Загадковий писака

У Жені з’явився незапланований вихідний, який його колеги ненав’язливо і люб’язно попросили взяти, внаслідок надокучливої поведінки одного птаха з родини качиних. А конкретно, — гуся, тобто, Жені.

Від перевтоми Янович спаскудив настрій не тільки собі, а й усім іншим. Кошмарив їх, прискіпувався до непримітних прогріхів і кидався причіпками, поки врешті-решт не набрид навколишнім. Звісно, в напруженій тиші похмурому Жені краще не працювалося, от його і відправили відпочити, набратися сил, ну, і не морочити голову своєю жовчю.

І тепер, коли він вже сидів удома, йому зовсім не відпочивалося. Заснути не виходило, прилягти теж, — брала напруга в тілі, та й настрою нінащо не було. Звичні речі геть не хотілося робити, а відсутність бажання цьому сприяла. У такому стані легше точно не стане. Варто чимось зайняти голову.

Зосередившись на зліпку барв минулих моментів, згадалося, як Спартак нещодавно набридав своїми витівками. І у Женіних розумових процесах заселилася ідея. Не сказати, що ідея перебувала там легально, імовірніше, вона туди вдерлася і тепер тримає його в заручниках, але раз вона вже неждано виникла, то нехай. Добре, що не загорілася, був би тоді підпал… Куди вже діватись?

Треба написати фанфік.

Можна навіть контент з читанням робіт підписників зробити, і почати з його власного витвору… Так, щось він далеко забіг. Спершу слід взятися за роботу. Відбиваючи невідомий такт звуків пальцями по дивану, Женя присунувся до ноутбука на столі і запустив плин думок.

Отже, про що буде історія: про їх повсякденні посиденьки в різноманітних закладах, чи про їх вечірні змагання за приставкою? Взагалі, непогано було б ознайомитися з термінологією і самим ресурсом, де публікуються роботи. Але Женя не був готовим досліджувати перли фанфіків, і до того ж, аякже первинна і справжня, щира реакція на можливо, майбутній контент? Тож Янович оминув цю невідому територію і відразу прийнявся реєструватися на першому ж сайті пов’язаним з фанфіками, що видав гугл.

За звичкою він вводить дані та завершує реєстрацію. Поспішно завершує, можна сказати. При огляді новоспеченого, свіженького профілю очі в тривозі бігають туди-сюди, усвідомлення стрімголов наздоганяє Женю. Він найменував себе власним ім’ям! Янович нервово споглянув на видатні букви ще раз — з екрана насмішливо відблискує «zhenyayanovych».

Трясця, ну як можна було так затупити? Як можна було записати на автоматі своє ж ім’я?! І що тепер робити? В думках крутяться надії на те, що його сприймуть за фаната, який мімікрує кумира заради жарту. Оце втнув дурницю, хотів тихенько, не розкриваючи свою особистість, а тепер як колись людина з інтернету копіювала і повторювала його, він, за іронією, робитиме вигляд наче імітує себе ж. Чоловік зітхає.

— Де ж твоя креативність, Женька? — невдоволено нарікав Янович, змінивши свій фокус на примітивність використаного імені. Можна було назвати себе «Боягузь — (бо я Гусь) бойовий Гусь», підійшло б усе, будь-що, що завгодно, а він «zhenyayanovych»…

Що тут вдієш, схибив.

Долонями протирає насуплене обличчя та міркує про наступні дії, невгамовно бубонівши собі під ніс. Відволіктися від гіркоти тієї дурості допомагає запал ентузіазму підколоти Спартачка.

Видно, ідея, хоча вже й інша, все-таки спалахнула і спричинила пожежу. Що ж… тепер у нього підпільно мешкає кримінальний дует!

В очах запалали вогники і бісенята, які дружно завели бешкетний танок від думок як, і наскільки Суббота страждатиме від його чтива.

Тож… його нові сусіди ще й культисти виходить. Тільки б до жертвоприношення не дійшло.

Від невтриманості свербіли руки.

Шибеник вже натішитися не міг, як тіпатиме його випадкового натхненника від цієї раптової ініціативи.

Мимоволі усмішка розкинулася по обличчю, яке тепер нагадувало нестерпного, карикатурного, лисячого злодія.

Він витрачає свій вільний час на обмірковування розвитку подій.

Треба ж написати так, щоб на кожен вислів Спартак промовляв: «Яка ж дурня.» А може у разі достатніх потуг Жені, націлений об’єкт на дослідницьке діяння, або просто товариш від прочитання цієї писанини навіть сидітиме в поневіряннях.

Однак потрібно писати й так, щоб це все вже згадувалося в ефірах, подкастах і сторіз — аби не прослизнули приватні дід-інсайдери. Не можна, в жодному разі не можна, щоб його спіймали і зрозуміли, що ці жартики не уява, а отримані дані від інформатора з-під закулісся. Від нього.

Подумки Женя вже хихоче неначе квакаюче жабеня.

Тут до справи підійти потрібно філігранно! Підсвідомість, енергетика, інстинкти, доля, інтуїція — і всі ті інші терміни, від яких око Спартака нещадно сіпатиметься щосекунди, позапихувати всередину власного творіння. Вирази-забобони, що промовлятимуться аж ніяк не жартома. Всерйоз занепокоєний Суббота звертатиметься до ворожбитки за консультацією, розкидання дружбою з будь-якої нагоди, домашня кухня від адепта когнітивно-поведінкової терапії. Втулити все це місиво, так, щоб повилазило і вийде жах певного психотерапевта.

Женя схилився до ноутбука і взявся втілювати достобіса кислотну писемну суміш, від токсичності якої обпече, як мінімум, до печії.

Так би мовити, штурмує абсурд підкинутий химерними співмешканцями в його голові.

Він сумлінно трудиться над фанфіком, потіє, ще й так, як ніколи над жодним своїм постом не старався. Ювелірно видруковував єхидний текст, постійно перефразував, підбирав влучні формулювання, змінював структуру речень для прийнятнішого споглядання, аби зуміти кровожерливо загнітити і роздраконити нещасну гадюку. В процесі кропіткої праці, відбивалися тихі стуки по клавішам.

Так, за перебігом часу, пусті сторінки заповнювалися чудернацьким різноманіттям, доки не дійшли до фінальних слів. Кінцеві букви виникали на екрані набагато повільніше ніж минулі. Він трохи загальмував, замислюючись над завершенням.

Перебирає всі варіанти всередині, помалу поринаючи в гойдання і стискання підсумкових поєднань в голові.

Останні кроки та завершальне шліфування й зрештою довготривала публікація.

Женя видихає з полегшенням після плідної праці, потроху сповзаючи з сидіння.

Пауза. Довга пауза. Доволі довга пауза.

Він різко підхоплюється з несамовитим бажанням поховати фанфік, а разом з ним і себе.

Його вели лихі наміри і ось він тут!

Сором оповив кожен шматочок його буття, захоплював потроху всі закутки і навіть вигнав тих непроханих дивакуватих гостей з голови.

Чим він займався? На що даремно витратив свій час? Нащо?

Неспокій заполонив простір.

На годиннику пізня година, з вікон лине темрява, поглинаючи світло звідусіль.

Вихідний не задався, відпочинок-примара.

Оце він й справді втнув дурницю.

Поки не пізно треба позбутися фанфіку.

Янович втомлено провів рукою по обличчю.

Він враз раптово здувся, як і мить тому надувся.

Робота опублікована, але кому вона треба.

Він стирає всі сліди й ознаки коли-небудь полум’яного азарту. Миттєво закриває той зловісний сайт, ті подібні нестерпні вкладки і той, вже обезчещений, ноутбук. Змінює локацію перебування і осідає в іншому середовищі. Викреслює все пережите і все пов’язане, та і загалом всі сьогоднішні спогади.

Навряд чи робота стане відомою чи сподобається людям, вірогідніше вона згубиться серед невпинного руху творчості митців. І згине. Він сподівається.

Відкладає на дальню полицю, а згодом і забуває…

От тільки в народі фанфік нарекли класикою.

[Directed by Robert B. Weide]

Читачі оцінили як заграли глузливі кепкування вкладені у зміст.

— Ні, ну там про «Лоперамід» було!

— А ще на картах Спартаку гадали. Точно хтось з наших. — велися бурхливі обговорення ким би міг бути загадковий писака.

***

На черговому подкасті з аудиторією Женя вичитував запитання.

Він звернув увагу на одне. Чомусь те здавалося незавершеним, неповноцінним. Було щось в реченні знайоме. Воно застрягло всередині і не відпускало. Янович довго вертів його в голові.

Питання все ж було належним. Тож вирішив зачитати.

Він мовить вголос, власноруч завершуючи мимоволі питання, і тільки після промови усвідомлює, що то була фраза з його писанини.

— [Тут могла бути ваша реклама]

І в мить весь зал синхронно загудів.

Оскільки влеславний шедевр настільки розлетівся серед шанувальників, дехто подумав, що фанфік і до Яновича дістався.

Янович ловить розгублений погляд Спартака від реакції зали, а сам просто конає всередині. Він теж цьому дивується, але здогадки є. Підозрює, що якимось чином люди натрапили на його фанфік…

Як мінімум те, що він фанфік читав вони вже знають.

Хтось точно вже припустив, що автором є Женя, і не безпідставно, враховуючи псевдонім творця.

Трясця! Якого дідька він ім’я не змінив?! Бісова, божевільна картонка замість здорового глузду! Хто ж його в це болото тягнув!

Він ігнорує, переводить тему, змінює напрямок уваги на інше. Але весь час на нервах, бентежиться, хвилюється, постійно йому не по собі. Спартак бачить, проте не питає. Але йому і не треба. Женя вже не витримує.

— Я сам його породив, я сам і згублю. — раптово промовляє зніяковілий Женя.

Він свідчить, зізнається, що це він написав фанфік, вкупі з обіцянкою його видалити.

Дивиться на Спартака і розуміє, що як спершу і планувалося, на публіку він своє творіння після подкасту зачитає.

Дякую за бетінґ розпусті