Закривши очі

В залі зібралося багато людей, які прийшли подивитися на балет танцюриста. Всі гомоніли гадаючи, як виглядає таємничий хлопчина про якого всі говорять. Раптом світло зникло всі замовкли, зал поринув в тишу. Лише на сцені світився прожектор, люди терпливо чекали продовження. На освітлену частину сцени виплив мов ангел юнак. Він був одягнений в білі штани й також самого кольору сорочку. В нього були пухлі губи, темно коричневі очі, біла мов нефрит шкіра. Чімін так звали танцюриста, танцював ніби востаннє. Через свої рухи хлопець виражав свої думки, в них читалося безнадійність і пустота. З кожною миттю, він все глибше і глибше пірнав з головою в танець. Раптом всі почули звук стрільби. Натовп зійшов з розуму, кожен хотів втекти, але, як тільки-но хтось вибігав з зали його розстрілювали. Ніхто не дивився на це.

Танцюрист не звернув увагу на крики та вистріли. Здавалося він нічого не чув, поглинувши у свій світ, де є тільки він і музика. Зрештою з натовпу нікого не осталось в живих. Хлопець на це ніяк не відреагував. В зал зайшов чоловік у чорних штани, білій сорочці й також самого кольору, як штани піджаку. Його чорні очі пильно слідкували за Чіміном. Юнгі присів в центрі першого ряду. Але хлопцеві було все одно, він продовжував танцювати не звертаючи нінащо уваги.

Діставши пістолет Юнгі вистрілив прямо в серце Чіміну. Музика перестала грати. Та хлопець продовжував рухатися.

– До останнього вірний балету? запитав чоловік. Не чекаючи відповіді Юнгі вийшов з зали. Закінчивши танець Чімін впав, не маючи сили рухатися промовив:

-До останнього…- вимовивши це вже в пустоту, хлопець закрив очі навіки