Загадковість та збіги

Загадковість та збігі

За вікном вже стемніло, з дерев’яних вікон дув сквозняк, через те, що вони були не плотно закриті. Офелія поставила перед підлітком чашку зеленого чаю, та точно такий стакан, тільки вже не з чаєм, а кофе.
– Ну що, малеча, давай почнемо з початку..- почала Офелія, пильно дивлячись на підлітка. – твоє ім’я?

– Карла. – каже дівчина, дивлячись на чашку зеленего чаю так, наче це отрава.

– Угу, Карла. Але я буду називати тебе малеча – саракастично каже відьма. – Те фото яке ти мені показала, зі старим та обгорілим будинком, це будинок в якому я раніше жила.

Карла підняла погляд, явно здивована цим збігом, але одразу змінила здивування на своєму обличі на більш серьйозний вигляд, “я ж не якась дитина що б так дивуватись цьому збігу. – думає собі Карла”

– Але жила я там не сама, –  починає жіночка сьорбаючи кофе, наче немає ніяких манер. – Я жила там зі своїми друзями, відьмами та відьмаками – починає розповідь відьма дивлячись на каву.

–  Чи не ви, пару хвилин тому казали мені не розмовляти загадками?

– Ой, не починай а, я хочу що б розповідь звучала загадково..і…короче неперебивай старших.

Карла лише здихає та дивиться на відьму слухаючи розповідь.

– Дві відьми і два відьмака, наймиліші та дружелюбніші створіння яких я коли небудь бачила – каже Офелія, дивлячись в вікно, наче їй ці слова нагадали щось колюче та болюче. – ми построїли бібліотеку магічних книг в підвалі, і майже не вилазили з нього закупаючи і читаючи нові книжки.

– А де вони зараз? – з цікавістю запитує підліток, надіючись познайомитись з ними.

– Їх вбили. – різко каже жінка. – Єдина хто вижив тоді, в тому жахливому інциденті, це я. Нічого більше не залишилось, тільки підвал з книгами, да руїни будинку.

Карла не очікувала подібного, вона не знала що казати, вона дивилась на відьму з думками про те що скоріше за все їй досі боляче. Офелія обдумувала свої наступні слова, багато чого здавалось, підліток не повинен знати, а особливо вона, Карла.

–  То що саме тягне тебе туди, чи є щось за що можна зачепитись? – різко змінює тему Офелія дивлячись на підлітка.

– Мені снились дивні люди, які кликали мене в дом, відповідаючи на всі питання лише дивним сочітаніем слів “підвальні книги” – пояснює Карла.

– Підвальні книги? – перепитує відьма нахмурившись – як виглядають ті люди?

Відповідь не по слідувала, дівчина потяглась до рюкзака, та протягнула малюнок людей яких вона бачила. Офелія взяла в руки малюнок і здається що щось уколо її десь в районі серця.

– Ви їх знаете, Офелія? – питає дівчина пильно дивлячись на відьму, і, здаеться, не розуміє її реакцію.

– Це мої погиблі друзі. – зітхає Офелія дивлячись на малюнок та потім повертає малюнок в руках, показуючи на дівчину з кудрявим волоссям. – Це Артеміда, сестра Аскелія. – переводить пальцем по малюнку до самого високого хлопця з щитиною, чучуть розмазуючи карандашний малюнок пальцем.

– Вони з Греції? – трохи неловко питає Карла.

– Ні, просто їх батьки були помешані на грецьких богах. – пожимає плечима відьма

– А це, Дженіфер. – показує Офелія на дівчину з роздратованим обличчям та прямим волоссям. – І Гефест. – завершує відьма показуюючи на звичайного хлопака, але з ельфійськими вушками.

– Але все ж..- каже Карла – чи є якісь причину в цих дивних снах та почуттях?

Відьма дивиться на дівчину на підводиться зі стула, йдучи до полок з книгами. Перебераючі старі, в деяких випадках нові, книжки. Її руки зупинились на старій кожаній товстій книжці, з вицарапаним числом “826” обведеним в круг. Відьма підходить до стола та кладе книгу на стіл. Коли вона відкриває книгу вона різко вспихує берюзовим вогнем.

– Бл***! – вскрикує підліток відсовуючи свій стул подалі від столу.

Відьма навіть бровою не повела коли книга почала палати. Натомість поклала руку всередину вогня та він потух.

– Ти що боїшься вогня? – спокійно питає відьма листаючи сторінки книги

– Н-ні не боюсь. – заікається дівчина, і те як вона сказала “ні” видає її брехню. – і взагалі, що це за книга така?

Відьма лишь продовжує листати книгу, не даючи відповіді на запитання. Коли Офелія дістається потрібної сторінки вона підводить книгу до підлітка.

– Чому тут мої фото? – налякано питає Карла розглядаючи свої фото, де вона зовсім дитина.

– Мої друзі щось хочуть. – каже відьма та показує на підлітка. – і ти, Карла, потрібна їм.