Застуда

Альберу стурбовано натиснув на кнопку дзвінка, прислухаючись до звуків за дверима. Кілька секунд нічого не відбувалось, але раптом почувся плавний рух механізму замка, і стало видно червону голову, що була десь на рівні шиї Альберу.

– О, яскрава зірко нашої компанії, радий вас бачити.

Він зціпенів від вигляду його найкращого виконавця наймасштабніших замовлень: лице хлопця легко було сплутати з його волоссям, а руки, які відчинили двері ширше та рухами запрошували в оселю, здавалися геть слабкими. Спадкоємець компанії глянув Кейлові в обличчя, після чого переступив поріг домівки. Двері за ним зачинились, а сам хазяїн почовгав на кухню пригощати гостя. В повітрі пахло трав’яним чаєм і печивом. І ніякими ліками.

«Цей дурень що, навіть таблетки проти підвищення температури не випив?»

Проте якісь таблетки все ж таки лежали на тумбі. А, пластини пусті.

– Що трапилось, Альберу? Я був відсутнім лише день.

Альберу зітхнув.

– Це я хотів тебе спитати: що трапилось? Ти був відсутнім весь день. Я писав тобі щодо угоди наступного тижня, є можливість, що наш конкурент може стати нашим сильним партнером, а ти наче крізь землю провалився.

– О, невже вона таки вирішила співпрацювати? Іноземний ринок поступово опановується.

Кейл подав чай гостю та пригубив чашку чаю з лимоном.

– Ця жінка вправно маніпулює думками інших, тому я маю бути на вашій зустрічі, – на мить червонокосий замислився, – Треба відкопати її темні справи.

Оу і Хонг гралися з його штаниною, а лінивий погляд хлопця в купі з розслаблюючим чаєм створював неймовірно затишну атмосферу. Проте цей рум’янець і млявість були точно не від недавнього пробудження.

«Неймовірно, – подумав Альберу, – Його руки тремтять від ваги чашки».

Він знову зітхнув.

– У такої, як вона, найважче щось знайти.

– Я ображений, що ви справді кажете таке мені.

Блакитноокий скуштував чай.

– Тобі потрібна допомога?

Кейл завмер із печивом, наполовину покладеним у рот. Він кліпнув, і його погляд став здивованим.

– Тепер я справді ображений.

Альберу стримав бажання проклясти себе за прояв турботи і запив його все ще гарячим чаєм.

«Хто таке бачив, щоб ось цей дурень розширив компанію до філіалів у всіх куточках країни і навіть за межами».

Насправді такий феномен як Кейл Генітьюз ще треба пошукати. За два роки підняти продажі уп’ятеро, позбутися сильних конкурентів і здобути партнерів відомих компаній, підвищити якість роботи та зміцнити захист, вийти за межі області – почує хтось і ні за що не повірить, що це зробила одна людина. Помимо своєї професії, він встигав лізти в усі напрямки роботи компанії, обізнаний у багатьох речах і… Найбільше скаржився на свою роботу. Альберу не бажав знати чому.

– Не сердись, в мене є прохання одне. Не міг би ти купити ліки? У мене скінчилось усе, що було. На твій розсуд що і якої вартості.

Альберу задумливо підклав долоню під щоку і промовив:

– Гроші?

– В першій шухляді при вході.

– Ключі?

– На тумбі з тою шухлядою.

– Не боїшся, що пограбую?

– Дуже смішно, пане Кросман.

Блондин піднявся та пішов у коридор, після чого кинув «скоро прийду» і швидко видалився з хати. Кейл ліниво поглянув на власне відображення в чаї та дрьорнув ногою, щоб штани вкрай не обірвали коти. Це йому нагадало, що Оу та Хонг, які були справжніми носіями цих імен і були людьми, швидше за все вчаться в школі зараз. Кейл згадав, як знайшов цих сиріт із котами на руках і не зміг проігнорувати. Прямо зараз ці коти безжально шматували його ногу, але хлопець не заважав їм, тому що біль рятувала його від запаморочення. Вся голова гуділа і була наче квадратна, єдина таблетка для збивання температури була використана ще вчора, а вийти купити він не може. От і сподівався, що само пройде. Але його організм, певно, був самовбивчим придурком, тому що Кейл відчував, як йому стає гірше. Залишатися у вертикальному положенні ставало важко, і його мучила нудота.

«Альберу, рухай ластами, щиро прошу», – подумав Кейл і через силу продовжив пити чай. Треба багато пити, щоб стало краще. Неодмінно він мав вилікуватись. Його робота ще не закінчена, тому треба якнайшвидше повернутись.

Оу застрибнула на коліна хлопця і почала муркотіти. Рука сама потягнулась до маленької котячої голови та погладила між вух. Незабаром повернувся його начальник із пакетом ліків і смаколиків.

– Не хвилюйся, другий пакет за мій кошт.

Кейл стулив тільки-но розтулений рот і взяв із рук Альберу коробочку з таблетками. Швиденько випивши одну, хлопець встав із місця.

– Оп! – Альберу зловив тіло Кейла, який як тільки встав, так зразу схилився в сторону. Долоні блондина через тканину обпалив відчутний жар шкіри. – Куди скачеш, козаче?

Хлопець не відповів і просто став рівно.

– Може, мені допомогти?

Кароокий глянув на свого начальника й усміхнувся.

– Ні, цього достатньо. Можете повертатися, завтра я візьмусь за роботу.

І почовгав у кімнату. Альберу спостерігав, як той повільно ходить, і все ж не зміг дивитись на це. Акуратно одною рукою обхопивши бедра, а другою руку Кейла, він повів його в спальню до ліжка, вмостив на ньому, накрив ковдрою і поклав обох кішок зверху. Загорнутий хлопець нічуть не здивувався, а лише всміхнувся у відповідь на турботу. У його вологих очах танцювали іскри, проте руді вії швидко накрили їх, тому що застуджений відчув неймовірну втому та сонливість. Блондин глянув на змореного лихоманкою хлопця й зітхнув утретє.

– Я залишуся тут із тобою, спи глибоко, – уже десь увісні почув Кейл.

Він відчув незрозуміле тепло від того, що за ним хтось наглядає, тому коли він уже прокинувся через деякий час і побачив, що блакитноокий заснув у кріслі з книгою в руках, він щасливо всміхнувся, прикривши рот зворотньою стороною долоні.