Завершеність

Люсі.

…не знаю скільки хвилин я стояла й дивилася на нього.
Потім обережно взяла прикрасу в руки, надягала її собі на шию, накинула куртку й помчала сходами вниз.
В моїх думках виринув той вечір перед нападом Вінкменової зграї на Портленд-Роу, я сиділа у садку помічаючи незакінчене: занедбаний газон, яблука, садок…вдивлялась за мур і думала про людей що мають куди більше часу. Ззаду підкрався Локвуд, стрункий, гарний, граціозний. Я тоді майже заплакала від сумного усвідомлення цієї незакінченості, лімітності. Здається він щось таке побачив у мені допитуючись чому я сумую. Напівправда вистачить. Я боялася. Я намагалася запам’ятати його образ. Локвуд мав інше на думці здається – намагався мене заспокоїти. Аргументовано розповідав про батьків сестру помсту і що усе пов’язано. Я гарно пам’ятала те місце на кладовищі поряд з його сім’єю. Перспектива возз’єднання сім’ї мені не дуже подобалась. Локвуд перервав мої думи цією прикрасою, овальним сапфіром у золоті.
Звісно, дуже гарна прикраса та і історія за нею вкрай романтична – я була вдячна йому за цей проблиск щирості. Але прийшов Кіпс і все завертілося.
Тож коли я побачила той самий сапфір у паперах принесених Локвудом не змогла втриматися і одягнула – можливо саме зараз можна буде надолужити незавершене, те про що я мріяла і майже втратила.
Локвуд чекав мене біля дверей посмішка не сходила з його обличчя. Я замилувалась,спідкнулась і майже як мішок з картоплею покотилася з останніх 4 сходинок. Він мене зловив – тож я навіть була трохи вдячна своїй незграбності, адже зараз була в обіймах. Мене оточив його парфюм – майже ніколи він не користувався нічим таким та зараз був напахчений і я трохи здивувалася цьому. Цікава зміна. Що ти ще припас для мене Ентоні?
– Вибач, дякую що зловив, мабуть ми недостатньо закріпили той килим.
– Так, в усьому винен килим. – відповів він мені все ще посміхаючись, не випускаючи мене з обіймів, дивлячись наче щось таки розгледів в моїх очах особливе.
Я кахикнула.
– Пустиш?
– Ммм, не особливо хочеться. З дверима і ґанком у нас теж були покращення. – він мені вже хитро відповідає, все ще посміхаючись і дивлячись на мене з цікавістю.
Ого, та чи не фліртуєш ти зі мною Локвуде?
Вечір має бути дуууже цікавим.

Ентоні.

Я все ще живий. Дивовижно що ця дівчина зі мною робить. І я хочу жити. З нею.
Я сидів у своїй кімнаті крутячи у руках потерту і пожмакану коробочку, була глуха ніч, спати не хотілось. Дивовижно як я не згубив її з того вечора у садку.
Я поринув у спогади.

Вона стояла у траві, спиною до мене. Сонце вже майже сіло тож я бачив її струнку фігуру у сонячних променях. Завжди така гарна, аж перехоплює подих. Я на мить завагався, але я ж Ентоні Локвуд, мене ніхто не злякає. Ага, хіба що ця розмова, треба дивитися правді в очі.
Нехай, почнемо з найпростішого. Привіт? Та ми ж бачились. Що робиш? Дідько ще тупішого питання не придумаєш. Я що, сліпий. Стоїш? І що далі? Бляха думай що кажеш – ти ж уже намітився з нею поговорити. Локвуд зберись.
“Дихаєш вечірнім повітрям, Люсі?” – так, так краще. Я зіскочив з ґанку і пішов до неї. Така сумна. Від яких думок я її відволікаю? Вистава закінчиться? Не для тебе, Люсі. Ні, так не вийде. Я хочу щоб ти вижила і зроблю усе щоб так і було. Ій страшно. Я готовий затулити її від усієї банди. Каже що все це мене тішить, та ж звісно. Тішать мене її очі, шия, уста, стан, груди… Локвуд зберись, не туди. Я став поруч дивлячись в ту ж сторону, що і вона. Що там бачить Люсі?
Так, Локвуде – зараз або ніколи. Чесність – тільки так. І я розказую їй усе. Ну майже. Знов цей Кіпс, щоб його чорти подрали, звілкіля він узявся ще і так невчасно. Вона віддала мені назад кулон. Не зрозуміла. От халепа, якщо виживемо обоє я не буду вже так довго збиратись. А поки – задача номер 1 – зберегти життя Люсі, команді і може ще своє ненароком.

Місячне світло пробивалося крізь моє вікно – я все ще крутив у руках цю кляту коробку. Невже я зрадив собі що так довго збираюся з мужністю. Після стількох небезпек – мене знову лякає розмова з Люсі. Що ж. Я можу вже мабуть і не говорити нічого, адже головну думку про символізм я доніс – але чи пам’ятає вона цю розмову? Так багато всього відбулося вже. Хм. Я їй його просто віддам. І все. Але ж не можу я просто стояти і чекати чи вона його прийме – та по суті це не важливо, адже я її кохаю ВЖЕ. Я кохаю Люсі Карлайл. Я не перестану її кохати навіть якщо вона зречеться мене і пошле під три чорти. Так. Я принесу їй своє блакитне серце на тарілочці і чекатиму її дій. Я знатиму що робити далі коли побачу її відповідь.
Я так і заснув лежачи за столом тримаючи в руках символ мого кохання.
Прокинувся я досить рано. Тіло нило від сну в незручному положенні. Як завжди пішов розім’яти кісточки у підвалі. Усі ще спали. Сьогодні важливий день – я позву Люсі на побачення. Після нетривалого тренування я сходив у душ, одягнувся і пішов у ДЕПРІК. Барнс мене ще довго мучив, а потім вручив цілий стос паперів для заповнення. Проходячи біля дзеркала в ДЕПРІК я помітив як жахливо виглядає моє пальто. Геть не годиться – я ж вперше іду на побачення з Люсі. І я попрямував за новим. Обирав недовго, адже модель в мене та сама вже років з 5, тільки розмір міняється час від часу. От і тепер трохи змінився. В магазині мені намагалися втулити ще парфюм. Та нащо в мене він є. Та напахтитись думка влучна.
Я прийшов додому, пішов у душ знайшов закинутий парфюм. Користувався я ним рідко. Однак зараз така нагода та і тхне у домі фарбою тож чому ні? Вдягнувши нове пальто, я витяг кулон з багатостраждальної коробки, поклав його на кипу паперів – чим не блюдце і одразу попрямував до Люсі поки ще не втратив ті крихти сміливості що мав.

Все пройшло якнайкраще, згодилася піти погуляти. Тож я пішов униз з завмиранням серця чекаючи що ж вона вирішила – чи прийме вона моє серце.
На мене ніхто не звернув увагу адже усі все ще зайняті – Джордж стінами – Голлі і Кіпс поличками. Хай так буде і надалі, треба швидше забиратися із дому бо Кіпс знову невчасно влізе.
Я її все ще чекав. Хвилини тягнулися повільно аж я побачив її на сходах. Така гарна вона попрямувала до мене. Я помітив як колихається на шиї блакитний камінь – та невже ти все зрозуміла люба Люсі? Я і не зчувся як на моєму обличчі розцвіла посмішка від прийняття мого кохання. І от вона спішить і зачаровано на мене дивиться – майже поруч. Що робити далі? Дідько я не продумав деталі. Але випадок вирішує все за мене – Люсі перечіпається і летить стрімголов униз. Ні! Я не дам їй упасти, та і легко це зробити, просто підставивши обійми.
Мене заполонив її аромат, тепло, вона уся в моїх обіймах – так легко і не хочу відпускати. Зашарілась. Каже про килим. Я вдивляюсь у її очі, такі гарні, так близько – я відчуваю її подих, її губи соковиті звуть, промовляють до мене…
– Так, в усьому винен килим. Дідько я це сказав у слух? Що ж ти зі мною робиш Люсі Карлайл. Просить відпустити – пфф ні, от цього не зроблю. Так усе вдало складається – хіба я можу тебе відпустити, Люсі – питаю я подумки. Саме час для чесності.
– Ммм, не особливо хочеться. З дверима і ґанком у нас теж були покращення.
Що скажеш на це, мала?
Її очі зблиснули – дикунський вогник.
Вона наблизила до мене своє обличчя, розтулила уста, я відчув її гарячий подих – я вже як у своїх нескінченних фантазіях майже цілував її, палко, обіймаючи, пестячи – моя фантазія полетіла далі у вирій не пройшло і секунди, а тіло відгукнулося на цю близькість.
Секунда і Люсі каже мені тихо шепочучи майже прямо в уста
– Я і сама можу впоратися з дверима і ґанком, Ентоні…
І трохи мене відпихує, дивлячись прямо в очі.
Ах ти ж бешкетниця. В мене збивається подих – фантазія, що промайнула, мене просто заполонила – в думках я вже ніс її наверх закриваючись з нею у своїй кімнаті на ключ, роблячи усе що мріяв всі ці роки.
А потім хитро дивлячись на мене продовжує
– Але від легкої підтримки я не відмовлюся, та і тобі вона потрібна, еге ж?
Люсі бере мене за руку, ніжно, і ми разом виходимо з будинку номер 35 на Портленд-Роу.