Завжди гучно

Чарльз прокинувся серед ночі через неймовірний біль у спині. Його сновидіння супроводжувались постійними повтореннями, які доводили чоловіка до пограничного стану ненависті до себе та бажання зникнути десь у свідомості іншої людини. Сон без перерви питав, чому Чарльз саме Чарльз. Тому що таке ім’я краще пасує до букви “X”? Або через Чарльза Дарвіна та теорію еволюції? Або тому що дзвінка “р” завжди має солодкий присмак у вустах з німецьким акцентом Еріка? Іноді буває навіть краще, іноді він шепоче ніби на івриті, і тоді їх інтимний простір стає ще й трохи сакральним. Від думок про релігійний гріх Чарльз завжди збуджувався сильніше, але не через те, що він вірив у еволюції замість бога, а тільки через те, що гріх та віра були найточнішим описом його Еріка.

Його Еріка.

Його Ерік і зробив цей сон тяжким. Чарльз все намагався знайти значення свого імені та пояснити його Магнето, який кожного разу вбивав одного чи декілька людей на очах Професора. Цей сон не вартував нічого, він тільки розповідав про старі травми, фізичні та ментальні. Але коли такий сон мариться телепату рівня “А”, то постраждати може не тільки його розум.

Хенк приніс ще одну дозу ліків для спини, він витер піт д вологого лобу Чарльза, що викликало неприємну реакцію: Професор застогнав не в силах зупинити свої сили. Вони були неконтрольовані в момент, коли ліки втрачали свою дію.

Зараз Чарльз був як губка,  кожний новий вдих приносив йому тільки біль через те, на що налаштувалася свідомість телепата. Вона шукала історії, страшні, потворні, руйнівні; вона шукала спогади, потворні, холодні, самотні, болісні.

На декілька секунд, через дотик Хенка, Чарльз опустився в найгірші моменти життя друга.

Ненависть людей, неприйняття себе, зрада Містік, проблеми в Школі Професора, синя шкура, і знову ненависть, і знову неприйняття.

Чарльзу захотілось змінити ці спогади, стерти почуття одним доторком до скроні Хенка, дати вченому спокій та волю; але справа була в тому, що він не міг допомогти навіть самому собі.

Більшу половину сна Ерік вбивав не просто людей, він вбивав саме Чарльза.

Тепер, коли Хенк все ж таки зробив йому укол — в серці та голові настала тиша.

Перші чотири хвилини Чарльзу ставало краще, але потім він попросив Хенка вийти. Сил не залишилось.

Тиша. 

Залишилась тільки вона, нескінечна туга, яку не зупинити нічим. Наркотики не робили краще, як і алкоголь, як і жахливі спроби бути гарним професором, в якого вірили всі. Раніше. Самотність стискала серце, як розпечений прут, а Чарльз тільки кричав у подушку.

Що його чекало далі?

Та сама тиша. Вдень, вночі, в серці, в голові.

Він чекав на день, коли зможе піймати хоча б один хвостик думок Еріка.

Магнето був першою людиною в його житті, яка мала таку силу. Його мутація відрізнялась від інших, і це не було грою розумна чи помилкою, Ерік був особливим, він мав в собі стільки протиріч та рівноваги одночасно, що це не давало Чарльзу навіть кліпати, коли він дивився на чоловіка. З самого початку Чарльз відчував це: сильні м’язи, але чутлива психіка. Неможливі вміння, які створені для того, щоб змінювати магнітні хвилі всіх планет сонячної системи, але при цьому дитяча травма, яка тягне на дно сильніше за будь-який магніт. Ерік був складений з сотні тисяч осяяних зірок, тому він міг без особливих зусиль правити і людьми, і мутантами. Ці зірки були його думками, які Чарльз спробував вперше, коли Ерік дозволив йому увійти. Мабуть через іудаїзм мама йому не розповідала, що нечисту силу не можна впускати. Коли один раз даш дозвіл — іншого разу вона знайде вже не питаючи.

Чарльз не міг зупинитись, він хотів більше, він хотів глибше, швидше, яскравіше, до болі у всьому тілі. Це був тільки перший крок — ментальний. Чарльз пив думки Еріка як найкращий джин, Ксав’єр бачив сни про дитинство Еріка, він цілував сильні пальці з ранку, але тільки у фантазіях. До певного дня, коли Ерік пустив його і у своє ліжко. Чарльз сидів у нього на колінах та чесно намагався зачарувати Леншерра поглядом блакитних очей. Здається, це спрацювало. А може то була звичайна телепатія, тому що Чарльз голосно застогнав для Еріка, спочатку лише в думках.

Леншерр дивився на нього з подивом та чарівним захопленням, він трохи відкрив рота, ніби намагаючись піймати більше повітря, яке тихо дзвініло поряд з Професором. Він задихався, як у їх першу зустріч під водою, він знову слухав цей оксамитовий голос у самому центрі голови. Ерік потягнув його до себе, тоді Леншерр вперше забажав почути у реальності — вголос — як насправді Чарльз стогне.

Але стогін цієї холодної ночі Еріку не сподобався б.

Чарльз закрив очі та попросив тільки про єдине: знову почути тисячі зірок завжди гучної голови Еріка. Відразу, коли він прокинеться. Для цього і треба тільки дочекатись, коли закінчиться вплив ліків та потрапити на момент, коли Ерік зніме шолом…

Але цього не відбувалось вже… цілих одинадцять тижнів. Чарльз рахував. В останній раз Ерік швидко закрився від Чарльза. У них була лише мить, та цією миттю Професор жив увесь цей час.

*.*

Чарльз прокинувся через десять годин. Біль минула, як і дія наркотику. Чоловік набрав більше повітря у легені та вже готовий був покликати Хенка, як раптом відчув легкий вітерець на своїх щоках. Чарльз вдихув його ще раз, глибше та сильніше, і почув у своїй голові шепіт молитви.

“Барух ата аденай, елохейну мелехайолам…”

Це було дуже далеко. Але Чарльз відчув, що має шанс. Він швидко підтягнув до себе крісло-каталку, впав на підлогу, піднявся, а потім все ж таки сів без сторонньої допомоги та поїхав до Церебро.

Машина прийняла його з ніжністю та повагою, вона завжди сумувала за своїм улюбленим Професором та його особливою свідомістю. Він завжди був ніжний, Чарльз обережно гладив самі потаємні куточки душі Церебро, торкаючись їх ледве-ледве, але так, що вона починала задоволено урчати. Церебро мала душу, але знав це тільки Чарльз.

Іноді Ерік був дуже схож на Церебро, тут машина б знайшла з ним спільні риси.

Вони обидва любили Чарльза, але не мали функції про це повідомити.

Чарльз одяг на голову основну конструкцію, вона опустилась на довге волосся без перепон, м’яко та ніжно. Субтильна машина відчула, як серце телепата вистрибує з тіла. Треба було допомогти якомога скоріше.

“Ось! Це тут!”

Церебро піймала сили Чарльза та допомогла йому підтягнутись до голосу, який шукало стрибуче серце.

Чарльз піймав нитку, він пішов по ній з заплющеними очима, хоча вона була натягнута з шаленою силою між двох великих гір. Чарльз йшов швидко, затримавши подих, він не бачив прірви внизу, він не робив не рівних кроків, тільки впевненою ходою нісся до іншої сторони. Він міг впасти через таку швидкість, легко, але втримався.

Нагородою стала можливість доторкнутись до гори на тій стороні дороги. Вона була холодною, як метал. Вона була металом.

— Ерікерікерікерікерік…

Думки забили агресивним стукітом по скронях чоловіка, який молився, сидячи в своїй кімнаті. Йому залоскотало у вухах, а потім щось гостре потрапило у серце.

Чарльз робив проекцію. На тілі Еріка вона завжди відображалась як найкраще.

Його розум пасував Чарльзу. Такого не було більше ніколи, і зрозуміти це міг тільки Чарльз. Іноді Ерік забував про це.

Але не в той момент, коли Професор заповнив його розум від початку і до кінця за одну секунду.

— Чарльз. Я молився Б-гу, а не тобі.

— А почув я.

Тиша.

Чарльз зробив обережний крок вперед, трохи ближче до подумок Еріка.

— Не треба. Не починай.

— Ерік…

Чарльз відчував, як серце ломиться від болю. Це гірше, ніж ноги та вени, це гірше, ніж просто чекати на Еріка.

Його ні звучить як вибух.

Все зруйновано, все зруйновано, і все летить у пекло…

Чарльз знов робить проекцію на Еріка. Леншерр завжди її відчуває, без слів. Тільки почуття.

— Я…

Ерік не каже, але Чарльз відчуває: Магнето все ж таки сумує.

А потім Чарльз, не встигнув вирішити чи це треба, передає Еріку спогад, від якого металеві стіни Церебро починають тремтіти та червоніти, ніби Магнето чаклує прямо тут, за допомогою сил телепата.

Той самий стогін Церебро зберігає тільки для трьох: себе, його і що одного його.

Ерік видихає гаряче повітря, його руки починають тремтіти, коли Чарльз йде далі. Нова картина це також спогад: ліжко, яке викручується в різні сторони, тому що метал задоволений не менше, ніж його хазяїн.

Новий крок це доторк. Чарльз гладить Еріка по потилиці, потім цілує вилицю, а потім сідає на коліна навпроти, щоб обережно спробувати на смак губи Еріка.

Це здається абсолютно реальним, тому Ерік пускає Чарльза далі. І далі, і далі. Він вже лежить на підлозі, не маючи сил до супротиву, він дає ментальним рукам лоскотати його тіло, ментальним вустам цілувати його де завгодно, і він дозволяє дивитись будь-які моменти його гучних думок.

Чарльз збирає все. Він робить Еріку приємно і сам відчуває, як серце повертається на місце.

Церебро почуває себе важливою. Вона любить бути мовчазним учасником сексу, особливо коли люди поєднуються, підходять один одному. За її думкою ці двоє завжди поєднувались, а думка Церебро була найважливішою, вона ж знала всіх людей на світі. Ерік, якщо чесно, також подобався Церебро, тому що руки цього чоловіка завжди мали легку напругу та контакт з її солоним металом стін.

Коли Чарльз різко видихає на останніх силах Еріка — Церебро змінює кольори, декілька разів, вона змішує їх, а потім знов переходить в звичний режим.

Чарльз намагається відновити дихання, як і Ерік. Професор витирає сльози з обличчя, піднімає голову і тихо шепоче до Еріка:

— Ти потрібен мені тут.

Ерік мовчить. Ну звісно. Але йому і не треба говорити, Чарльз і так чує згоду.

Зараз, коли йому дуже добре та спекотно, коли він притуляється гарячими скронями до холодної підлоги, не надягаючи шолом — він згоден.

Але думок у Еріка завжди багато.

Він передумає, Чарльз знає.

Але зараз, всього на декілька секунд, вони обидва вірять в те, що зустрінуться насправді. Що зможуть зробити маленькі кроки один до одного, а потім і великі, до їх спільної мети.

Чарльз знає, що вони оберуть різні методи. Раз за разом, так відбувається завжди.

Але колись цьому настане кінець. Методи закінчаться, мутанти будуть народжуватись в кращому світі, а завжди гучні думки залишаться, як і такі само гучні та нескінечні почуття.