За зачиненими дверима

Маєток сім’ї Тогамі був дійсно великим. Три поверхи, на кожному по декілька спалень, гостьових кімнат, санвузлів, та багато чого іншого. Тут з комфортом можна було б розмістити близько сорока чоловік, ба навіть більше. Та була у цьому величезному будинку одна кімната, куди не мали доступ навіть покоївки та інша прислуга. Місце, де Абсолютний Нащадок, Б’якуя Тогамі міг скинути свою маску ідеальності і відчути хоч щось окрім нудьги та відрази до інших.

Він трохи напружив слух і почув цокання підборів по мармуровій підлозі маєтка. Хоч кімната була спеціально обладнана звуконепроникною, те, що відбувалося поза нею чудово чутно. Вона вже близько. Б’якуя облизнувся. Ці моменти очікування були мало не його улюбленими. Звуки кроків були вже набагато ближче і по його блідій шкірі пробігли мурахи, а дихання почастішало.

Двері раптово відчиняються (вона штовхнула їх ногою?) і хлопець на мить забуває як дихати. Перед ним стоїть Токо, ні, вже не Токо – Вбивця Сьо. Її худеньке тіло обтягнуте шкіряним платтям, яке добре підкреслює її фігуру та невеличкі груди. У руці вона тримає довгий батіг. Через розріз на спідниці визирає тоненька ніжка, на стегні закріплений шкіряний пасок з парою гострих ножиць. Б’якуя чудово пам’ятає, що Вбивця Сьо полюбляє робити цими ножицями і від цього адреналін у крові миттєво підскакує. Особливої гостроти відчуттів додає те, що він не може рухатись – всі кінцівки його прикріплені до вертикального столу. Тогамі вже відчуває, як зап’ястя починають німіти, та цей невеличкий дискомфорт ніщо у порівнянні з тим, що чекає його далі.

– Б’якуя-а-а, – тягне дівчина, ніби смакуючи його ім’я і повільно крокує до нього.

– Токо… – тихо відповідає хлопець і губи його викривлюються в усмішці. Та вже в наступну секунду його осяює спалах болю і він стиха шипить. Дівчина вдарила його батогом по грудях і Б’якуя впевнений, що кривавий слід від удару залишиться надовго.

– Не називай мене її ім’ям, – хлопець бачить, як в її червоних очах танцюють бісенятка. – Ми різні. До того ж, я не дозволяла тобі розмовляти.

Вбивця Сьо підходить ближче і у Б’якуї шумить у вухах від бажання. Він знає, що вона нещадна, небезпечна, неконтрольована, абсолютно божевільна і саме це відчуття змушує кров у його жилах кипіти. Усі люди навколо нього надто передбачувані, він знає усі їх дії на декілька кроків вперед, проте з нею усе не так. Вона схожа на стихійне лихо і Б’якуї однозначно це подобається.

– Ти такий беззахисний… Я можу вбити тебе прямо зараз. Якщо закричиш, ніхто навіть не почує… – вона каже це над самісіньким вухом Б’якуї, він буквально відчуває її дихання на своїй шкірі. Дівчина з силою впивається зубами у бліду шкіру на шиї, злизуючи краплю крові, що струмком стікає зі свіжого укусу. На відміну від Токо, Вбивця Сьо не боїться крові та їй подобається її смак. Рукою вона майже ласкаво гладить його по грудях, та гострі нігті навмисно зачіпають ще живу рану, залишену батогом. Сьо задоволено посміхається, коли чує як Тогамі рвано дихає.

– Ти цього не зробиш, – глухо гарчить блондин у відповідь.

– Ти так певен?

– Надто сильно ти мене любиш.

Б’якуя бачить в очах дівчини злість і знає, що вона неодмінно покарає його за таку зухвалість. Рука її повільно рухається вздовж його тіла, дряпаючи нігтиками і залишаючи невеличкі червоні сліди на його торсі. Вона доходить до самого низу і накриває долонею ширінку штанів, які все ще були на ньому, трохи стискує, відчуваючи його збудження навіть через тканину. Сьо ловить затуманений погляд блакитних очей та істерично хіхікає, відсторонюючись. Вже у наступну мить усе тіло хлопця пронизує пекучий біль. Здається, що електричний розряд проникає у кожну клітину, кожну молекулу організму. У конвульсіях він сильно б’ється головою об дошку, до якої прикріплений і окуляри злітають з нього кудись на підлогу. Світ перед ним пливе та двоїться, а скрізь гучний стук серця у вухах він чує сміх Вбивці Сьо. Вона явно насолоджується процесом. Як і він, з рештою. Ще декілька ударів струмом і Б’якуя перестає усвідомлювати те, що відбувається. Тіло його явно хоче вирватись, завершити ці тортури, та шкіряні ремені не дають цього зробити. Думки у голові плутаються, а потім зовсім зникають, свідомість його повільно провалюється у темряву. Проте Вбивця Сьо звикла доводити справи до кінця, вона не дасть Б’якуї так просто знепритомніти. Дівчина з розмаху б’є його долонею по обличчю, повертаючи Тогамі у реальність.

Декілька хвилин знадобилось, щоб Б’якуя отямився. Нечітким поглядом він оглянув себе. На штанях виднілась мокра пляма. Бляха, він навіть не помітив як кінчив. Кінцівки його заклякли настільки, що як тільки він звільниться, не зможе навіть рівно стояти на ногах. Б’якуя підвів голову, очима шукаючи Сьо. Що буде далі? Знов батіг, чи можливо ще один удар струмом? Та як би не підводив його зір без окулярів, було очевидно, що вона пішла. Тогамі зітхнув і всміхнувся. Здається, вона винайшла ще один спосіб його тортур – залишила тут, у холодній пустій кімнаті, залишила його у стані очікування, залишила з надією, що вона повернеться. А можливо й не поверниться.

В решті решт, вранці вона знов стане його Токо. І якщо його Токо не знайде Б’якую поруч з собою в ліжку, вона знає, де його шукати.