Загнаний

Transformers IDW (MTMTE/LL)

Сховавшись між сміттям і залишками того, що можна назвати ящиками, Крок прислухається до звуків, щоб зрозуміти ситуацію, проаналізувати й вирахувати шанс на вдалу непомітну втечу. Чується дзвін пластин і гам який виникає при ходьбі двох мехів середнього зросту і габаритів.

Наразі ліпшою стратегією доведеться визнати: «сидіти тихо, поки ті не підуть». Проте вони, як на зло, зайшли в цей відсік та почали нишпорити, один точно, інший просто стояв і схоже що роздивлявся.

— Агов, боягузе! — гукнув той з яким зустрівся Крок у коридорі раніше. — Ти можеш дуже легко поліпшити свій дезактив, якщо сам вийдеш!

Ліпше йому якийсь брухт замість процесора медик засуне в голову, аніж він добровільно здасться! Якби тільки Крок не випустив бластер, коли в нього вистрілили, якби руку не трясло від болю, якби не гострий біль у коліні він би вийшов на бійку, але битись зі своїми травмами, все одно що йти самому проти Оверлорда. В підсумку — дурний дезактив, а в цьому випадку ще й довгий та зі знущаннями автоботів.

Головне не видати себе, поки вони не підуть далі.

Клац-клац-клац.

— Ти це чуєш? — тихо запитав другий автобот.

Клац-клац, клац-клац-клац. Клац.

Не відповідаючи перший автобот підскакує до завалу сміття та різко зносить сховок, за яким сидить Крок. Його грубо витягають й кидають на підлогу, об яку він дзвінко вдаряється, а на додачу отримує ще удар миском у бік. Але потім його підтягують і розвертають до себе обличчям бот, який на нього напав раніше.

— Диви-но, ‘кон, ти кажеш скільки вас сюди пробралось і ми даємо тобі один клік на втечу. Втечеш — вільний, якщо ні — то твої проблеми, — він глузливо посміхається, точно знущається. Цей корабель за площею майже як Ворлдсвіпер, навіть, з альтрежимом літака чи перегонового автомобіля не втекти достатньо далеко. — Так що обираєш?

Крок мовчить і дивиться в жовту оптику навпроти.

— Ой, так у десептобрухту виявляється ще якась гідність є. Агов, Штопор, чув? Не хоче своїх здати, скоро походу такими темпами Старскрім припинить зраджувати Меґза, — другий автобот тільки кивнув. Скориставшись тим що цей виродок втратив пильність, Крок вдарив щосили кулаком у чуже обличчя. Автобот крикнув та несвідомо відпускає Крока, який вже хотів пробігти повз другого бота, проте той вистрілює йому в пошкоджене коліно від чого він падає, виючи від болю.

Проте автоботи вирішили, що з Кроком трапилось було недостатньо болючим та принизливим, тому коли він відійшов від удару перший автобот, починає його штовхати далі від коридору, при цьому вдаряючи у шви броні та у відкриті поранення.

— Це все нащо ти здатний, хирляк? Як же ти розчарував мене, — перший бот зареготав від спроби Крока втекти – перевернутися і поповзти до протилежної сторони, де знаходяться замкнені двері – а потім відповів на комлінк: — Що там у вас?.. Угу. Веселіться значить, ми одного поки спіймали, говорити не бажає.

Крок завзято намагається повзти до іншого виходу з надією що двері відкриються, якщо вдарити по ним два чи три рази. Ще один постріл на цей раз під спинний плавник, від чого Крок здригається, але не видає ні звуку.

Клац-клац-клац-клац-клац-клац-клац.

— Вимушений тебе засмутити, але твого друга вже знайшли й боюсь, що зустрінетесь вже в Афтерспарці.

Клац-клац-клац-клац.

— Іще раз клацнеш, я тобі по одній фаланзі почну виривати! — той автобот підійшов до Крока і сильно наступив на зціплений кулак, але він так і не розслабив руку. Після чого отримує болючий удар в шолом, а після в лікоть. — Дай мені бластер!, — звертається той бот до свого побратима.

Клац-клац.

Крок миготливою оптикою дивиться на комунікатор який досі тримає та зчитує сигнатуру іскри, що належить десептикону й швидко наближається в їхню сторону. Він тихо регоче, коли той автоботський брухт пробує зв’язатись зі своїми, але ті більше нічого не скажуть та починає голосніше реготати, коли ті відходять від замкнутих дверей за якими лунають гучні й важкі кроки.

— Раджу вам тікати, мій друг дуже любить полювання, особливо коли благають залишити в активі.

Після по дверях вдаряють раз, а за тим чується як гнеться і скрипить метал та тяжкий гуркіт мотора.

Спіністер вимазаний чужим енергоном ввалюється до відсіку тримаючи камеру іскри, яка досі підʼєднана до відірваної голови, а обличчя назавжди завмерло в болючій агонії. В нього тричі стріляють, після чого він одним довгим стрибком дістається до автоботів і вчепився одному в обличчя, стиснувши із бридким скрипом. Помітивши, що інший встиг втекти Спіністер тягне свою здобич за переляканим втікачем.

— Добре тобі розважитись! — останнє, що встигає викрикнути Крок, він розслабляється і зручніше лягає, йому немає чому хвилюватись: Спіністер у чудовій формі та в гарному настрої для полювання, якщо виникнуть проблеми — вирішить як вважатиме за потрібне.

Мабуть, Кроку треба було згадати, що Спіністер до того ж прекрасний хірург, щоб ті автоботи накручували себе поки ще в активі.