«Закон Феї» від Міри

 Трек:

LAUD – У цю ніч

 

Королівство Фіор. Мирна країна з населенням близько сімнадцяти мільйонів.

Це світ чаклунства!

Магія тут просто товар, вона не відокремлена частина життя. Є тут і такі, хто зробив магію своєю професією. Простий народ називає їх Чарівниками.

Чарівники гуртуються в різних гільдіях та виконують завдання. У цій країні їх безліч. І кожна належить до свого міста.

Колись ходило… ні, ходить і ходитиме безліч легенд про одну з гільдій.

І ім’я їй Хвіст Феї.

–  Привіт, Міра! – дзвінкий голос з самого ранку в гільдій міг належите лише одній людині.

Офіціантка за стійкою повернулась в бік блондинки та мило посміхнулась своїй подрузі. Поставивши келих, який до цього вона протирала, Міраджейн лукаво глянула на Люсі та дістала з-під стійкі фужер з підозрілою рідиною. Скептичний погляд карих очей пройшовся по склянці та повернувся до лиця чаклунки.

– Що це? – зацікавлено запитала заклинателька духів та присіла на високий стілець.

– Мій новий коктейль. Назвала «Закон Феї»! – вона з гордістю дивилась  як в склянці бовталась золота рідина, як сонячні промені переломлювались в ній, утворюючи вид маленького заклинання.

Тільки Люсі потягнулась за келихом, щоб скуштувати, як у гільдію забігла напівгола шатенка. На всіх парах вона мчала до стійкі, за якою стояла Міра. Підбігши до Люсі, вона вихопила, майже з рук, келих та випила все в декілька ковтків, не залишивши й краплі. Дівчата шоковано гляділи на найзатятішого п’яницю у всьому Фіорі.

– Кано, що трапилось? Від кого ти так втікала? – запитала заклинателька повертаючись в той бік з якого прибігла Альберона.

– Чи не від Лаксуса? Він тебе весь ранок шукав, – голос Міри звучав безпристрасно, а ось погляд виражав всю пристрасть до пліток. Всі, хто мав хоча б пару очей, знали що між Дреяром та Альбероной  є хімія… Всі окрім цих двох.

Ворожка лише пирхнула:

– Краще б від Лаксуса побігала, ніж від свого татуся! – вона оперлась на стійку і уставилась поглядом в двері, – Він мені проходу не дає. Мовляв: «Стільки втрачено! Доню, не пий! Донечко, пішли разом на завдання!». Дістав!

Люсі сумно посміхнулась дивлячись собі під ноги. Чаклунка, що втікала від батька, краєм ока замітила вираз обличчя подруги й відчула сором. Приречено зітхнувши вона взяла блондинку за руку, погладила пальцем розове татуювання гільдій та підбадьорливо посміхнулась їй.

– Все добре, – просто відповіла Хартфелія.

В гільдії стояла незвична тиша, всі роз’їхались по завданням, доки погода гарна треба працювати. Навіть Нацу з Хеппі, і ті пішли на завдання нічого не сказавши Люсі. «Теж мені ще, команда називається» – фиркнула в думках блондинка та повернулась до стійкі. Кана полегшено зітхнула, коли через деякий час Гілдарц не з’явився в гільдій. Всівшись на стілець біля подруги, головний картяр гільдій рухнула головою на складені на стійці руки.

– Дівчата, чого закислі? – запитала Міраджейн, протираючи склянку, – Люсі, невже Нацу знов щось напартачив?

– Та ні. Швидше він нічого не розуміє.

– Мені ось цікаво, драгонслеєри, вони всі три покоління розумом не відрізняються чи як? – перебила Люсі Кана.

Дівчата приречено зітхнули. Нелегка це доля – бути закоханою у дракона. Міра ніколи не перестане дивуватись тупості своїх друзів. Всі все бачать, але ніхто нічого не розуміє. Хоча чого це вона? Сама тихими ночами мріє про одного зеленоволосого юнака, а той навіть не дивиться на неї.

– Тут я вам не помічниця. Можу лише налити…

– Давай свій «Закон Феї»! – твердо промовила блондинка, чим трішки злякала офіціантку, яка від такого напору сіпнулась назад.

Тут же пожвавішала Кана. У цієї дівчини шосте відчуття працювало не тільки для ворожіння. Вона гадки немала що таке «Закон Феї», але якимось чином зрозуміла, що це алкогольний напій.

– Що таке «Закон Феї»? – шатенка з цікавістю спостерігала за тим як Штраусс наливала до шейкера інгредієнти, а потім трясла його в руках змішуючи.

– Мій новий напій, – почала пояснювати Дияволиця, – він має таку ж властивість як і заклинання, тільки виглядає невинно. – вона розливала його по склянкам, – Якщо питимемо його ми, то воно буде підлаштовуватись під нас, а якщо ворог гільдії то йому кабздець.

Дівчата здивовано дивились на те, як Міраджейн зловтішно усміхалась після своїх слів. Якось навіть відчуття того, що хочеться напитися, потихеньку відпускало від одного виду попелястої. Ковтнувши страх, дві чаклунки уставились поглядом в склянки, що Міра вже поставила на стійку та підсунула ближче до подруг.

– Значить, – протягнула Хартфелія взявшись за келих. Вона с підозрою заглядала в нього та намагалась збагнути на скільки це безпечно, – якщо ми хочемо напитися, то з одного ковтка вирубаємось?

– Попрошу не узагальнювати, – промовила Кана так само вертячи в руках склянку.

– І все ж? – знову запитала блондинка.

– Ні, воно поступово діятиме. Це дивлячись який у вас привід випити, – Міра знову повернулась до свого образу милої та доброї дівчини. І це була сама велика брехня світу. Ті хто не знали Міраджейн Штраусс завжди обманювались її зовнішністю, адже дівчина була в самому прямому сенсі Дияволом во плоті.

Люсі оглянула Гільдію: тихо, пусто, глухо, як у селі на перше січня. Припавши вустами до келиха, блондинка намагалась тримати свій настрій та “привід випити” під контролем. Але нічого не вийшло чи все ж таки вийшло…

19:46. Магнолія.

Гільдія «Хвіст Феї».

 Всі хто на протязі дня заходив до гільдій дивувались картині біля бару. Одне діло якби з самого ранку квасила Кана, а так до неї приєдналась ще й заклинателька духів. Що більше цікавило чаклунів, аніж картина перед ними, це як Люсі тримала той же рівень що й ворожка. Бо всі знали – Кану перепити не можливо.

Люди змінювали один одного, а дві дівчини біля бару, п’яні в п’яту точку, все так же сиділи за стійкою, обіймались і скаржились на життя. Блондинка розповідала, як їй тяжко з дитячим та запальним характером дракона першого покоління:

– І ти розумієш, ик, – язик Люсі заплітався в морські вузлики, а гикавка робила мову ще більш не розбірливою, але Кана, як недивно, все розуміла та кивала головою, – він весь час з тим синім котом. Ні, я розумію, з  якоюсь пишногрудою дівкою, ик… Так ні! Він же з цим котом шурхається…

Гикнув ще раз заклинателька духів потягнулась до стакану, але не знайшовши там випивки, повернулась до подруги та продовжила:

– І в нього цей характер, ик… у будь-якій сутичці він або серйозний до всрачки, або взагалі не зрозуміти… Але цей кіт, ик, ця дурна шаверма! А нехай бо його Чарлі за вухо вкусила, ик…

Якщо Хартфелія могла поскаржитись тільки на Нацу, бо в принципі її все в житті влаштовувало, то Альберона спочатку скаржилась на батька. А коли Люсі заговорила про драгонслеєра, то шатенка згадала про одного блондина:

– Ось ти його хоч бачиш часто, ик, він з тобою хоча б спілкується… Та про що я взагалі?! Ви навіть на завдання разом ходите! – від розпачі ворожка вдарила по стійці, Міра тут же підскочила від несподіванки, а потім наповнила їх склянки, в котре за сьогодні. Альберона вихопила стакан та осушила його за раз, – А цей? Дреяр тільки зі своєю свитою Громовержців, ик, – думки шатенки були швидше язика, – Скот дворовий, особливо ця Евергрін! Вічно вона біля нього вертиться, ик, сракою своєю…

За розмовою дівчата не помітили як спорожніла і потемніла гільдія. Лише декілька ламп горіли над стійкою, тому три дівчини сиділи в напівтемряві, що робило їх розмову більш інтимною. Міраджейн дивилась на подруг з турботливою посмішкою та співчуттям в синіх очах.

–  А ось і я! – Двері в гільдію з гуркотом відчинились і до залу увійшов Нацу, а позаду нього йшов Лаксус та щось буркотів про придурка з дратівливим кольором волосся.

– О, – протягнула Кана розглядівши в темноті лише Драгнила, – Люсяння, твій коханий повернувся, – вона вернула свій погляд до пляшки вина та обійняла її рукою. – А мій коханий мабуть знову в обіймах якоїсь лярви…

Міра стурбовано перевела погляд від Кани до Лаксуса, коли відчула як іскрить повітря та з’являється напруга в приміщенні, але все скінчилось так же миттєво. Наче нічого не відбулось.

– О, – тепер тягнула голосну Люсі, – Каночка, твій коханий повернувся, – підставив руку до брів карі очі зажмурились, –  ще й один. А мій мабуть знову з котом своїм тусується та жре десь…

Цей театр був якимось сюром над романтикою світу. Мозок Кани працював швидше, тому коли перший зайшов Нацу вона розгледіла лише його та відвернулась. Люсі розуміла ситуацію повільніше, тому звернула свою увагу на двері та повернулась до них в той момент, коли Нацу підходив до стійкі,  тому вона його навіть не помітила, про те розгледіла громового драгонслеєра. І все б нічого, але дівчата поряд, а таке відчуття наче в різних кімнатах та не чують один одного.

Міра подивилась на Нацу:

– Виконав завдання? – офіціантка, за сумісництвом модель, поставила незрозуміло який за рахунком келих та протягнула руку за листівкою з завданням.

Приголомшений Нацу кидав погляди на Люсі, коли шукав в своїх шароварах листівку. Коли Штраусс відмітила в журналі завдання, то з цікавістю подивилась на хлопця, що висівся на стільчик. Він споглядав за блондинкою підставив руку до щоки, а вираз його обличчя  – це феєрія почуттів. Драгнил не розумів що відбувається, до чого була кинута фраза Альберони, чому його подруга в такому стані та й взагалі, що відбувалось поки він їздив за подарунком для заклинательки духів. Одним словом – стурбований.

Дреяр, який підійшов та мовчки відав Мірі свою листівку, теж не відводив погляд від шатенки. Але на відміну від Саламандра виглядав він задоволеним, наче Хеппі з рибкою. Гарно почувши вислів ворожки, він ледве вгамував свої емоцій, бо хотілось підірвати все місто та знайти того виродка, щоб розказати який він ідіот і що такої дівчини йому більше не знайти. А потім повернулась блондинка та змусила його переосмислити плани що до «виродка», бо як вияснилось виродок – він.

– Вони напились, – промовила Міра очевидне, – залишаю їх на вас, бо мені вже час…

Дівчата щось бурхливо обговорювали, коли попеляста покинула залу. Ніхто навіть не помітив, що Міра вже пішла, навіть тверезі драгонслеєри. Сірий погляд Дреяр блукав по тілу шатенки наче вона вже була його, наче він нею вже володів. Проковтнувши своє бажання, громовержець вирішив що буде просити в неї вибачення, за запізнення, стільки разів скільки вона захоче. І неважливо як саме. Драгнил задумливо спостерігав за чаклункою, ніяк не міг збагнути що її настільки засмутило, що вона вирішила втопити горе в алкоголі. Поки хлопці спостерігали:

– Слухай, ик, звідки у нас гільдій такі красені? – шепотом говорила Кана схилившись над стійкою та приблизившись до подруги. Люсі на її слова обернулась, подивилась, вернувшись теж схилилась до подруги та безглуздо, тихо посміхнулась:

– Вони може й гарненькі та наші кращі, ик, слухай… – блондинка ще раз повернулась до хлопців та тихо додала, – …вони якісь наче схожі.

Вона палила їх поглядом після чого повернулась до Альберони та засміялась разом подругою. Вони щось обговорювали, поки хлопці здивовано косились на них та не могли вирішити: вони чи настільки п’яні, чи настільки дурні.

– І що будем з ними робити? – запитав син Ігніла.

– Як що? – перепитав внук майстра та двинувся в сторону дівчат. Підійшовши до ворожки він зняв її зі стільця та повісив на плече. Альберона на це лиш нахмурилась та почали причитати, що розповість батьку, а той зітре такого невігласа в порошок, а ще поскаржиться Дреяру і той напхає йому в сраку блискавок, щоб іскрило на всю Магнолію, якщо не на весь Фіор. Хартфелія, що споглядала за цим дійством змиленими очима, почала сміятись та махати рукою подрузі.

Усміхнувшись Лаксус лише ляснув легенько її по сідницям, але у відповідь получив шквал з ударів маленьких кулачків по його спині.

– Я точно на тебе Дреяра натравлю! – верескливо кричала Кана.

– Так-так, розповіси про це зранку мені, – махнув на прощання другу, громовий драгонслеєр покинув залу гільдій з верескливою ворожкою на плечі.

З посмішкою Нацу махнув рукою другові, а коли двері зачинились чорний погляд повернувся до блондинки що заливисто сміялась, а поті різко впала в сонний стан. Вона потерла свої очі та оглянулась на залу.

– Ну ось, знову одна, – проговорила як мале дитя Хартфелія, тай вигляд її був таким же.

Злізши зі стільчика чаклун підійшов до подруги та став її розглядати так наче бачив  в перший раз. Його мускулиста рука потяглась до дівочого обличчя та прибрала золотисте пасмо за вухо.

– Люсі, ти не одна, – ласкаво промовив юнак, провів пальцем по щоці.

– Ні! – голосно промовив ображений, дзвінкий голос, – Я завжди одна, з дитинства була одна. Батьку не потрібна, Водолію була не потрібна і тобі теж не потрібна! Нікому не потрібна, бо я марна дівчина, яка нічого не може! Через мене тільки страждають! Не потрібна!

А потім вона просто розревілась… Нацу ошаліло дивився на дівчину. «Ні, алкоголь це точно зло!» – подумки лаявся маг та проклинав ту людину, що дала дівчатам алкоголь. Міраджейн ікнула та вирішила що можливо її згадує Фрід.

Рожевоволосий обіймав дівчину та заспокоював як тільки міг, говорив пошепки теплі та лагідні слова. Гладив по голові та спині, прижимаючи її як можна ближче до свого жаркого тіла. Через деякий час заклинателька заспокоїлась, виплутались з обіймів та підозріло обдивилась хлопця.

– Ти взагалі хто ще такий? – каверзне питання було як удар під дих. Чорні очі знову округлились від шоку, тобто він гадав, що вона згадала його, але то здається було хвилинне прояснення розуму, – Все одно. Хочу на ручки! – протягнувши до нього руки та надувши свої губки, Люсі виглядала як маленька дівчинка. Здається в душі вона така і залишалась – маленька дівчинка, якої не вистачало любові та турботи.

Приречено зітхнувши, Нацу обережно взяв блондинку на руки і потихеньку почав виходити з гільдії. Хартфелія практично засинала, її дихання ставало рівним та спокійним, що не пройшло повз чуткий слух хлопця.

– Нацу… – бурмотіла вона, обіймаючи шию обмотану шарфом з драконової луски.

***

– Я вже казала тобі, що розповім все батьку? – язик Кани все так же заплітався вузликом, коли вона щось віщувала блондину висячи у нього на плечі та підставив руку під щоку.

– Ага, – тихо насміхався з дівчини Дреяр, цю  ніч він не забуде ніколи.

– Ти взагалі хоч знаєш хто мій батько? – очі кольору аметиста  споглядали за тим як віддалялись будинки, в животі скрутило. Глянувши через плече вона продовжила, – Ти знаєш хто я? Зараз блювотну…

Дреяр зупинився та зняв з плеча дівчину, вона ледве не впала тільки ставши ногами на бруківку. Тримаючи її за крихкі плечі, він нахилився до обличчя ворожки. Блідий та стомлений вигляд змусив його замислитись що з нею робити. До гуртожитку дівчат було ще далеко, а ось його дім був ближче.

– Дуже мутить? – Лаксус прибрав волосся з її обличчя та відмітив яке воно м’яке, не мов шовк пройшовся по грубих та мозолистих пальцях.

Далі все було як в сповільненій зйомці – Кана негативно хитає головую, різко сіпається, вуста смикаються в тонку смужку, швидко схиляється та видає все що було в ній на бруківку. Громовержець з безпристрасним виразом обличчя стоїть та дивиться вдаль над Альбероной, після того як закінчила, шатенка підняла голову та п’яно посміхнулась.

– Триндець. – констатував ситуацію драгонслеєр і підхопивши дівчину на руки пішов до свого дома, бо одна вона сьогодні точно не справиться.

***

Нацу подивився на дівчину, яка так зручно влаштувалась у нього на руках. Всю дорогу до її квартири, вона намагалась щось йому повідомити, але кожен раз безуспішно. Люсі то й діло щось бурмотіла, а потім провалювалась в дрімоту і так безліч раз, поки вони йшли по мостовій.

– Нацу… – знову прокинулась заклинателька та бурмотіла в напівголоса, – Нацу, я…

– Що? – так само тихо запитав хлопець, ледве проходячи до темної кімнати, що стала йому майже рідною.

Але відповіддю знову була тиша. Здавалося б, Люсі знову заснула. Вклавши її на ліжко та накривши ковдрою, він підійшов до вікна, щоб впустити повітря та потім вийти через нього, як робив це завжди. Двері для нього були жартом. Забравшись на підвіконня Драгнил повернувся, щоб подивитись на Люсі та почув бормотіння дівчини,  проста людина навіть би не почула, але драгонслеєр – не проста людина.

– Нацу, я… Я, ик, кох… – вона бормотіла скрізь сон, навіть не здогадуючись –  сон її сидить у неї на підвіконні та зацікавлено спостерігає за нею.

– Я теж тебе кохаю, Люсі. – погляд чорних очей наповнися коханням, а зворушлива посмішка ледве торкнулась його тонких вуст.

Розвернувшись до вулиці, він вже збирався зістрибнути з підвіконня, як почув шуршання на ліжку. Оглянувшись він побачив, як дівчина сіла, сонно скинула з себе ковдру на ноги. Морфей ще тримав погляд карих очей, коли Хартфелія подивилась в сторону вікна та промовила, простягнувши до хлопця руки:

– Нацу, залишся. Я хочу бути разом у цю ніч.

Син Ігніла здивовано дивився на заклинательку духів. Ні, він ніколи не збагне що робиться в її світлій голові. Повільно злізши з підвіконня, він підійшов до ліжка та сів навпочіпки перед ним. Дівчина опустилася на подушки та знову заснула, на що хлопець тихо засміявся прибираючи волосся з її обличчя, яке змушувало блондинку мружитись. За своїм спостереженням, він не замітив як рука Люсі піднялась та лягла йому на голову, а потім різко потягнула його на себе. Він застигнув поклавши голову на ліжко та ошалілим поглядом дивився перед собою, де відкривався гарний вид на тіло дівчини, яка обвивши його шию рукою, немов ліаною, нарешті міцно заснула. Через декілька хвилин, під звуки мирного сопіння, заснув й сам Нацу з легкою посмішкою на вустах. Ця чаклунка ніколи не перестане його дивувати.

***

Всю ніч Лаксус піклувався про ворожку що перебрала. Вони зупинялись декілька разів, щоб дівчина могла проблюватися. Така вона романтика сучасного Фіору – він тримає її волосся, поки вона блює на бруківку під чиєюсь хатою. Та не дивлячись на це Дреяр збавлявся ситуацією, особливо, коли Кана знову говорила що її батько зітре його в борошно, а він сам собі блискавок в сраку напихає. Настільки сильно драгонслеєр ще ніколи не чекав ранку. Вночі він приносив їй води, протирав мокрою тканиною та міняв таз. Коли більш-менш живіт хворої заспокоївся, він з полегшенням зітхнув та всівся в крісло, в якому й заснув.

Ранок настав набагато раніше, ніж розраховував блондин, якого розбудив верескливий крик. Відкрив одне око, він невдоволено спостерігав за ворожкою, що забилась біля підголівника ліжка та натягувала ковдру до самого підборіддя. «Точно, я ж її роздягнув…» – хлопець усміхнувся своїм думкам, коли згадав її тіло. В той момент воно так і манило його, ледве витримавши цю катівню, накрив її ковдрою.

– Якого біса, Дреяр? – шипіла дикою кішкою Альберона, – Чому я тут? Чому я взагалі гола?!

Посмішка на блідому обличчю драгонслеєра розтягнулась в хижий оскал. Мить він розглядав її, а потім зовсім розсміявся за прокинувши голову назад.  Заспокоївшись, Лаксус окинув сірим поглядом невдоволену дівчину, яка гляділа на нього, як на кусок гівна. Піднявшись на ноги, блондин почав повільно підходити до ліжка, при цьому приговорювати тоненьким голосом, пародіюючи Кану.

– Прошу станцюй зі мною у цю ніч! Забудь усі проблеми! Я хочу щоб ти був мій! Не відвертай цей час назад, знаю що будем слухатись свого серця! Я хочу бути разом у цю ніч! – явно знущався онук Макаров, що з кожним кроком промовляв всі фрази, що говорила йому в ночі шатенка, – Відчути тебе – це моя мета!

З останньою фразою він приблизився до ліжка, де ошаліло дивилась перед собою Альберона. Вона не вірила йому, жодному слову, але доказ був. Кана сама була доказом, голим доказом в його ліжку, бо кімната не була схожа на її в гуртожитку.

– Не може бути… – пошепки промовила дівчина, ще сильніше вчепившись в ковдру, наче та могла її захистити від цього хлопця.

– Може, – просто відповів громовержець.

– Я не могла…

– Змогла, – він вже відверто сміявся з неї, бо емоцій які танцювали на її обличчі  – це було дещо.

– Ти мною скористувався! – скрикнула шатенка і різко піднявшись на ліжку, кинулась на нього з кулаками, чим не на жарт здивувала хлопця. Не про це він думав, коли дразнив її.

Кану не хвилювало що вона була лише в одних трусиках, не хвилювало що її здогадки абсурдні. Взагалі нічого не хвилювало, бо одна думка, що той кому вона хотіла довіритись, відати свою душу та тіло, міг так з нею вчинити. А посмішка, що до цього плескалась в сірих, грозових очах взагалі виводила з себе. Вона його кохала, це було беззаперечно, але й не на смітнику себе знайшла.

– Альберона, заспокойся, – він схватив її за руки та прижав їх до тіла. Погляд слизнув по дівочим грудам, ковтнувши, Лаксус ледве перевів погляд на її фіалкові очі, що від злості потемніли, – Між нами нічого не було.

– Ти брешеш! – вона сіпалась в його руках намагаючись вирватись та знову вдарити. Очі швидко стали мокрими від сліз.

– Це правда! – сколихнувши дівчину в руках він обомлів, коли вона підняла до нього обличчя. Сльози. Це те що Дреяр не міг винести – жіночі сльози. Як тканина лялька, вона повисла в нього на руках, в ній більше не було сил для супротивну, просто дивилась на свого коханого благаючими очима.

– Скажи що це правда… – Альберона шепотом благала, наче зверталась до Бога та боялась, що ще хтось почує її молитву, – Благаю, скажи що ти мене не скривдив.

Серце розривалось від одного погляду на ворожку. Різко притягнувши дівчину до себе він обійняв її, захотів заховати не тільки тіло, а ще й душу, яку вона йому відкрила.

– Це правда, – бормотав Лаксус їй в волосся, – Я може й виродок, але не настільки, щоб скористатись дівчиною, яка погрожує мені тим, що я напхаю собі блискавок у сраку, щоб іскрило до самої столиці.

Мить тиші після слів юнака порушив дівочий смішок. Вона підняла голову та заглянула в грозові очі.

– Я таке говорила? – її щира посмішка на мокрому, від сліз, обличчі змусила посміхнутись грубого драгонслеєра.

– Угу, – пророкотів задоволено Дреяр. Вона посміхалась, а більшого й не треба, – І не тільки це, а ще ти говорила, що поскаржишся татусеві і він зітре мене в борошно. Потім запитувала чи знаю я хто ти, бо ти не могла згадати хто ти є.

Весь цей час він милувався її обличчям, великим пальцем стирав сліди сліз, та прибирав волосся, що встигло намокнути та прилипнути до скронь. Альберона засміялась дужче, і нехай мені відірвуть руки, якщо це не самий чарівний звук, який чув колись хлопець.

– Все досить! – стримуючи сміх просила Кана, – Я не хочу більше нічого знати! Якщо ти ще скажеш, що я блювала, то згорю від сорому.

Дивлячись в аметистові очі, Лаксус не міг ніяк вирішити – розповідати чи ні. Дівчина притихла та здивовано вглядалась в його обличчя, коли розуміння ситуацій до неї дійшло,  вона почервоніла та готова була скрізь землю провалитись. І все одно що під ними ще декілька поверхів, що сусіди Дреяра молодшого побачать її в такому вигляду, гірше вже не може бути.

– Може кави? – його забавляла міміка ворожки, але не настільки, щоб вона хотіла зникнути з його поля зору, про що явно думала картярка.

– Так, дякую, – хрипкий голос звучав сухо в зрівняні з її дзвінким сміхом.

Випустивши з обіймів чаклунку, він пройшов до дверей, що вели на кухню, коли Альберона поцікавилась де її одяг. Маг блискавки мовчки пройшов до своєї шафи та дістав одну із своїх футболок, повідомивши що одяг Кани зіпсований і він його викинув. Вернувшись до шатенки, він вручив їй одяг, залишившись споглядати як дівчина буде одягатись, на що друга тільки пирхнула та хутко одяглась. Вона втопала в його футболці, що діставала до середини стегна. А він насолоджувався цим видом. Видом Кани Альберони в золотих променях сонця, які окутували її, в його одязі, в його кімнаті. Це саме спокусливе що він бачив в своєму життя. Пройшовшись поглядом по її тілу він знову ковтнув своє збудження, але від шатенки нічого не вкрилось.

– Тобі би теж переодягнутись, тісно же в таких штанах, – вона спокусливо опустила погляд на його пах, закусив нижню губу вернула погляд на обличчя. В цей момент у Дреяра зірвало дах, знала, лукава, як довести його.

– До біса ту каву! – рикнув Лаксус та двинувся в сторону дівчини.

Схопивши в нові обійми, він жадно впився в її, такі бажанні, вуста. Зминаючи свою футболку, драгонслеєр досліджував таке кохане ним тілом. Чаклунка розчинялась в кожному дотику, в кожному поцілунку, вона повністю насолоджувалась цим хлопцем. Вони ніколи не забудуть цей ранок, такий важливий для них обох. І він справді просив вибачення за своє спізнення стільки разів, скільки хотіла Кана.

***

За всю ніч Нацу прокидався рази чотири, бо на його життя було здійснено чотири замахи. Він навіть не здогадувався, що Люсі може його придушити в обіймах. Тому з мішками під очима він споглядав за тим, як блондинка прокидалась. Під ранок вона все ж випустила його шию зі своїх сталевих обіймів.

– Доброго ранку, – тихо сказав драгонслеєр, коли зрозумів, що дівчина вже прокидається, але ще не відкриває своїх очей.

Миттєво застигнув Хартфелія затримала дихання, вона не пам’ятала щоб її хтось проводжав додому. Навіть не пам’ятала як взагалі попала до додому. Зібравшись з духом, дівчина розплющила очі, а потім скрикнула від того, як близько знаходилось обличчя Драгнила. Різко сівши на ліжку, вона підтягнула ковдру до грудей та ошаліло дивилась на свого друга.

– Н-нацу, ти що тут робиш? – голос тремтів з переляку, а щоки тут же залились рум’янцем, коли спогади минулої ночі хвилею цунамі накрили її. Вона вхопилась рукою за голову, коли та заболіла від потоку інформації.

У відповідь заклинательки була посмішка на всі тридцять два зуба. Володар посмішки розглядував її з не прикритою цікавістю, коли зрозумів, що дівчина все згадала. Йому було цікаво що вона відчувала, які думки тепер кружляли в неї в голові. Але це все він міг дізнатись потім, бо вигляд коханої був такий собі, тому вирішив що спочатку сніданок.

– Може, чаю? – запитав Нацу розглядаючи хворобливу чаклунку, яка з кожною миттю ставала ще більш блідою.

Почувши про чай, Люсі підірвалась з місця та кинулась до туалету. Рожевоволосий провів її збентеженим поглядом, але нічого не сказав, вирішив що її потрібен час, він вирушив на кухню.

Спершись на умивальник, блондинка розглядала себе в дзеркалі. Вид жахливий, як констатувала вона, та вирішила прийняти душ. «Як піде, то й піде. Й біс з ним, з цим Драгнилом!» – з цією думкою вона скинула одяг, ступила під гарячі краплі води. Душ здався чаклунці чимось магічним, бо разом з водою з неї стікала втомливість та спогади, які вона пообіцяла захоронити в самому дальньому кутку мозку.

Завершивши всі водні процедури, одягнувшись, Люсі вийшла в кімнату де залишила Нацу. Але його не було, вона розчаровано подивилась у відкрите вікно. «Знову пішов» – сумна думка взяла всі інші в кокон. Дівчина майже засмутилась та ледве не розплакалась, коли відчула смачний аромат та почула гуркіт в стороні кухні. Змахнувши сльози, що так і не зіскользнули на щоки, вона поквапилась до джерела звука. І то була картина маслом.

Нацу стояв зі сковорідкою в руках, напівголий, з шарфом пов’язаним на голові, щоб не заважало волосся, та задумливо чухав потилицю, дивлячись на розбиту чашку. Коли чорний погляд замітив оголенні ноги на порозі, то на мить застигнув, а потім повільно став підійматись вверх по гомілкам, стегнам, зачепившись за край шортів, вище до оголеного живота, спіткнувшись через край короткого топа, по грудям та до обличчя, де карі очі виражала щастя.

– Ти не пішов… – з придихом промовила заклинателька.

– Я випадково чашку розбив, – в той же час промовив хлопець та винувато подивився на дівчину. Поміркувавши над її словами, він глянув на неї як на дурненьку, – А куди я мав піти?

– Не знаю, –  вона розгублено дивилась на нього, так же розгублено звучав її голос. Спохватившись блондинка зробила крок на зустріч, – Я приберу скло.

– Ні! – гучніше чим мав промовив Драгнил виставивши руку вперед. А потім винувато посміхнувся, лякати її криком це не те що він хоті, – Я сам приберу, в тебе голі ноги, поранишся.

Зніяковіло посміхнувшись, Люсі кивнула головою та зробила крок назад. Поставив пательню на місце, юнак пройшовся по склу, яке хруснуло  у нього під ногами, до чаклунки. Впевнена посмішка засяяла в нього на обличчі, він був лише на кілька сантиметрів вище, але для дівчини він здавався горою. Підхопивши її на руки, він пройшов назад, до стільчика біля столу.

Кухня невеличка, тому й стіл зі стільчиками був розрахований на двох, на один з них Нацу посадив Люсі та вернувся до скла, щоб прибрати його. На столі вже стояв чай, приготовані хлопцем млинчики та банка з джемом. Дівчина здивовано переводила погляд зі столу до драгонслеєра, що сидів навприсядки та збирав в руки скло.

– Ти сам приготував? – запитала вона спостерігаючи за його обережними рухами.

Нацу обернувся та посміхнувся:

– Так, – він викинув скло у смітник, підійшов до заклинательки та присів перед нею напочіпки, упершись руками в ноги, склав їх у замок та посміхнувся так, як вміє тільки він, – Я тобі хіба не казав, що вмію готувати?

Вона заперечно мотнула головою. Щось було не так, Хартфелія відчувала це. Не так було щось з її другом, від нього хвилями розходилась якась тварина енергетика, але яка саме ще не зрозуміла. На вид він був як завжди, посміхався та дивився… Дивився! Люсі осяяло – його погляд був не такий, як завжди. Він виглядав, як хижак який загнав свою добичу та насолоджується її видом, як вона кидається та знає – це нічим не допоможе. Від такого погляду вона почала ялозити на стільчику, чим визвала нахабну посмішку на тонких вустах Нацу.

Піднявши руку, він завів її під голені та пройшовся ніжно вверх до коліна, чим визвав табун мурашок по тілу чаклунки. Вона застигла спостерігаючи за його рухами, а чорні очі ловили кожну емоцію на її обличчі. Іншою руку він зробив так же, вставши перед нею на коліна Драгнил повільно схилився над її гострим коліном та торкнувся його вустами, при цьому не відриваючи погляду від обличчя Люсі.

І все могло би закінчитись так же добре як у Кани та Лаксуса, але Люсі схватила перше до чого дотягнулась та ткнула цим в обличчя драгонслеєра.

– Тримай млинчик! – пискнула дівчина та в думках дала собі дзвінкого ляпаса. «Млинчика? Млинчика?! Хартфелія, ти серйозно?!» – кричали думки, коли її щоки стрімко червоніли від того, яку ситуацію вона створила.

– Млинчика? – хриплий голос Нацу випустив теплий подих по коліну дівчини. Він прибрав зі свого обличчя млинчик, так якось дивно посміхнувся, – Люсі, ти серйозно ткнула мені в обличчя свій сніданок?

Та розгублено посміхнулась і більше не могла нічого вимовити, бо темний погляд, здається, потемнішав ще більше від бажання. Піднявшись на ноги, хлопець провів рукою по своєму волоссю та розсміявся. Так йому ще ніхто не відмовляв в сексі. Ніжно оглядівши дівчину перед ним, Драгнил прийняв свій звичний вигляд та всівся на стільчик навпроти Хартфелій.

– Добре, – посмішка не сходила з його обличчя, бо та невинність з якою на нього дивилась заклинателька не могла не зворушити. Якщо вона не хоче поспішати, значить не будуть. Від тепер її слово для нього закон, – Давай свій млинчик, кохана.

Дівчина ще більш почервоніла та протягнула йому тарілку з млинцями, які зверху полила джемом. Їх ранок пройде не так бурхливо як у подруги Люсі, але вони його також не забудуть.