Записки до кави. Початок кохання

На календарі міста Сеул – звичайний вересневий понеділок. Сьома година ранку, а вона вже не спить. Не порушуючи власних традицій, йде до улюбленої кав’ярні. Де знову просидить годину, вип’є кави і відправиться на роботу. Не важливо було, хворіє вона, чи за вікном погана погода. Дівчина завжди – рівно о сьомій ранку – була найпершою клієнткою з замовленням на каву.

Чому ж вона сюди ходить щодня? Хтось сказав би через смачну каву, інтер’єр, чи навіть через красунчика-баристу. Але ні. Її відповідь – атмосфера у закладі і записки до напоїв.

Маленькі листочки з фразами, написаними власноруч баристою. Але з особливою приміткою: лише для неї. Вона отримує їх щодня, до кожного замовлення. І почалося це все через два місяці після того, як дівчина вперше завітала до цієї кав’ярні.

“Доброго ранку! Я помітив, що ви ходите до цієї кав’ярні щодня. Можу я дізнатись ваше ім’я?” – найперша записка, на яку вона відповіла. Після чого отримала лате, на якому було намальоване серце з її ім’ям всередині. А піднявши на нього погляд, прочитала на бейджику «Бариста Кім Синмін».

“Ви сьогодні виглядаєте сумною, тому я намалював ось це”, – отримала дівчина в один дійсно поганий для неї день. Разом з малюнком кролика на своєму лате. Такий простий прояв уваги, а вона вже не хоче плакати. Хоче посміхатися, радіти і подружитися із Синміном.

“Ми можемо перейти на «ти»? Я хочу стати твоїм другом”, – отримує дівчина на початку четвертого місяця відвідувань. Не довго думаючи, пише у відповідь коротке “так”.

З того моменту вони почали вітатись одне з одним, перекидаючись парою фраз після. Але записки не зникли. Адже це їх особливий зв’язок, який ні він, ні вона не хотіли втрачати.

Навіть коли хлопець захворів, то попросив своїх колег писати їй записки до кави. Щоб не пропустити жодного дня. І дівчина відповідала взаємністю: постійно приходила. Не зважаючи на те, якою була погода, настрій чи стан її здоров’я. Не важливим був навіть день тижня: вихідний, робочий чи святковий день.

Щоранку, о сьомій, серед усіх людей навкруги – вона його перший клієнт.

“Не хочеш після закінчення мого робочого дня піти разом додому?” – отримала дівчина в один вихідний день. Відтоді їх зв’язок став міцнішим. Тому що кожен вихідний день, якщо в неї чи в нього не було інших важливих справ – дівчина сиділа в кав’ярні до закриття і потім вони разом йшли додому. Таким чином Синмін зі своєю новою подругою дізналися, що їм йти в один бік. А їх будинки розділяє лише один квартал.

“Завтра я скажу тобі дещо важливе. А сьогодні… Прогуляємось у парку після того, як моя зміна закінчиться? Тільки прошу, не розпитуй мене за те, що я хочу сказати. Все дізнаєшся завтра, добре?” – ця фраза у записці, на початку сьомого місяця відвідування кав’ярні, змусила дівчину почати хвилюватися. Що ж такого важливого він хоче їй сказати? Синмін буде працювати в іншому місці? Переїжджає? Просто не хоче більше з нею спілкуватися? У голові було безліч питань, а відповідей на них – нуль. Не дивлячись на своє хвилювання, вона дочекалася кінця його зміни і вони пішли гуляти в парк. Було важко стримувати себе. Проте, як хлопець і попросив, дівчина не розпитувала його. Просто чекала.

Наступного дня вона йшла до кав’ярні з тривким хвилюванням в серці. Як тільки не намагалась себе заспокоїти – нічого не виходило. А коли зайшла до закладу і зробила замовлення – зрозуміла що когось не вистачає. Вона не побачила Синміна на його робочому місці. Замість нього там був інший бариста, що неабияк налякало дівчину. Ще сильніше вона здивувалась, коли до кави їй дали записку, написану вже відомим їй почерком.

“Не бійся. Просто зачекай, я вже йду”, – було написано на невеликому листочку, вирваному з якогось зошита. І вона повірила. Сіла за один зі столиків, які були в кав’ярні, і чекала. Через пів години він дійсно прийшов: одягнутий в білу сорочку з чорними візерунками, розстібнуту на два верхні ґудзики, чорні джинси та кеди такого ж кольору з білою підошвою. Було доволі незвично бачити його у такому образі. Найчастіше вона бачила хлопця або у робочій формі, або у великих худі чи футболках разом з джинсами, коли вони гуляли разом. Тому такий вигляд Синміна став для неї чимось новим, але, насправді, надзвичайно привабливим.

Потім погляд дівчини впав на те, що він тримав у руках. Букет квітів. А точніше – червоних тюльпанів. Вона здивовано подивилась на нього, на що Синмін підійшов ближче і простягнув подарунок. Вона зашарілась, але прийняла букет, усміхаючись. Хлопець сів навпроти неї, даруючи їй у відповідь таку саму усмішку. І тут дівчина помітила – серед квітів була захована записка. Вона одразу ж дістала її, розгорнула і почала читати.

“Я знаю, що наше знайомство почалося з моєї записки і тому хочу продовжити так само. Казати великі і гарні промови не вмію, але спробував написати все максимально чесно. Ти розповідала, що тобі подобається читати про мову квітів. Що знаєш чимало значень тієї чи іншої рослини. Я теж почитав про це та обрав, як на мене, найкращий варіант. Щоб за допомогою квітів виразити свої почуття до тебе. Сподіваюсь, що все правильно підібрав і ти зрозумієш, що я мав на увазі..», – найдовша записка з усіх, які вона від нього отримувала. О так, дівчина знала, що означають червоні тюльпани. І через це не могла приховати власні почуття. Усмішка не сходила з обличчя, а щоки почали розовіти. Адже він щойно зізнавався їй в коханні так, як ніхто не робив до цього. Не кричав на всю вулицю, а тихо і спокійно зробив її найщасливішою. Дівчина, не бажаючи довго про щось розмірковувати, узяла блокнот і написала йому відповідь.

“Так, я зрозуміла тебе і… Хочу подарувати тобі червоні тюльпани навзаєм. Адже твої почуття взаємні”, – після цієї відповіді усмішка та закоханий погляд став один на двох. Синмін був неймовірно радий. Тому що все підібрав правильно, ще й отримав взаємність. А дівчина відчула, що таким своїм зізнанням він змусив її закохатися сильніше.

З того дня їх зв’язок лише міцнішав. Окрім кав’ярні та її роботи, в житті пари з’явилися такі місця як парк, кінотеатр, різноманітні виставки, книгарні. Вони почали ходити на побачення, а через декілька місяців зрозуміли, що хочуть жити разом. Але навіть коли вони почали жити під одним дахом, ніщо в їх стосунках не змінилося. Щоранку, перед тим як йти на свою роботу, вона так само заходила до нього в кав’ярню і отримувала записки. Але з приміткою: сама залишала щось у відповідь. Чи то короткий поцілунок, чи листочок з побажаннями на день – вона обов’язково щось робила в знак своєї взаємності. Щоб Синмін знав – йому готові дарувати стільки ж кохання, скільки він віддає сам.

Коли настала друга річниця їх стосунків, вона отримала велику, але найважливішу для неї записку. І не в кав’ярні, а вдома. Коли хлопець приніс їй сніданок у ліжко. Там було багато слів про те, як сильно Синмін її кохає. Наскільки він радий, що дівчина з’явилась в його житті. Але найголовніше – написав у кінці.

“Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Ти згодна?” – як тільки вона це прочитала, Синмін опинився в її міцних обіймах. Тихе, але впевнене “так” прозвучало біля його вуха. А після їм вже не потрібен був ніхто. Лише він, вона та почуття. Їх особливий і надзвичайно міцний зв’язок один з одним.

Один звичайний листок, вирваний зі старого блокноту майже три роки тому, зміг поєднати два одиноких серця, які вже не сподівалися знайти справжнє взаємне кохання. Після стількох невдалих, іноді токсичних стосунків – вони нарешті знайшли те, що хотіли. Кохання, в якому навіть мовчки посидіти поруч – велика цінність. Де не треба діставати зірку з неба. Достатньо одного погляду чи доторку, щоб відчути, що тебе кохають. Де розмови для обох важливі, а чути одне одного – найвища цінність.

Вони змогли побудувати такі стосунки, де не треба голосно кричати про кохання і всім доводити, що ти когось кохаєш. Достатньо просто прийти на кухню і мовчки попити разом кави…

Примітка від авторки: Якщо вірити мережі Інтернет, то тюльпани означають зізнання у коханні, новий початок. Червоні ж тюльпани символізують справжню, сильну і безкорисливу любов, їх дарують сподіваючись на взаємність.