації, яка обтяжує глядачів по той бік екрана.

Женя заходить в кімнату з двома чашками чорного чаю, та з широкою посмішкою прямує до Спартака, бо той сидить за столом, на якому стоїть відкритий комп’ютер.

А потім різко зупиняється, бо помічає, що Суббота не посміхається, як робить це завжди, а сидить, низько схиливши голову над монітором, і бездумно дивиться на монітор.

Тихенько поставивши чашки, розуміючи, що зараз не до чайних посиденьок, він намагається перехилися так, щоб було видно, що транслює екран, і зрозуміти,  чи причина в чомусь, що психолог прочитав, чи може щось інше трапилося.

Спартак підіймає голову, наполоханий тихими звуками, якими Женя злякав таку комфортну тишу. Він дивиться прямо в очі товаришу і навіть не кліпає. Його очі почервоніли, це видно навіть через скло окулярів, які він інколи вдягає для покращеного сприйняття кольорів.

– Спартачок, – Женя ледь змусив себе відірвати язик від піднебіння, так він перелякався за психолога, – З тобою все добре? – стурбовано запитав актор.

Трошки обійшовши стіл, він підійшов ближче до психолога і заглянув тому в очі. Він виглядав дуже засмученим та пригніченим.

– Спартак. . . ? Що? – Женя намагався не дати голосу скотитися до істеричних ноток. Жалість зараз ні до чого, він це зрозумів наче шостим чуттям. А ось розібратися в ситуації хотілося.

Женя опустився на вільний краєчок дивану, та повернувся до мовчазного співрозмовника.

Спартак відкашлявся і відкрив рота, щоб щось сказати. Потім закрив.

– Женька . . . – він тихо видихнув, трохи помовчав, наче збираючись з думками. – Невже через те, що я подаю інформацію іншою мовою, на мене потрібно виливати скільки хейту?

– Що. . . ? Ти про що? – Янович не зрозумів відразу, до чого тут це.

– Ось, читай, – Суббота повернув до актора екран комп’ютера тремтячими руками, і вказав на низку неприємних коментарів. Женька підняв від подиву брови, та швидко почав водити очима, читаючи кожен коментар.

– Це що таке, Матір Божа? – він різко замовчав, прогорнувши мишкою коментарі вниз. – Ти через це засмутився? Через думку людей, які не можуть прийняти те, що ти гарний спеціаліст, а лише хочуть до якоїсь дрібниці причепитися?

Контролюючи кожен вдих, Янович повернувся до психолога, і глянув йому в очі, які ставали з кожною секундою ще більше подразненими.

– Я ж намагаюся, Женя, але це так важко, після всього життя, де спілкуєшся однією мовою, перейти відразу на іншу. Але ж я пробую! В мене ж виходить трохи! Чому всім потрібно, щоб люди змінювалися, після кожного помаху руки? – голос з кожним словом затихав, а на останніх буквах Спартак вже просто шепотів.

– Спартачок, як мені правильно тебе підтримати? Що ти хочеш від мене зараз почути? Я цілком згоден з кожним твоїм словом. Але, як мені зараз себе поводити? Ти хочеш, щоб ми обговорили цю ситуацію?

Женя уважно дивився на Субботу, намагаючись вловити всі емоції, які відображалися на обличчі співрозмовника. Йому страшно сказати зараз щось зайве, щоб не погіршити самопочуття психолога. Але і покинути його в такому стані, щоб він сам пережив всю цю ситуацію, він не міг.

– Побудь зі мною, будь ласка, – знову шепоче.

А очі . . . Ці бездонні очі, в них стояли непролиті сльози, які при першому ж неправильному слові готові були зірватися, і потекли по блідим зараз щокам.

Такий сильний ззовні, і такий вразливий в середині. У Жені очі відкриваються від подиву, бо він не очікував такої реакції. Скільки всього було сказано до сьогодні їм. Так, гарного було більше, але і невдоволення пролітало десь поруч. Але ось так, настільки відкритим Янович бачив Спартака вперше.

Розуміючи, як критика може зачепити, бо і сам проходив шлях перших виступів на велику аудиторію, і також були схожі неприємні моменти. Але він це достойно пройшов, і якщо Спартаку потрібна зараз підтримка – він зробить все, щоб відволікти товариша від поганих думок.

– Добре, добре, Спартачку. Як хочеш, – Женя все ще вдивлявся в скляні очі, та підбирав слова. Але потім зрозумів, що іноді краще помовчати. Тож просто слідкував, щоб товаришу не стало гірше.

Женя мовчки протягнув руку, та легенько натиснувши на кришку ноутбука закрив його. Щоб не муляло перед очима.

– Сонечко. . . В мене для тебе дещо є, – Женька трохи зам’явся, не впевнений, чи це точно допоможе, але вирішив спробувати. Гірше він вже точно не зробить. Принаймні, він на це сподівався.

Насправді, бажання подарувати щось Спартаку Женька стримував в собі вже давно. Але оскільки сьогодні випала слушна нагода, хоча Женька б віддав все, аби не дивитися в ці сумні очі, тож він вирішив ризикнути.

Швидко діставшись до ноутбука Спартака, (бо коментарі вони зазвичай читали з пристрою Євгена), він відкрив потрібний сайт, та швидко почав вводити данні.

– Що ти робиш? – все ще хрипло, з подивом запитав Спартак, важко втягнувши повітря носом та повільно видихнувши.

– Сподіваюся, це буде дещо приємне, – Женька відірвав погляд від цифр, і підморгнув психологу, краєм ока побачивши, що в очах сум заміняє подив, а спустошення – цікавість. Це додало йому сміливості.

Кімнату знову накрило невидимою ковдрою тиші. Вона порушувалася тільки ритмічним натисканням Женьки на клавіатуру і різким диханням психолога.

– Все, є! – через декілька хвилин промовив Женька, повернувши до Субботи монітор, на якому було зазначено, що відеогра була успішно придбана, і вже встановлюється на обраний пристрій.

– Що це? – голос вже не був таким хрипким, та в ньому було чутно здивування, а не розпач. – Ти придбав гру?

– Так! Пам’ятаєш, ми з тобою недавно про неї говорили, і ти жалівся, що вона ще не вийшла в прокат? А я вчора глянув, і зрадів, бо сьогодні в неї дебют, так би мовити. Тож, я вирішив тобі зробити такий собі подарунок, – Женя додав до голосу трохи радісних ноток, сподіваючись, що це не звучить нікчемно.

– Справді? Круто! – чоловік трохи помовчав, – Тільки, я сподіваюся, ти вводив свої реквізити для оплати? – психолог підморгнув Яновичу. –  Чи ти вирішив скористуватися карткою, яка прив’язана до мого ноутбука, і автоматично з’являється при оплаті будь-якого товару в інтернеті?

Губи Субботи почали мимоволі тягнутися в посмішку, бо в цей момент обличчя Женьки почало похмурніти, а в очах з’явилася розгубленість.

– А-а, о-о-й. . . – Женя розгублено подивився на співрозмовника, – Я за старою звичкою. . . В мене ж так само все налаштовано. . . – він почав запинатися, до щічок стрімко почав підбиратися червоний колір.

Спартак, не витримавши цієї картини, усміхнувся ширше, а побачивши як Женька відставляє ноутбук, і ховає обличчя в долонях, не витримав, і почав придушено сміятися, хитаючи головою.

– Женька, так мені подарунки ще ніхто не робив, – відсміявшись, видавив з себе Спартак, дивлячись на багряне обличчя, яке комік показав, трохи розсунувши пальці біля обличчя.

– Але ж. . . ! Я думав. . . – здається, зараз вже актор заплаче, – Я зараз поверну тобі гроші на картку. Це мій тобі подарунок! Хотів як краще, а вийшло як завжди! – від розпачу Янович вдарив себе по коліну.

Спартак похитав головою, та взяв чашку чаю, який вже їх зачекався. Махнув рукою, щоб співрозмовник також підійшов. Хотілося разом випити чаю. А тоді вже можна буде підключати приставку, та пробувати грати в нову гру.

– Женька, Женька, – він похитав головою, – Сідай вже пити чай. Зовсім холодний.

Вони пили чай, перемовляючись про те, що очікують від гри, і чи буде складна вона в проходженні та прокачуванні персонажів.

Спартак сидів на дивані, а Женька як завжди – на підлозі, закутавшись в ковдру, щоб не змерзнути, опирався на ноги товариша. Вони грали вже котру годину поспіль. Відходили тільки щоб поповнити запас енергетиків, якщо ті закінчувалися.

Раптом Женька відкинув голову Спартаку на коліно, і трохи потершись об неї своїми кучерями, завмер так на декілька секунд. Трохи повернувшись, накрив своєю рукою руку іншого гравця, стиснув її так міцно, настільки міг, але не роблячи боляче.

Спартак здивовано перевів погляд на Яновича, а потім глянув на їхні руки, але нічого не сказав, лише перевернув долоню так, щоб шершава шкіра лежала не на кісточках, а тонула в його руці.

– Послухай, я скажу дещо, – видих. – Що б ти не вирішив, продовжимо ми писати випуски, чи покинемо цю справу, і будемо шукати щось інше, поки ми з тобою спілкуємося, і навіть якщо припинимо бачитися, бо в тебе не буде часу, або тобі вже буде достатньо нашого спілкування, я завжди буду поруч, чуєш? Я підтримаю кожне твоє рішення. Буду з тобою стільки, скільки ти дозволиш, – потягнувши чужу руку на себе, Женька притулився пухкими губами до такої теплої долоні, в якій було так надійно та затишно.

Вони так і заснули: Спартак на дивані, Женька на підлозі, вкритий ковдрою, притулившись один до одного долонями, і ні разу за ніч не відпустили своє неждане щастя, яке і не мріяли знайти, коли познайомилися.