Заради тебе я помру

– Кошмарик мій, що ти бачила? – поцікавився Гомес. – Щось погане? На скільки? Що трапиться? – в його словах відчувалася надія.

– Це було видіння минулого. – пояснила дівчина скривившись. – І мене ледве не знудило від цієї ванілі.

– Про що ти? – Мортіша здивувалась. – Венсдей, якщо ти наїлась, то вийдемо, поговоримо.

З цими словами жінка встала із-за столу й пройшла до виходу. Венздей пішла за нею. Їх провели дві пари очей, але ніхто нічого не сказав. Це була виключно справа між ними жінками роду Аддамс. І обговорити це їм потрібно було наодинці.

Дівчина мовчки ішла за матір’ю, обдумуючи майбутню розмову. Що такого почула в її словах Мортіша і що саме скаже їй. Чи дасть хоча б частину відповідей на її запитання? Увійшли вони до бібліотеки, де сіли одна напроти одної. Жінка явно виглядала стурбованою. Венздей була заінтригованою.

– І що ж ти хотіла спитати?

– На скільки я зрозуміла, цього разу ти бачила у своїх видіннях не погане, а хороше чи не так? – вона пильно дивилась на доньку.

– Саме так. – зовні дівчина була незворушна. – Я бачила фрагменти з вашого із батьком спільного життя. Ваше весілля, твоя вагітність, поцілунки, його пропозицію одружитись й залицяння, танець… Гидота…

– І давно це в тебе?

– Нещодавно. Тільки я не розумію чому так. Мої видіння завжди темні й ніколи не стосувалися щасливих моментів, адже я – ворон. Але все змінилось, чомусь. Це трапилось після того як Гуді повернула мене з мертвих, після чого покинула цей світ назавжди. – вона не стала озвучувати свої підозри щодо іншої можливої причини. – Ти щось знаєш про це?

– Отже, твої пригоди були цікавіші, ніж розповідав Річ. Скажи, а видіння хорошого характеру з’явилися в тебе відразу після воскресіння чи з того моменту, коли ти відпросилась у нас і поїхала невідомо-куди. – Мортіша злегка посміхнулась і дівчина зрозуміла, що та здогадується більше, ніж їй хотілося б.

– Саме відтоді, коли я поїхала по своїм справам. – Венздей на секунду опустила погляд.

– Як я й думала.

– Ти щось про це знаєш?

– По жіночій лінії в нашому роду передавався дар провидіння. Найчастіше були голуби, які бачили тільки хороше і були щасливі у сімейному житті. Траплялися й ворони, які бачили погане й були самітниками. Навіть якщо й народжували дітей, то все одно віддавали їх родичам на виховання… Але серед воронів були винятки. Завдяки своїй силі ворон може відкрити у собі обидва боки видінь, як погані, так і хороші. І відбувалось це лише тоді, коли ворон зустрічав своє істинне кохання. – жінка хитро поглянула на неї, від чого у дівчини похололо в грудях.

– Звучить як сцена з якоїсь мелодрами. – Венздей скривилась.

– Але ж це правда чи не так? Ти їздила до того хлопця, якого тоді врятувала? Ксав’є Торп чи не так?

– Він. – дівчина не стала заперечувати. – Тільки ми були знайомі раніше.

– Але свої почуття до нього ти усвідомила тільки тоді.

– Я не маю ніяких почуттів ні до Ксав’є, ні до кого іншого. – відрізала Венздей. Їй почало це все набридати. Замість того, щоб дати пояснення мати почала вигадувати якісь нісенітниці. – Вся ця твоя історія повна маячня.

– Це правда і ти це прекрасно знаєш. – Мортіша незворушно дивилась на доньку. – Щось трапилось між вами і саме тому ти похмура більше ніж зазвичай, відколи приїхала додому. Що це? Він відмовив тобі чи ти відмовила йому?

– Немає значення.

– В цій справі твоя гординя буде тільки заважати. – мати зробила для себе висновки. – Якщо це твоя доля, то раджу тобі не опиратися, тільки гірше буде.

– Мене не цікавлять твої повчання щодо мого особистого життя. – зупинила її донька. – Я й сама можу в усьому розібратись.

– Почуття не твоя сильна сторона, Венздей. Я як мати бажаю допомогти тобі в усьому розібратись. Істинну любов не варто ігнорувати, за неї потрібно триматись.

– Я вже тобі говорила, що не планую стати схожою на тебе.

– Справа не у нашій схожості. Ти – інша людина. Але це не означає, що в ти не можеш закохатися. Якби ворони були самотніми, то уже давно вимерли б. Вони як і голуби, утворюють пари на все життя.

– Ти можеш сказати мені щось про видіння? Якщо Гуді зникла, то як мені тепер їх контролювати? – перебила вона матір, не бажаючи далі слухати про любов. Тільки цього їй ще не вистачало.

– Я зосереджую свою увагу на твоєму батькові й усе, що з ним пов’язано. Це допомагає мені зберігати концентрацію. Можу запропонувати книги по видінням, які передавались у нас поколіннями й деякі практики, медитації. Можемо провести спіритичний сеанс, правда, сумніваюсь що це дасть якийсь результат. Зазвичай, предок, який має навчати сам приходить у видіння. Але твоя ситуація відрізняється від загальноприйнятих. Я спробую дізнатися, які ворони із нашого роду мали пари і відкрили у собі обидва боки видінь… Але раджу тобі подумати про Ксав’є. Чула, він хороший хлопець.

– Я подумаю. – дівчині не хотілося сперечатися, так як результат їй все одно був відомий – кожен залишиться при своїй думці.

– В ніч, перед тим як ти повернулась у мене було видіння: я бачила двох воронів чорного й білого в польоті одне напроти одного. Цікаво, що коли ми з твоєю бабусею зв’язувались, то вона розповіла мені теж саме. Її знайома провидиця бачила подібне. Здається, подібне явище було масовим. Скажи, Венздей, ти бачила щось подібне?

– Ні. – нахмурилась вона. Тоді у неї були інші видіння. – Здається, я й цього разу виділилась.

З цими словами Венздей вирішила закінчити розмову, допоки мати не продовжила наполягати на стосунках доньки із Торпом. Все, що їй потрібно дівчина довідалась. Не те, щоб вона очікувала почути щось більше щодо видінь, та розмова з Мортішею нічого нового не дала. Все це Аддамс могла знайти у книгах або сама провести спіритичний сеанс.

Цікавим було інше. Виявляється, у воронів його роду теж не завжди доля самітників і деякі з них знаходили пару. І вона може бути цим винятком, хоч їй цього й не хотілось. Дівчину влаштовувала доля самітника, їй не хотілось пасти жертвою любовного дурману як її батьки чи Енід. Бути одержимою кимось й залежною від когось.

Звісно, відкриття нових можливостей здавалося їй плюсом. Адже тоді її видіння можуть бути повнішими. Не зважаючи на любов до негативу й нелюбов до ніжності, це могло стати в нагоді. Потрібно тільки зуміти контролювати їх й не збожеволіти. А із ситуацією з Ксав’є вона сама розбереться. В крайньому випадку проігнорує.

Венздей вирушила до своєї кімнати, щоб закінчити чергову главу. Останнім часом чесно кажучи, натхнення було мало, вона ледве написала кілька сторінок, про віолончелі навіть говорити й не варто. А ще потрібно покарати Річ, який забагато говорив. У нього явно залишилось кілька зайвих пальців.

Пізніше дівчина знайшла необхідну літературу, яку почала вивчати, а також кожного дня присвячувала медитації. Але результат був тільки гірший, оскільки варто було їй розслабитись, як перед очима поставав Торп, ніби не вистачало того, що він їй кожну ніч снився. Скляна стіна між ними росла, а його погляд ставав все сумнішим й божевільнішим. Кілька разів хлопець намагався щось сказати, але вона його не чула.

Видіння також приходили час від часу, та нічого конкретного там не було. Фрагменти з її дитинства, нічні походеньки Енід в образі перевертня, суперечки якихось людей, здається членів Ковену щодо неї та Ксав’є. І сам юнак, який малював без зупину.

Вона знову й знову заковувала своє серце в лід. Пила зілля, щоб спати без сновидінь, та не допомагало і дівчина знову його бачила перед собою. Це були страждання, які їй не подобалися. Тортури без задоволення й приємного болю. Вона перетворювалась на своїх батьків, які не могли жити одне без одного. Ні, він не зможе контролювати її життя.

В один із вечорів, коли Аддамс закінчила читати книгу й збиралася лягати спати, їй на телефон прийшло повідомлення від Торпа: «Не спиш? Ми можемо поговорити, це важливо?». Спочатку вона хотіла проігнорувати його, згадавши як вони розійшлись востаннє. Але щось її зупинило. Можливо, цікавість або кляті гормони, які змусили її думати про цього рефлексивного ідіота.

І все ж дівчина вирішила погодитись. Їй хотілося почути вибачення. Хоча це може бути марною тратою часу, а він і так уже багато його змарнував. Якщо у розмові не буде вибачень, то і самої розмови не буде, вона просто натисне кнопку відбою. Дівчина вибрала його контакт і натиснула кнопку виклику.

– Венздей? Привіт. – почулося на тому кінці.

– Що тобі потрібно?

– Я хотів би вибачитись. – зітхнув Ксав’є. – Знаю, я поводив себе як імпульсивний ідіот, адже ти хотіла мені допомогти і нічого не обіцяла, а я надумав собі казна-що.

– Рада, що ти зрозумів.

– У своє виправдання можу сказати, що останні кілька місяців я поводив себе неадекватно. Спочатку розрив з Б’янкою, божевілля Ровена, його зникнення й смерть, потім надія на наші стосунки, твоя відмова й підозри… Мене посадили у в’язницю, а тоді ж зникла моя магія і я зрозумів, що помер дідусь… Я не був близьким з батьком, але не думав, що він захоче зі мною вчинити подібне.

– Так, твій батько ще той аферист.

– А потім я почав сподіватись, ще небайдужий тобі. Моя одержимість тобою стала сильнішою. Я марив тобою. Думав, що наш поцілунок щось означає.

– Не знаю, що тоді на мене найшло. – зізналася Венздей. – Я просто хотіла тебе зупинити. Але того ранку не встигла з тобою це обговорити.

– Це було останньою краплею і я зірвався.

– Рада, що ти все усвідомив.

– Мені уже краще, тож твоя допомога не потрібна. Але я дякую тобі за все, що ти для мене зробила. І за те, що ти є.

– Припини, а то мене знудить.

– Не хвилюйся… Я уже закінчую. Ми більше не побачимось, тож я хочу попрощатися.

– Ти не повернешся в Невермор? – чомусь її серце болісно стиснулось.

– Ні… Але не в цьому річ… Будь ласка, не перебивай мене, хоч я знаю, що тобі не подобається подібна ніжність… Я люблю тебе Венздей Аддамс. Полюбив ще відтоді як ти в десять років врятувала мене. Я думав, що це було дитяче почуття, яке з’явилося із вдячності. Коли побачив тебе в школі, то подумав, що воно трансформувалось в пристрасть. А тепер розумію, що це щось набагато більше. Я… Я не буду на тебе тиснути. Ти заслуговуєш на здійснення своїх мрій. Тож я більше тебе не потурбую. Прощавай, Венздей…

– Бувай, Ксав’є.

Дівчина ледве не захотіла попросити його передумати, але стрималася. Це на краще для них обох. Якщо з ним все в порядку, то вона йому не потрібна і її видіння не здійсняться. Телефон відключився. Ось тільки чому всередині неї все розривалось від болю? Вона закусила губу й захотіла викинути телефон геть. Зненацька Аддамс пронизав струм й вона поринула у видіння…

Юнак перервав зв’язок і дав свободу сльозам. І чому він закохався саме у Венздей, яка не вміла відчувати емоцій і не хотіла. З іншою він міг би спробувати, але не з нею. Вона ніколи не зуміє когось полюбити, занадто егоїстична. Але в своєму стилі Аддамс права. Вона не зобов’язана його любити у відповідь, навіть якби й могла це зробити. Це він винен, що занадто захопився і дозволив себе не лише полюбити, а й отримати надію.

Поцілунок ще нічого не означав. Вона запропонувала йому дружбу, а Торп не міг цим задовольнятись. Йому було замало, він жадав її повністю. Не зважаючи на препарати, малювання, зілля й практики контролю магія не хотіла вгамовуватись і зводила його з розуму. Погіршували ситуацію сни, які хлопець бачив кожної ночі. Йому снилась Венздей, яка дивилась на нього крізь товсте скло. Він хотів їй щось сказати, та вона не чула його.

Не зважаючи на те, що деталей її видінь Ксав’є не знав, йому було зрозуміло, що він стане монстром, хоч і не так буквально як Тайлер і з часом може зашкодити іншим. Те, чого юнак боявся останнім часом. Особливо йому було страшно за кохану. Так, Аддамс сильна дівчина, та невідомо що він може зробити в такому стані.

Ні, тільки не Венздей… Він не міг її ненавидіти, тільки власне безсилля. Тож вихід Торп бачив лише один. Він повинен покінчити життя самогубством. Але перед цим хлопець все ж вибачився перед коханою й зізнався їй. Нехай вона не відчує докорів сумління, йому це не потрібно. Так навіть краще. Він бажає лише, щоб вона була щасливою, на скільки це може бути з її світоглядом.

Можливо, їй сподобається побути на його похороні. Батько обов’язково влаштує пишне поховання, запросить журналістів й пресу, буде плакати на камеру. Нехай. Тоді йому вже буде байдуже. Ксав’є витер сльози й дістав флакон з отрутою. Його руки злегка тремтіли. Він справжній боягуз. Щоб сказала на це Венздей? Напевне, презирливо скривилась через його слабкість. Цікаво, чому через те, що він стане самовбивцею чи через те, що відчуває страх здійснюючи останній крок.

Це дозволило хлопцеві взяти себе в руки й випити отруту. Через деякий час його тіло почало дерев’яніти, всі органи чуття поволі відключалися. Його останні думки були лише про неї. Він згадував моменти, які вони провели разом, хоч їх було не так багато. В основному, як вони рятували одне одного, їхнє єдине побачення, дні, коли жили разом і, звісно, місяці проведені в Неверморі. Поволі його свідомість відключалась.

Але магія не вдавалась. Вона бушувала в його тілі, інстинктивно борячись з усіх сил, не слухала бажання покинути цей світ. Перед очима час від часу поставав образ переляканої Венздей, яка із злістю проклинала його й просила не помирати, інакше вона сама його уб’є. Дивовижно, Аддамс, яка не хоче, щоб хтось помирав. Адже в їхньому сімействі справжній культ смерті. Ситуацію з Крекстоуном можна трактувати по різному.

Свідомість поволі поверталась до нього. Магія підтримувала його життя не дивлячись на відчайдушне прагнення смерті. І знову він ненавидів спадок свого дідуся. На що він його прирік? Не зважаючи на те, що юнак не продовжив рід Аверс, він успадкував його магію. І тепер ця магія заважала йому.

Дивовижно, адже його дядько покінчив життя самогубством через те, що був недостатньо сильний, а сила, про яку він мріяв дісталася племіннику, якому вона була непотрібна і заважала. Генрі-молодший жив у люблячій родині, а Ксав’є був самотній. На Аверса всі покладали великі надій, а Торпа прагнули піддати забуттю. Те, що судилося одному мав би прийняти інший. Та не зумів. Такі різні й водночас схожі.

Він відчував як тривожно б’ється чуже серце. Як такий знайомий голос щось говорив йому. Ніби невидима чорна нитка, яка не бажала відпускати хлопця, тримала його на грані. В нього було бажання обірвати її й піти далі, але не зміг. Не знав чому не зумів цього зробити. Ніби якщо він обріже цю нитку, то трапиться щось жахливе й не тільки з ним.

Все було як у тумані, де юнак повільно плавав. Там було тихо й спокійно. Здавалося всі життєві турботи зникли. Він пам’ятав тільки ту, яку любив. Вона часто приходила до нього, звала за собою… Торп то поривався йти за нею, то зупинявся, згадуючи чому він сюди потрапив. Ні, Ксав’є більше не буде заважати Венздей, не стане для неї тягарем.

Тільки з кожним разом ставало все важче відмовлятися від повернення. Вона постійно манила його за собою. Нехай це була лише примара, однак так солодку було піддаватися її чарам, уявляючи, що це справжня Аддамс. Нитка поволі тягнула його за собою до світла.

Тіло здавалося дерев’яним. В горлі було сухо й скребло. Голова боліла, а в очі, ніби, хтось насипав піску. У вухах щось пищало. Він не міг поворухнутись. Хтось тримав його за руку. Торп хотів якось відреагувати, хоча б стиснути, та не зумів. Що з ним таке? Невже хлопець все таки не помер як того хотів? Але ж це неможливо. Він спеціально вибрав смертельну отруту, від якої шансів практично не було.

Поволі відчуття й здатність рухатися поверталися до нього. Спочатку він злегка стиснув прохолодну руку, яка його тримала. Відразу ж його відпустили. Через деякий хлопець розплющив очі й побачив лікаря, чоловіка років сорока в окулярах із легкою сивиною, який оглядав його і щось записував. За спиною у нього виднілася знайома чорно-біла постать, на обличчі якої не було помітно ніяких емоцій, як завжди.

Слабкість не дозволяла Ксав’є піднятися, а киснева маска на обличчі заважала щось сказати. Медсестра допомогла йому зняти її й поправила катетер. Лікар щось обговорив з Аддамс, яка все ще стояла й пильно дивилась на юнака. Потім чоловік знову повернувся до Торпа, попередньо давши медсестрі вказівки.

– Не знаю чи називати це везіння, містере Торп, але ви вижили. – чоловік поглянув у блокнот. – Можливо, в подальшому це якось відобразиться на вашому організмі. Але ви молодий, здоровий, сильний… Не розумію, чому ви вирішили покінчити життя самогубством.

– Це моя справа. – голос Ксав’є звучав хрипко. – Як ви мене врятували, адже отрута була смертельна?

– Чесно кажучи, це справжнє диво. Коли вам дали протиотруту за всіма законами природи ви мали б бути мертвим, але якимось чином ви залишалися живим і протиотрута подіяла… – продовжив лікар.

– Навіщо?.. – ледь чутно прошепотів юнак.

– Що навіщо?

– Навіщо мене врятували? – магія у його тілі все ще бушувала, хоч і не так як раніше. Здається, багато сил пішло на підтримання життя.

– А навіщо ти отруїв себе? – втрутилась Венздей.

– Ніби ти не бачила ким я мав би стати? Я не можу цього допустити. Я не буду божевільним чудовиськом, яке шкодить людям. Не так як Тайлер…

– Про що це він? – здивувався чоловік. Медсестра теж нахмурилась.

– Не важливо. – відрізала Аддамс. – Якщо це все, то залиште нас наодинці, нам потрібно серйозно поговорити.

– Я лише задам молодому чоловікові кілька питань й він ваш. Тільки не вбийте його, ми ледве витягнули хлопця з того світу. – з вуст лікаря пролунала легка насмішка.

– Не вб’ю, тільки покалічу.

– Гаразд… Ну, містере Торп, як ви себе почуваєте? Щось болить?

– Слабкість у тілі, голова злегка болить, в горлі сухо…

– Міс Браун, дайте йому води. Тільки пийте, по-троху, будь ласка… А так, ваш стан кращий, ніж я думав. Я ще додам деякі ліки до вашого списку, та думаю, у вас багато шансів на повне видужання. – з цими словами він вийшов з палати.

Медсестра дала Ксав’є попити, той маленькими ковтками осушив дві склянки, від’єднала деякі апарати, зокрема той, що вимірював серцебиття й забрала кисневу маску. Аддамс із кам’яним обличчям дивилася на всі ці маніпуляції. Вона підійшла ближче, коли міс Браун вийшла із палати. Хлопець намагався заспокоїти власне серцебиття.

– Під час нашої останньої телефонної розмови ти сказав, що тобі стало краще. – по її голосу не можна було сказати злиться вона чи ні.

– Я збрехав. – зізнався він. – Мені нічого не допомагало. Коли ти поїхала, ні один день не минав спокійно. Поруч зі мною безконтрольно літали й вибухали предмети, оживали зображення, навіть якщо я їх не малював. Але найгіршим були бажання, які розривали мій мозок…

– Які бажання?

– Не важливо… Головне, що я не міг контролювати себе… Я міг нашкодити тобі…

– Я можу за себе постояти.

– Сумніваюсь, що ти зумієш протистояти цьому… Ні, краще б ти залишила мене помирати…

Хлоп!.. Різко пролунав звук ляпасу. На щоці у юнака розцвіла червона пляма від її долоні. Дівчина виглядала лютою і це ще м’яко кажучи. Вона була страшною і водночас прекрасною. Як же йому хотілося схопити її, стиснути в обіймах і зацілувати губи, допоки вони не розпухли. Вдихнути аромат її тіла.

– Не смій так легко говорити про смерть. Ти ганчірка і не заслуговуєш на мирний відхід.

– Я тобі говорив, що не можу це контролювати. На даний момент моя магія ослаблена, але коли я видужаю, то все знову повернеться.

– Ми знайдемо спосіб це виправити.

– І як же?

– У моїх батьків велика бібліотека й багато знайомств.

– Мій дідусь теж багато чого мене навчив. Ти думаєш, родина, яка виховувала цілі покоління магів може мати кращі знання? Я все перечитав і довідався про контроль ще до того як поїхав у Невермор. Ми з дідусем готувалися до подібного розвитку. Але, схоже, що цього було замало.

– Ти швидко опускаєш руки.

– Відколи це ти стала такою оптимісткою? – єхидно поцікавився він. – Чому і як ти мене врятувала? Звідки довідалася про те, що сталося? І як я тут опинився? Мій батько знає?

– У мене було видіння після того як ми з тобою поговорили. Я кинулася тобі на допомогу, по дорозі зустріла моїх батьків, довелося їм розповісти частину правди. Ми поїхали до тебе, у видінні я детально побачила, де ти знаходишся. Незважаючи на те, що наша подорож зайняла багато часу ти був ще живий. Думаю, твоя магія допомогла. Мама визначила яку отруту ти випив і ми вкололи тобі протиотруту. А потім відвезли до знайомого лікаря. Твій батько нічого не знає. Нам довелося заплатити за конфіденційність.

– Я б подякував, якби не хотів би покінчити з усім цим. Не розумію, чому ти й досі тут? І чому врятувала мене? Я тобі лише створюю проблеми.

– У мене є свої причини. – вона стиснула губи.

– Судячи з твоїх слів про видіння мене врятувати може твоя присутність. Проблема в тому, що я божеволію не лише через магію, а й через почуття до тебе. – пояснив Торп. – Боюся, що я більше ніколи не зможу сприймати тебе як друга. Знаю, я намагався, але швидко зрозумів, що не можу. Мене тягне до тебе, а в голову приходять різні думки… які тобі не сподобаються… Кожного разу, коли я дивлюся на тебе й бачу твою байдужість, то згораю живцем. Для мене це справжні тортури.

– Рада, що можу ти так сильно мучишся через мене. Але з часом усе мине. Ти постраждаєш і заспокоїшся.

– Це було у твоїх видіннях?

– Ні. – Аддамс вперше відвела погляд. Юнак щось почав підозрювати.

– Що ти бачила у своїх видіння? Венздей? – він пильно поглянув на неї.

– Нічого цікавого. Я все розповіла.

– Ні, не все. – йому хотілось піднятися, але він не зміг, слабкість завадила. – Розкажи детально, що ти там побачила. Який я там був і яким чином ти можеш твоя присутність може мені допомогти, адже я божеволію і через тебе.

Її погляд знову опустився. Здається, дівчина не хотіла говорити правду, та й не могла збрехати. Вона повільно опустилась, сіла на ліжко і ковтнула слину. Ксав’є пильно на неї дивився й відчував легкий холод по всьому тілу. Що ж там було таке? Він уже хотів попросити її вийти з палати й залишити на його на самоті. Але тут Аддамс підняла свої очі.

– У мене було кілька видінь. В найпершому я бачила як ти кружляєш по кімнаті з маленькою темноволосою дівчинкою. Потім було видіння, де ти збожеволів і зробив мене своєю маріонеткою, після чого убив й покінчив життя самогубством. Наступним було видіння, де ми з тобою провели ритуал й відмовилися від емоцій, але ти також став монстром, який убивав, при чому моя родина теж була серед жертв. А наприкінці я довідалася, що між нами є зв’язок, який і може допомогти тобі тримати себе в руках. – цього разу дівчина була максимально чесною. Буквально видихнула зізнання.

– Який зв’язок?

– Емоційний… магічний… Я всього не зрозуміла…

– Тобто, ти все ж до мене щось відчуваєш? – в його голосі промайнула надія. Але він швидко взяв себе в руки. – Знаю, що ти скажеш, що я для тебе лише друг і більшим бути не можу. Саме тому ти повинна була відпустити мене. Так наш зв’язок розірвався і ти була б вільною. Я для тебе лише тягар. Адже ти не можеш відчувати такі банальні речі як кохання, а я люблю тебе і хочу віддачі. Ти прагнеш бути самотньою й незалежною, а я згораю від пристрасті. Я розумію твої бажання й не хочу бути їм на заваді, а тому вибрав найпростіший вихід. Знаю, тобі подобається мучити інших, але подумай, чим ці тортури можуть завершитись для тебе й твоїх рідних. Прошу, дозволь мені піти з життя без болю. Це моє останнє бажання.

– Думаєш, мені простіше? – прошипіла Венздей. – Ти кожну ніч мені снишся, я постійно думаю про тебе… Гормони в мені бушують і змушують думати про такі речі, які зазвичай викликають у мене відразу… Я стаю схожою на свою матір, чого мені зовсім не хочеться. А коли я думала, що втратила тебе… – вся її міміка видавала хвилювання. – Я думала, що збожеволію…

– Ти… Я тобі подобаюсь?.. – Торп боявся навіть сподіватися на щось.

– Набагато більше, ніж мені хотілося б. З тієї ночі, коли ми поцілувалися у мене відкрилися нові можливості. Я бачу не лише видіння негативного характеру, а й позитивного. Я ворон у своєму родоводі, тому повинна бачити лише погане. Коли я розповіла це матері, то вона сказала, що таке у воронів трапляється лише коли той зустрічає своє істинне кохання.

– Ти любиш мене? – він схопив її за руку, а вона навіть не поворухнулась. Лише продовжувала дивитись йому у вічі.

– Не знаю. Я не хочу нікого любити й відчувати щось подібне. Кохання не для мене. – це слово викликало у неї відразу. – Але й без тебе все в мені розривається від болі. При чому без задоволення, яке буває зазвичай. Це неприємний біль.

– Я відчуваю теж саме… Це любов, мила. – Торп ласкаво посміхнувся їй. Якби це був хтось інший, то дівчина скривилась би, однак його посмішка видавалась їй приємною… Прокляття, що це з нею?

– Не називай мене так? – Аддамс хотіла, щоб її тон звучав грізно, та в голосі відчувались занепокоєні нотки.

– А як тебе називати? Кошмарик? Грозова хмаринка? Павучок?

– Ніяк. – прошипіла Венздей і хотіла прибрати руку, але побачила як він сміється.

– Вибач, я пожартував… Після всього того, що було, мені важко повірити в те, що ти змогла відповісти мені взаємністю. Можливо, я помер або в мене передсмертні галюцинації…