Зал суду

Вілл довго думав. Згадував, та приводив до ладу свої спогади. Те що Чілтон зробив сусідом Абеля дало багато. Та все одно він не йшов на прямий контакт і от вже у третє Грем влаштовував допит
– Абеле, тобі нічого не буде.
– я знаю. – посміхається чоловік за стінкою. – та я тобі все одного нічого не скажу.
– чому? Боїшся що Ганнібал виконає свої погрози?
– тобі б краще теж заспокоїтися 
– Я доведу що Ганнібал це потрошитель з тобо…
– та я не про те – перебиває Абель, та судячи по звуку він встав зі свого ліжка щоб підійти до огорожі. – залиш її у спокої.
– Паркер лише його іграшка – Заперечує Грем і теж підходить до огорожі щоб хоч трохи мати зорового контакту з Гідеоном. – Для нього що вона є що не буде. 
– Думаю ти не дооцінюєшь його прив’язанності до пані Паркер. – З видом знатока починає Гідеон. 
– Будь би вона так важлива, він би її в це не в плутував. 
– а чи вплутував він її? 
і Грем замовкає, щоб переварити нову інформацію яку до цього він просто не розглядував.

Присяжні з задертими носами дивилися на Вілла котрий мені здається тілом був тут, а думками десь далеко. Його волосся вже так відросло і закручувалося ще більшими кільцями, обличчя змарніло, схуд, але погляд повернувся колишній як при першій зустрічі. Тоді він був налаштований проти мене, показував лише негатив і зараз все так само, тільки ще й здогади. Ми сидимо у перших лавах, адже сьогодні нас викличуть свідчити. Ганнібал між мною та Аланою, Джек, Беверлі та ще пара не знайомих мені людей. Нині свідчить Фреді Лаунс, поливає брудом, вигадує на ходу. Обличчя кривиться саме від її розповіді, і я мимоволі перекладаю погляд на Вілла, який вийшов зі свого симбіозу і зараз уважно слухає брехню репортерки. У нього добрий адвокат, Джек постарався. І ось після слідчого піднімається він, впевнено підходить до трибуни, ніби не помічаючи єхидної посмішки дівчини.

– Скільки разів на Вас подавали до суду за наклеп, Міс Лаунс? — постріл у найболючіше місце, і адвокат не промахується.

– шість. — усмішка сповзає з обличчя Фреді, і тепер лише розгубленість, розчарування в очах.

– І скільки разів позивачі вигравали суд?

– шість.

— Дякую, можете бути вільними.

Фреді йде, сідає на останнє місце. А секретар кличе Алану Блум, найцікавіший момент. Я дізнаюся, що у Алани та Вілла був флірт, що вона відмовилася від його залицянь, щоб вивчати його. Грем досі відчував до неї прихильність і як би Блум не ховалася за відстороненістю я бачила її погляд. Грем слухає, здається, даже не дихає. Боляче, прикро, піддослідний кролик закохався у свого наглядача. Я дивлюсь на Ганнібала, і той ловить погляд. Значить він мав рацію повністю — Вілл брехав, кажучи, що бачив у мені когось більшого, ніж друга. То як він зараз дивиться на Алану, говорить багато про що.

Алана сідає на місце і наступним викликають Лектора. Він свідчить на захист Вілла, він каже, що це помилка. Віллу потрібна допомога, він не серійний вбивця. Ганнібал знає його і зараз суд не справедливий. Слухаючи все це я криво Усміхаюся, який злий жарт. Ті хто вважався друзями Вілла зараз зрікаються нього, а ті хто його підставили — захищають. Бачать у ньому добре, і хочуть показати людям, але вони сліпі. Ганнібал каже все так, як ми обговорювали. Деякі питання не за планом та Лектор спритно ухиляється і відповідає так, ніби не причетний.

З-під тяжка спостерігаю за присяжними і ті з такою довірою покладаються на Докторові слова. На них справило враження і костюм і те, як Ганнібал тримається. Такого не скажеш про Вілла. Він хмурить брови, щільно стискає губи і іноді дозволяє собі нервову посмішку. Я б сказала будь-яку брехню аби бути вільною, а Грем готовий до будь-якого вироку аби домогтися справедливості.

Прокурор запрошує тепер мене, і перед тим, як сісти за трибуну, я кидаю погляд на Грема. Його непохитність, категоричність, немов кам’яна статуя, він головний наш з Лектором атеїст, але на відміну від Бога ми хоча б намагаємося створити ілюзію, що він не правий. Холодна обкладинка біблії лежить під моєю рукою і я даю дурну клятву не брехати. А колись такою самою книжкою лупцювали дітей за погано вимиту підлогу.

– пані Паркер, за яких обставин Ви познайомилися з Віллом? — Жінка середніх років чемно починає допит. Вона знає, що Вілл підозрює мене у допомозі Лектору. Всі чекають на відповідь і забувшись я перекидаю ногу на ногу, без особливого інтересу перекладаю погляд з прокурора на Ганнібала, а потім на Вілла і намагаюся подивитися на кожного присяжного. Вони не знають, як на мене реагувати.

— Агент Кроуфорд та Вілл Грем попросили допомоги у розслідуванні однієї справи.

– Які між Вами склалися стосунки?

– Ніякі. Я зробила все можливе, щоби ФБР змогли знайти злочинця, все.

– Яким Вам здався Грем? Як би Ви описали його характер, поведінку?

– Звичайне тілець. — Зал зайшовся сміхом. Прокурор стиснула губи, бачу периферійним зором, що Вілл навіть не моргає. — Упертий, скрупульозний, альтруїст. Рідко можна зустріти людину, яка настільки віддається своїй справі.

— Свідки кажуть, що з першої хвилини ви не порозумілися з містером Гремом.

— так, я багато з ким не можу порозумітися. Наскільки мені відомо, він не порозумівся тільки зі мною? — Прокурор розплющила рота і відразу закрила. Я шукала відповіді в обличчях присяжних, і ті теж замислилися.

— Лікаря Лектора містер Грем звинувачує у своїх злочинах. Хочете сказати, що він правий?

– Це після енцефаліту. До цього вони були друзями. Думаю, Віллу потрібно більше часу, щоб прийти до тями і згадати все. Я не вірю що він убив всіх цих людей та з’їв. — І ось я відходжу від сценарію. Ми обговорювали, що наполягатимемо на хворобі Вілла, а я чомусь доводжу його повну невинність. Знаю, що Лектор дивиться і намагається зрозуміти мої мотиви, але вже пізно.

— Містер Грем зламав замок дверей і увірвався до Вашої квартири. Хочете сказати, що це нормально?

— Побачивши, що це Вілл, я заспокоїлася. У мене і в думках не виникло, що він хотів мене вбити.

— можливо, він за цим і прийшов, але ви прокинулися раніше.

— Судячи з уже приписаних Віллу вбивств, якби він хотів убити, то вбив би. Я можу пояснити його візит лише одним — йому потрібна була допомога, і підсвідомо він відчував, що може до мене звернутися, я допоможу.

Я говорила це дивлячись на Грема, нехай і без особливих інтересів. Шкірою відчуваючи погляд Ганнібала, у Вілла не один захисник. Лектору цікаво, що буде, це його експеримент, принаймні він так каже. А для мене Вілл Грем єдине гарне, що я бачила в цьому світі і мені хочеться це вберегти від усіх.

– Як давно Ви не вживаєте наркотики? — відриває від оглядачок з Віллом Прокурор і я перевожу погляд.

— Два з половиною роки, а що?

— І досі не зверталися по допомогу?

– Ні. Якщо Ви натякаєте на мою неможливість правильно судити, то працюючи в університеті, ми кожні півроку здаємо аналізи на перевірку. Якщо мені довірили студентів, то боюсь щодо свого оточення я можу зробити висновки.

— Ви стверджуєте, що це зробив не Вілл, не підкріплюючи це жодними доказами. Важко вірити таким висловлюванням. — Жінка дивиться згори донизу, її діловий костюм тисне на мене і ці недовірливі погляди присяжних майже переконали мене в безпорадності, але потім я знову дивлюся на Грема, з його жахливою зачіскою.

— Спробуйте на дозвіллі проковтнути вухо і не задихнутися.

— Це слова містера Грема. Виверт. Він міг просто відрізати його та не намагатися з’їсти.

Майже не пробиваєма. Ми дивимося одна на одну, як на дуелі. Бос Кроуфорда починає крутитися на стільці та й Алана бачу відчуває дискомфорт, Джек невдоволено стискає губи і тільки Ганнібал дивиться із захопленою усмішкою. Він не сердиться на мене, його здається бавить ситуація.

— Тоді навіщо він зізнався, чи попросив провести розслідування?

– Совість.

– Совість?!? – Мій рот кривиться від цього слова. Наче це саме безглузде, що я могла почути.

— Навіть у найжорстокіших убивць може прокинутися совість і вони зізнаються.

– Не смішіть мене. — це звучить надто різко і навіть суддя відкриває рота з подиву. Моя поведінка стає надто наполегливою. — У того, хто це робить, немає ні краплі совісті і навряд чи його зловлять!

— Ви так впевнені в цьому, а всі докази ведуть саме до містера Грема.

— І Вас це не змушує замислитись? — Губи починають пересихати, як горло. В очах прокурора я втрачаю будь-яку цінність як свідок і вона вже хоче, щоб я пішла назад у зал. — Що Ви там казали? На снастях Вілла знайдено залишки жертв?

— То були трофеї. Так робить більшість серійників.

— Може й так, але чому в майстерні Вілла Ви не знайшли сліду від цих жертв? –

Прокурор лише на кілька секунд задумалася, але відповідати на такі прості питання не збиралася і тому делікатно попросила піти.

– Дякую, пані Паркер. Ви можете бути вільними.

Трунова мовчанка супроводжувала мене до свого місця, але в усьому цьому була головною та іскра інтересу в очах Ганнібала. У нього стільки питань і мені здається незабаром на мене чекає прекрасна вечеря в компанії Чесапікського різника.