Задуха романтичних прогулянок

——————————————————
————————————————————————
маленька замальовка про 14-те лютого, написана 16-го. робота не претендує на нагороди і захоплення, але ваш коментар буде цінним) просто комфорт мого серця, сформований після однієї з розповідей Женьки, в який я сподіваюся занурити вас. писала під «намалюй мені ніч», можете увімкнути для атмосфери.все-все, не заважаю, приємного читання ♡
———————————————————
——————————————————————————

*~*
– Ну ти зовсім не любиш цей день, справді? – чи то підхникуючи, чи то посміюючись і трохи підстрибуючи в ході від нетерпіння, питає Женя, доки його почорнілі під покровом пізнього вечора оченята відблискують світлом ліхтаря, що видніється за рогом.

Спартак трохи сповільнює і до того спокійний крок, підіймаючи смішливі очі вгору, на свого хлопчика, який цілісіньку добу чемно не нагадував про купідонів, валентинки і задуху романтичних прогулянок. Ще кілька секунд розміреної ходи чоловік мовчить, примружившись кудись вперед і звично зачепившись пальцями за лікоть Жені.

–Для тебе дуже важливо відсвяткувати цей день зі мною?– нарешті питає він, знову здіймаючи погляд на любі кучерики.

Янович з несподіванки притискає долонею пальці Спартака щільніше до передпліччя і кумедно киває, ледь підбгавши багряні губи, наче вибачаючись за те, що не спромігся стримати слово, дане ще дні зо два тому.

–Добре, – з посмішкою і без жодної ноти докору в голосі, знизує плечима Суббота, – мій вечір – твій вечір.

Спартак не ображається і не засмучується з нетерпимості свого хлопця. Він очікував цього з ранку і тепер натомість дуже пишається витримкою Женьки.

Чоловік пожвавлюється ще більше і, за звичкою озирнувшись, коротко чмокає тонкі, розтягнуті в слабкій посмішці, вуста.

І Спартак ледь встигає хапати іскри з темних очей, коли Янович затягує його до якоїсь приторно-рожевої кав‘ярні, аби випити кави із сердечком на пінці, наслухатися набридливих романтичних пісень і неохоче скуштувати шматочок якогось хімозного тістечка з виделки свого хлопчика. Кому б іще він дозволив так недбало годувати себе… Женя розслаблено щось щебече, явно щиро раденький усьому, шо йому дозволили скоїти. А як так – то і Спартак задоволений. Він зі стриманою усмішкою киває на розповіді та іноді показує хлопцю ледь помітні ямочки на шоках, коли той безглуздо жартує. Згодом прогулянка парком приводить чоловіків до виходу з нього, і абсолютно спокійний, навіть трохи млявий від втоми Женя миттю, ніби згадавши щось важливе, знову збуджено стискає пальці Спартака в обох долонях, підносячи їх до свого підборіддя.

–Що? – посміхаючись одними очима, припіднімає підборіддя Суббота .

–Я знаю, ти втомився, тому далеко не підемо, але я дуже хотів дещо зробити, – Янович випускає прохолодні зап’ястки зі своїх рук і кладе долоні на плечі хлопця, – Посидиш трохи на лавці? Я миттю.

Женя світиться. Спартаку здається, що кожен, кого цей чоловік називав сонечком, віддавав йому своє тепло . Промінці на цих рожевих щічках, м‘яких кучериках, маленьких мімічних зморшках, повсякчас теплих руках і чорних оченятах, що нерідко ховаються під пишним віялом вій. Ні, Суббота не романтик(куди там!), але з наукової точки зору Яновича просто не існує. Спартак бачив багато різних-прерізних людей, та не таких.

–Біжи, – усміхається чоловік, легенько підштовхнувши Женю за талію, і відходить до лави, аби відразу взяти до рук телефон.

Йому не радісно від подарунків чи привітань. Він не вважає розумним виокремлювати дні, аби зробити щось приємне для близької людини, але, якщо Женя через це потішно зморщить носа чи м’яко засміється, то нехай свята продукують штабелями, вивільняють всю свою фантазію.

На історію «питання/відповідь» надійшли тисячі повідомлень, але Спартак бездумно прогортає пістряву стрічку з літер, і ховає мобільний у кишеню. Він помічає, що небо сьогодні безхмарне і зоряне, а пара з рота йде масивніше після випитої кави. На даху кав‘ярні сидить двійко голубів, а за скляними дверима купками і парами людей заліплені столики. Став придивлятись до подібного відтоді, як Женька бовкнув щось про райдугу посеред пішохідного переходу в центрі Києва. Чоловік хмикає своїм думкам і підіймає комір пальто, ховаючи щоки від лютневої прохолоди. Кого б він іще чекав на припорошеній снігом лавці, для кого б за день до сеансу його переносив? Спартак відверто соромив себе за цей вчинок вже другий день, але нахабно не відчував провини. Хоч тут він сам на себе схожий. Чи не дуже, бо зробив це заради когось, а не себе. Щось цей кучерявий вихідець з міста, якого не існує таки змінив у чорно-білому світі Спартака. Щось таки Спартак відчуває, і це «щось» іноді навіть заважає бухтінням під ребрами. Най би ті норадреналінові метелики пропали пропадом.

Тіло миттєво напружується, а думки метеликами розлітаються на всі боки, коли чиясь рука накриває обидва ока долонею та передпліччям. Але знайоме тепло і аромат кави упереміш з цигарками, миттєво дає наказ видихнути.

–Дурачок, – не стримує сміху чоловік, збираючись закинути голову назад, але названий дурником лагідно притримує потилицю, заважаючи рухам.

–Дурник, Спартачок, –дбайливо виправляє Янович, коротко торкаючись губами русявої маківки, – секунду почекай. Я скажу, коли відкривати.

Спартак слухняно складає руки в замок і слухає, як над вухом щось шурхотить, а згодом Женя прибирає пальці з обличчя і перекладає їх на плече.

–Відкривай!– задоволено муркотить він, на мить стиснувши тканину пальто.

Суббота розтуляє повіки і під жовтим світлом ліхтаря бачить тонкі пелюстки білесеньких ромашок, навколо яких скупчились стрункі темно-червоні, майже чорні троянди. Він обережно торкається крафтового паперу і здивовано повертає голову до Жені, який з широкою посмішкою та припіднятими бровами очікує реакції на презент.

–Дякую? –Спартак мимоволі крихту розгублено посміхається, непомітно вдихаючи запах свіжості, – ти нічого не переплутав?

Спартак розвертається до свого хлопця, здіймаючи на нього зацікавлений погляд. Він отримував достатню кількість непроханих подарунків за життя, але квітів – чомусь ніколи. Натомість після напівжартівливої претензії Жені про квіти, щодня оновлював букет у вазі на кухні, не потребуючи жодного додаткового натяку чи приводу. А Янович виробив чи то звичку , чи то ритуал, босими ногами бігти через коридор зранку, аби м’яко чмокнути свого хлопця за вушком і на кілька хвилин, доки їде доставка, заритися носом у солодкий аромат.

–Не переплутав, Спартачку, ти ж щодень мене радуєш, а мені жодного разу на думку не прийшло, що ти також можеш любити квіти. Не подобається? – Женя обходить лавку і сідає поряд зі Спартаком, схиляючи голову йому на плече.

Суббота коротко чухає каштанові кучерики на міківці, а потім повними легенями вдихає трояндові пахощі.

–Подобається, – відповідає він, повільно підводячись і подаючи відкриту долоню своєму хлопчику, – тільки мерзнути не подобається, ходімо додому.

Женя відразу зігріває своїми пальцями замерзлу шкіру і посміхається, наче чеширський кіт, підводячись.

І Спартак не обманює. Від цього тактильного, смішливого і вічно позитивного кота йому подобається. Скільки б Янович не казав, наскільки Спартак розумніший, він сам не меншій кількості речей навчає свого хлопця: помічати дрібниці, любити щось нове, відчувати. Хто б міг подумати, що цей кремезний чоловік крокуватиме вулицею, погладжуючи ніжні пелюстки троянд і розглядаючи візерунки на них.

Вони нарешті прямують до виходу з парку, доки від кінцівок тепло повільно розливається по всьому Спартаковому тілу. Янович мовчки йде недовго і, ледь відійшовши від центрального проходу, дістає телефон, вмикаючи камеру.

–О Боже, це артист з квітами! – награючи захоплений тон, мовить він, чим зазиває оксамитову стрічку сміху свого хлопця.

–Дурачок!– знову помиляється Спартак, на цей раз уникаючи виправлення і продовжуючи сміятися з емоційно артикулюючого Жені.

Спартак любить спостерігати важливі моменти, а Янович – фільмувати.Кілька секунд – і телефон знову пірнає до кишені, а Женя, все ще тихо посміюючись смикає Субботу в якийсь затемнений провулок, і лагідно проводить від щоки до потилиці.

–Обожнюю твій сміх, – тихо видихає він і чуттєво торкається своїми чужих вуст навпроти, не зустрічаючи супротиву.

Трохи завітрені губи обидвох смакують особливо, і щасливий сміх, що проривається зсередини – не менш винятково.

Женя відхиляється на кілька сантиметрів, погладжуючи ледь рожеву щоку великим пальцем, і заглядає прямо в очі . Спартак відчуває кожною клітинкою тіла, але його хлопчику важливо говорити це вголос.

–Я кохаю тебе, Спартачку, – тихо, щоб навіть кішка, яка нав‘язливо нявкотить десь поряд, не почула таких важливих і цінних для самого Жені слів.

Спартак повільно киває, одними губами артикулюючи «дякую» і трохи по-лисичому мружачись. Янович, як і завжди, не очікує відповіді і, вкотре широко усміхнувшись, збирається відійти, але Суббота злегка стискає чужі пальці, не дозволяючи ногам зробити крок.

–Ти найцінніша людина в моєму житті, і я не можу уявити, з ким воно могло б бути більш якісним.

Спартаку не важко говорити подібні слова, але для нього важливо, щоб усе сказане було щирою правдою, тому стається це нечасто. Настільки нечасто, що вії Жені ледь помітно сіпаються, а вдих здається якимось рваним. Але це лише на мить, бо він знову всміхається, хоча губи не з першого разу слухаються, відводить погляд кудись у бік шумної траси і киває.

–Я ж не заткнуся вихвалятися цими словами Марго,  ти ж розумієш, – комічно зводить брови догори.

Спартак з смішками хитає головою, паралельно кваплячи хлопця, докоряючи вщент замерзлими кінцівками. Два силуети швидко зникають за рогом, не помічаючи, що за ними, наступаючи на п’яти, поспішає святковий подарунок для Женьки. Чотирилапий чорно-білий пухнастий сюрприз, який вже за годинку, лежачи на колінах Спартака, слухатиме незле буркотіння про шерсть на брюках . Провулок натомість залишається насамоті з щільним шлейфом дзвінкого сміху і міцного, майже терпкого кохання.

А вночі Спартаку здається, що купідони не такі вже й набридливі, а валентинки – не закінчене безглуздя. Все це вартує тихенького сопіння над вухом та тепла рідного тіла. І на мить, коли рука його хлопчика м’яко огортає грудну клітину, навіть видається, що з’явилось розуміння, навіщо ці жалюгідні смертні люди витрачають життя на задуху романтичних прогулянок.