Записка

Вітаю всіх, хто читає мою історію, точніше, мою передсмертну записку. Біля ноутбука, на якому я це пишу, є заряджений пістолет мого чоловіка, готовий вистрілити. Дякую тим, хто з доброї волі намагається переконати мене не робити цього. Але я, будь-яким способом, продовжу вбивати себе. Найменше, що ви можете зробити, це прочитати мою історію… яка досить довга, тому будь ласка, будьте чесні зі мною. Не намагайся дізнатися, хто я, і не звертайся до когось по допомогу, просто, будь ласка, дай мені померти.

Дозвольте мені спочатку розповісти тобі про цей світ –мій світ. Це не той самий світ, у якому ти живеш, ну не зовсім так, можна сказати, що це інший вимір, паралельний світ, де все точно так само, як у тебе. Можливо, хто знає, хтось інший який зараз читає цю замітку.

Я натрапила на один сайт, на якому ви можете публікувати свої матеріали, і він випадковим чином передаватиме ваші історії на інші доступні сайти; здається, що цей доступ обмежений не лише одним світом, а й іншим виміром. Звідки я це знаю? Тому що я часто бачу історії ваших людей на своїй першій сторінці.

Ми чули, що ваш світ нещодавно постраждав від пандемії? Covid-19 так? Здається, що це дуже трансмісивний вірус, який швидко поширюється та смертельний, коли уражені ваші легені. На жаль, світ був на карантині, люди були змушені бути ізольованими, через це компанії по всьому світу були зруйновані. Це досить погано, правда? Я надсилаю тобі свої співчуття, щиро. Принаймні ваш світ відновлюється після розробки вакцин, принаймні пандемічний світ, у якому ви живете, не такий жалюгідний, як мій.

Мій світ має лише 2 кольори, білий і чорний, лише ці кольори з кожною будівлею, кожним одягом, які також мають лише 2 стилі, жіночий і чоловічий, вибору немає. І жодної зелені, всі дерева вирубані, ліси знищені, єдине, що ми бачимо, це чорно-біле бетонне місто.

Я живу з чоловіком і сином, усі померли. Мій син помер від пандемії, яка зараз загрожує всьому людству. Крім мене, з того ж пістолета покінчив життя самогубством мій чоловік. Його бездиханне тіло розбухає, гниє серед мух у кутку моєї вітальні, і воно починає пахнути.

Перш ніж звинувачувати мене в чомусь, будь ласка, закінчіть читати мою історію; ти зрозумієш, чому я зробила те, що зробила.

Моя рутина — це прокидатися, приймати душ, одягатися, працювати. Також у нас немає машини, власне, тут, окрім лікарні, ніхто не має автомобіля, ні таксі, ні автобуса також, немає такого поняття, як громадський транспорт. Тож як я, в біса, піду на роботу? Біжи, просто біжи. Кожен повинен бігти на своє робоче місце, незалежно від того, наскільки ти побитий, облитий потом, ти повинен встигнути зібратися в їдальні на сніданок, який складається з скибочки несмачного хліба і чашки міцної чорної кави. Кожен повинен доїсти його, яким би бридким і несмачним це не було ми їли його щодня. За правилом ніхто не встає з-за столу, поки всі не закінчать їжу.

Я бухгалтер, разом із іншими 24 гнилими , пустими душами у кімнаті .Працюю за нашим столом із тонким пластиковим щитом як єдиним індикатором особистого простору. У кімнаті немає ні кондиціонера, ні вентилятора, ні обігрівача, ми відкриваємо вікна, коли дуже жарко, і закриваємо їх, коли прохолодно, так просто, так просто.

12.00-12.30 год. наша обідня перерва. Знову ж таки, коли всі збираються в кафетерії з одним меню, те саме відбувається щодня, ніхто не йде, доки всі наші тарілки не будуть чисті.

Післяобідня зміна мало чим відрізняється від ранкової, тільки робота і робота, ніяких друзів чи колег, оскільки ми ніколи не спілкувалися один з одним, якщо справа не в роботі. Навіть чашку кави заборонено. Виконуючи свою роботу до 17:00 вечора, заходьте в ту саму їдальню, щоб повечеряти (так, те саме меню щодня), перш ніж йти додому- це моя рутина.

Ви можете запитати, скільки я заробляю ? Краще, щоб воно було того варте з таким жахливим, сумним робочим простором. Відповідь – жодної копійки. Громадянину цього світу не потрібні гроші, щоб жити далі. Надається компанією триразове харчування, поза темою оплата проїзду, своїми ногами безкоштовно. Також безкоштовна медична допомога за рахунок нестандартних процедур (означає, що лікарням дозволено лікувати вас у будь-якому випадку, якщо вони можуть або хочуть, ви не можете просити більше). Отже, гроші є лише між організацією- ми, жителі, маємо жити за їх системою.

Однак у нашому світі, як і у вас, є цілодобовий магазин, якщо ми хочемо з’їсти, випити чи перекусити, що забажаємо — усе це безкоштовно. Яка іронія, це одна з найжорстокіших вигод, які уряд має для нас, скоро ви зрозумієте, що я маю на увазі.

Коли моя родина була жива, ми обідали разом, не розмовляючи і не розпитуючи про чийсь день. Наша вечеря була такою, як я вже згадувала, точно таке ж меню з роботи, зі школи. Ми просто їмо заради їжі, це завдання- наш щоденний обов’язок. Закінчивши все, приймаємо снодійне. Діазепам — це в основному наш домашній препарат, ми повинні приймати його щовечора, незалежно від того, наскільки це шкодить нашому здоров’ю. Треба якомога раніше спати.

А телебачення немає? У нас є, але кожен канал продовжує показувати ті самі кадри знову і знову, що є не більш ніж жахливими наслідками цієї смертельної пандемії, яка знищує всіх у моєму світі. На це не дуже приємно дивитися (якщо вам не подобається бачити людські органи та розкладені трупи). Іноді я входжу на цей сайт, щоб прочитати якісь новини, але не дуже часто, як я вже сказала, сон — це найважливіше.

Б’юсь об заклад, що це звучить для вас жалюгідним і безжиттєвим, вік, яким я живу, життєпис в цьому світі, як я могла витримати буття  в такому жалюгідному, нещасливому середовищі? Чи ми живемо в надзвичайно комуністичному світі? Ні, це не має нічого спільного з системою . Все починається з цього спалаху.

«Остання агонія» — так ми назвали цю епідемію, як і її назва — хвороба останніх страждань.

Немає жодних записів про те, коли почалася ця пандемія, причини залишаються невідомими. Це інфекційне захворювання, яке може передаватися іншій людині при контакті та диханні. Цей вірус живий у повітрі до 12 годин; можна вбити 140 градусів по Фарингейту і спиртовим дезінфікуючим засобом, але на той час, коли ми дізналися цю інформацію, усі вже були інфіковані.

Той факт, що це захворювання не має симптомів на першій стадії, призводить до того, що люди підхоплюють його несвідомо. Коли вірус в організмі активується деякими гормонами, хімічна речовина та структура людських клітин руйнуються, що призводить до того, що кожна тканина тіла повільно розривається на частини, розривається потроху, наче хтось розтягує ваше тіло сотнею гаків і розтаскувати кожну плоть на частини. Ти все ще в свідомості, це його симптом. Тіло пацієнта буде розірвано ззовні, щоб їхні органи завдали їм незмірного болю протягом кількох годин, перш ніж поляжуть мертві у власній крові. Це те, що щодня показують по телевізору.

Які гормони викликають цей вірус?

Це «𝘋𝘰𝘱𝘢𝘮𝘪𝘯𝘦» і «𝘚𝘦𝘳𝘰𝘵𝘰𝘯𝘪𝘯», хімічні речовини, які викликають ваше «блаженство»

Так, це світ, де «щастя» спричиняє мучну смерть.

Щоразу, коли ви щасливі, ваш мозок вивільняє ці дві хімічні речовини, а коли вони досягають інтенсивності, яка викликає хворобу, активується «Остання агонія», яка з’їдає вас заживо. Єдиний спосіб уберегтися від цього зловісного кінця – бути нещасним. Це сама причина поганого життя, яке ми зараз живемо.

У моєму світі є тільки чорний і білий, тому що ми повинні уникати використання інших кольорів, які можуть підкреслити естетику

У моєму світі є лише холодна нудна їжа, яка перешкоджає насолоді смаків

Ми живемо під тяжким тиском без свободи та з втратою гідності

Ні зручностей,  нічого, що полегшує життя. Краще нам бути мученими душами.

Трупи моєї родини тут, у будинку, щоб нагадати мені про той болісний момент їх втрати. Жалюгідне видовище опухлого тіла, нудотний запах трупів, усе це тут, щоб знищити затишок у цьому домі.

Я сказала, що міні-маркет — це жорстокий добробут, тому що це місце для людей, які більше не можуть терпіти такий стан життя і вирішують востаннє «скуштувати насолоди». Вони були б там- готові, щоразу, коли нестерпний біль не залишає вибору, вони б позбавляли своє життя чимось, щоб уникнути простої тяжкої смерті без єдиної потіхи.

Мій син був одним із них. Він викрав у мого чоловіка рушницю і втік, поки ми спали. Тієї ночі він не приймав жодної таблетки.

Невдовзі мій чоловік убив себе.

Чи знаєте ви, що, живучи таким чином, ми можемо вижити після останньої агонії, але це призводить до ще одного неминучого розладу, а саме «депресії», що спричиняє самогубство половини населення. Відсутність двох гормонів щастя не дає нам жити, навіщо нам продовжувати мучити себе. Цілі життя, сенс життя, існування – все зникає.

Я також дійшла до цього моменту, як і мій чоловік і багато інших. Але я не хочу шукати задоволення від магазину. Я б не змогла нічого відчути на смак після картини смерті людей яких я любила, після погляду на те як вмирають  люди як страждають, гнітючі чорні та білі кольори впираються мені в горло, закриваючи мене від будь-якого щастя.

Я бачу, що після вакцинації ваш світ швидко оговтується від Covid і майже все повертається до того самого нормального стану? Вітаю, щиро, нехай кожна людина виживе від того вірусу і світ буде таким, як до його появи.

Не потрібно благословляти мене так само, це неможливо для вакцин у моєму світі.

Мій світ приречений на цю хворобу назавжди.

Я не просто була песимістом, я говорю від правди.

Тільки подумайте про це, якби ви були вченим, який намагається розробити прискорювачі проти цього лайна, одного разу вам це вдається, ви винайшли це, як би ви себе почували?

щасливий? Гордий? Виконано?

Бачите, ці радісні емоції були б для вас смертю. Ці вчені були б мертві, перш ніж вони навіть поділяться своїм успіхом зі світом, або навіть якби вони винайшли якісь способи поділитися вакцинами з громадськістю, що, на вашу думку, станеться? Увесь світ страждає від страху, тривоги, недовіри, і одного разу в новинах повідомляється, що знайдено рішення, щоб вилікувати причину всього болю, що б вони почували?

«Щастя» приносить «смерть», це єдине золоте правило цього світу.

Усе це є причиною, чому я вирішила написати цю передсмертну записку, я терпіла усе надто довго; смерть чоловіка і сина – остання крапля. Якщо є якесь співчуття, жалість чи милосердя, останнє, що ви можете зробити, це помолитися за мене, щоб після того, як я опублікувала це, я все ще маю сили зробити постріл у свою голову, щоб вірус у мені все ще не запускався крихітним проблиском радості, коли я знаю, що все це ось-ось закінчиться.

Нарешті, хоча це не так важливо, Last Agony — це не початкова назва цього вірусу, це просто те, що люди називають. Першим обраним іменем для нього було “𝘓𝘢𝘴 𝘰𝘨𝘯𝘪”, що є коротким терміном від “𝘓𝘢𝘴𝘤𝘪𝘢𝘵𝘦 𝘖𝘨𝘯𝘪 𝘚𝘱𝘦𝘳𝘢𝘯𝘻𝘢” речення, яке було вирізане над ворітьми пекла у творі, який називається Інферно Данте.

І для його значення англійською…

«Покинь усі надії»