Задихаюсь

Давлюся я гіркими сльозьми.

Нещадно вони душать мене.

А моє серце розриває

Туга і біль від слів правдивих

І від уходу твого мовчазного.

Нехай, здається, добре все,

Та біль свій весь я намагаюсь

Схоронить на дні душі розбитої.

Хоч хочеться кричать від болю,

Хоч хочеться, хоча б, обійняти.

Обійнять тебе..

Як хочеться повернуть усе назад,

Та розумію, що нічого не змінить.

Не змінить мені почуттів твоїх,

Давно остиглих і холодних.

І буде знов боляче мені,

І удушу в риданнях я себе…

Але краще вже померти перш,

Чим бачити, як ти зникаєш вдалечі…