Заздрість

Якось я прокинувся посеред ночі від завивання. Воно одразу стихло, як я розплющив очі. Це був я. Я стогнав від болю, саме це я і почув. З того дня хор в голові співає цілодобово. Кожен день все гучніше і гучніше. Колись я не витримаю і знищу себе.

В ту ніч Саша ночувала у мене, бо її батько повернувся додому п’яним і побив матір і молодших. Я прекрасно розумів її. Мої батьки відмовились від спілкування зі мною взагалі. Брат теж, він боїться мене. На його 16-ти річчя я не зміг бути поруч. Я кинув його.

Я опустив погляд на ліжко. Саша спала поруч. Мої руки. Я не розумів, що сталось, поки я спав. Під нігтями була моя кров, я розривав своє тіло уві сні, про це свідчили подряпини. Припадок? Вони стають все жахливішими. Тоді я злякався за Сашу. Тоді я плакав вперше за роки ув’язнення. Як же мені було погано. Нудота. Вона вставила мені ніж в спину. Пів ночі тоді проблював, як зараз пам’ятаю. Саша була поруч. Чому вона спала зі мною в одному ліжку? Мені знову відібрало мову і я сидів перед нею забльований на підлозі туалету, коли вона прокинулась.

• Юльчику… – Вона застигла у дверях. – Що відбувається?

Я тоді лиш затремтів і розплакався. Вона бачила все. Дівчина взяла мене на руки, роздягла і поклала в ванну. Вона помила мене від власних соків і крові.

• Ти такий слабкий. – Вона ніжно наблизилась до мого обличчя. – Дозволь, я…

Я відчував, що зараз буде. Мій перший поцілунок. Ніжний, майже невагомий. Дивні відчуття. Відчуття, як при припадку, але приємні. Відбирається дар мови, руки приємно тремтять. Я нарешті вичавив з себе:

• Що ти робиш, Саш..?
• Піклуюсь про тебе. – Дівчина терла мені ногу губкою.

Який же я беззахисний і слабкий. Я опустив очі. Вона не повинна цього робити. Я приношу їй лише страждання. Але ж я цього не просив… Це прояв любові до мене?

• Ні, Сашо… – Мене знову охоплював біль. Світло сліпило, слух загострився.

Я беззвучно заволав від болю. Дівчина пригорнула мене до себе. Так любляче. Вона замінила мені матір, котра кинула мене на пару з батьком. Саша ніби забирала частину мого болю собі. Мені полегшало. Мені легшало від кожного її цілунку. Чи може це вмирали останки моєї свідомості?

Я не міг спати. Вони знову повернулись. Хор співав на всю гучність, голоси верещали з новою силою, додався металічний стук. Він не вмовкав ні на мить. Щось знову дихало мені в потилицю, не даючи обернутись. Дівчина лежала поруч. Я сидів, втупившись в стіну. Саша тримала мої руки, щоб я не почав роздирати себе знову. Як же мені її шкода. Їй такий не потрібен. Нарешті, агонія в моїй голові стихла і я знову ліг спати.