Забуте

Короткий опис: Приїзд старої подруги приносить із собою низку подій, які проливають світло на речі, які раніше здавалися головній героїні лише вигадкою. Історія про те, що іноді сон це щось більше, ніж яскравий образ, і в ньому є дещо глибше.

За вікном лив дощ. Монотонне постукування крапель по підвіконню разом з віддаленими звуками грому впорядковувало хаотично розкидані думки в голові, робило їх плин більш плавним. Я сіла в крісло і, відкинувши голову назад, заплющила очі. Аромат щойно звареної кави м’яко загравав з нюховими рецепторами, підсилюючи бажання підхопити гарячу чашку в руки. Та я лиш розслаблено втягнула повітря і посміхнулась. Постать навпроти мене не витримала цього дивного ритуалу та потягнулась за напоєм.

— Завжди ти чекаєш до останнього, — бліді руки підняли чашку й піднесли до губ. — Ти ж не збираєшся мене отруїти? Не дуже гостинно з твого боку.

В похмурому небі з’явилася блискавка, за мить дощ посилився. Здається, почався град. Не підіймаючи повік, я промовила:

— За кого ти мене маєш, Джейн? Хіба можу я так вчинити зі своєю подругою?

— Зараз такий час, що від будь-кого можна очікувати кинджал в спину, — з помітним сумом відповіла вона. — Смачно, до речі. Пий, поки не охолола.

В почутих словах не було нічого окрім правди, яка тяжко давила на все людське й щире. Світ по вуха зав’яз в безкінечних війнах за території та ресурси, не гребуючи життями простих громадян. Колишні друзі вмить перетворюються на ворогів, матері відрікаються від дітей, а безтурботні сонячні будні стають неймовірною розкішшю для багатьох нещасних, котрі залишись без даху над головою. На жаль, такий порядок речей існує з початку часів і продовжується дотепер, коли людство, здавалося б, вийшло на новий рівень технологій, дипломатії та, зрештою, гуманізму. Ми вірили, що головною цінністю, замість ефемерних шматка землі чи природних копалин, стала людина. Та з цієї помилки й починається боротьба. І навіть в далекому майбутньому мало що зміниться, адже людина хоч і соціальна, але все ж тварина, зі своїми неприборканими інстинктами.

— Чому ти покликала мене?

Я зробила кілька ковтків, проте без особливого бажання. Думки всередині витанцьовували свій незрозумілий танок, метались туди-сюди, не даючи зосередитись. Губи мимовільно зжались в тонку лінію. Тіло пручалось, не бажаючи відкривати істини. І замість правди Джейн почула монотонне, майже автоматичне:

— Давно не бачила стару подругу. Невже цього недостатньо?

Вона мовчки дістала телефон з кишені і почала щось шукати. Невелика пауза захопила простір, після чого Джейн прочитала:

— «Ти вільна сьогодні? Заїдеш після роботи?»

Я знизала плечима й ледь посміхнулась. Не обов’язково читати мені моє ж повідомлення. На пам’ять я поки що не скаржилась, тож цей жест здався недоречним.

— Воно написане о четвертій ранку, — різко підняла голову Джейн, від чого руде пасмо вибилось з вкладеної зачіски і злегка прикрило ліве око. —  Що це, проявлення дружньої любові? Уявляєш, скільки всього я надумала доки дожила до вечора?

Доки не побачила мене тут, на порозі заміського будинку, в двох годинах їзди з міста. В скронях імпульсом віддалося усвідомлення її стурбованого обличчя та міцних обіймів, варто було лише відчинити двері. Іноді я настільки зациклююсь на собі, що не одразу помічаю такі значущі деталі.

— Писати в таку пору, щоб просто зустрітися. Це зовсім не схоже на Флоренс, яку я знаю… Я завжди рада бути поруч, але відчуваю, що зараз мова про інше.

Я винувато опустила погляд. Так, я трохи погарячкувала, не дочекавшись більш прийнятної години. В той момент час був останнім, про що я думала. Зараз же і слова сказати не можу. Що не так з цим світом?

— В будь-якому разі я тут, — вона обійшла кімнату і зупинилась біля вікна. — Негода, судячи з усього, затягнеться, отже тобі доведеться терпіти мою присутність. А ігри в мовчанку не моя стихія, ти ж знаєш.

Саме за це я і люблю Джейн: вона будь-що дістанеться правди. Та й самій мовчати остогиділо. Я відчувала сильну жагу поділитися цим з кимось. І краще це зробити з людиною, якій довіряєш як собі та яка завжди прийме тебе незважаючи на заплутаний клубок дивацтв, що приховує серденько.

Тіло окутав порив прохолоди з вікна — я люблю тримати їх відчиненими в таку погоду. Запах дощової свіжості надавав особливої атмосфери і дарував спокій, хоч надворі панував суцільний хаос. Рука потягнулась поправляти рукав светра, прибирати з нього невидимі пилинки аж поки я не зустрілась з поглядом допитливих очей. Подруга мовчки чекала моєї відповіді.

— Ти віриш у віщі сни, Джейн?

Це змусило її губи розпливтися в іронічній посмішці. Вона схрестила руки на грудях і промовила:

— Дивне питання. Звісно, що ні. Я, як і ти, скептик ще той.

Певне, те, що трапилось зі мною, більше схоже на насмішку зі сторони вищих сил, якщо вони існують. Змусити раціональну до кінчиків пальців людину сумніватися у власній життєвій парадигмі, якою послуговувалася всі свідомі роки. Скажи мені про таке хтось рік тому я б послала його далеко й надовго. Я підійшла до Джейн, яка стояла обличчям до мене, впершись корпусом на підвіконня. Ми були близько і в той же час так далеко: мій погляд був десь там на вулиці, споглядав, як вітер здіймав пожовкле листя з землі і відносив його у невідомому напрямку, а її — вивчав скромну вітальню, яку прикрашали два м’яких крісла темного кольору, журнальний столик та книжкова шафа на всю стіну. Джейн не сміла розвертатися, щоб налагодити зоровий контакт. Вона знала: так мені зручніше говорити про особисте. Іноді здається, що вона знала цю Флоренс краще, ніж я сама. З Джейн так комфортно.

— Мені вкотре сниться один сон, — почала я. — Ну як сон… Декорації завжди різні, але дівчина, яку я бачу, вона та сама. Я майже не пам’ятаю деталей, але дещо закарбувалося в моїй голові настільки, що навіть зараз я можу побачити їх, варто лише заплющити очі.

Я зітхнула, намагаючись зібратися з думками. Зрештою, я сама покликала Джейн і вирішила їй довіритись. За мить я розповіла про те, що переслідувало мене уві сні. Хитра посмішка та виразні котячі очі, решта образу розпливчаста. Подрузі історія не здалась дивною і вона поспішила заспокоїти мене. Сни бувають різні і це не причина шукати в них щось особливе, окрім ігор розуму.

— Було ще дещо, — продовжила я, повернувшись до неї. — Ця дівчина говорить, що кохає мене, але разом з тим вона має вбити мене. І чомусь я вірю її словам.

По спині пробіг холодок від згаданого і я відчула, як мимовільно починаю тремтіти. Джейн цього не помічала або мені так хотілося вірити. Натомість її очі запалились блиском, а губи розпливлися в посмішці:

— Це вже цікаво. Можливо, ти невдало розійшлася з якоюсь зі своїх минулих пасій. Ти ж знаєш, що немає гірше ворога за дівчину з розбитим серцем?!

— Точно ні, — вирвалось з моїх вуст.

Я не могла похвалитися значним досвідом в стосунках. Він, безперечно, був, але, коли мова йшла за розставання… Зазвичай я була тою, кого ставили перед фактом, що наші стосунки завершуються. З одного боку, моя совість чиста, адже я нікому не розбивала серця, з іншого боку, моє серце щоразу різали на маленькі шматочки. Проходити через таке, знаєте, боляче.

— Тоді викинь це з голови, — в голосі звучала неймовірна легкість, яка мала передатися мені. — Сни з реальністю не мають нічого спільного. Вони лише викривлене відображення свідомості.

— Ти права, — «для галочки» відповіла я.

В словах подруги було набагато більше істини, ніж в моїх нічних видіннях. Я прекрасно знала це, та щось в середині не давало повністю прийняти це, сіяло зерна сумніву в душі. Дивно, що така як я взагалі звернула увагу на щось подібне. Сон це просто ілюзія. Іноді красива як казка, іноді моторошна як холодна ніч в темному підвалі. Ілюзія, яка не піддається контролю. І все, що в моїх силах — відпустити ситуацію і жити далі. Я живу, та відпустити не можу.

— Хочеш, я залишусь тут на вихідні? Сьогодні ти точно мене не випровадиш з дому, тож я прошу лише ще за дві ночі, — раптом запропонувала Джейн. — В якості плати можеш просити що завгодно. В розумних межах, звичайно.

На мить я задумалась. Компанія мені дійсно не завадить, до того ж рідко коли випадає можливість провести кілька днів з Джейн. Востаннє це було біля року тому, коли ми ходили в похід вихідного дня. Доросле життя іноді таке нудне й монотонне, що просто не вистачає ресурсів на щось надихаюче.

— Чи може ти чекаєш на когось? — в її очах промайнув вогник. — Підморгни, щоб я знала, чи варто мені ревнувати.

Джейн схилила голову трохи вбік і пильно глянула на мене. Відповідь не змусила на себе чекати:

— Ні, я буду рада, якщо ти складеш мені компанію.

— От і добре. Згадаємо старі-добрі часи?

…

Час летів так швидко того вечора. Ми говорили про все, сміялися, пригадуючи кумедні історії, що сталися з нами — а їх було вдосталь. Я не швидко помітила як за вікном стемніло. Лише побіжно кинувши погляд на екран телефону я мимовільно усвідомила, що пора б готуватися до сну.

— Я підготую тобі постіль в гостьовій кімнаті, — я піднялась з крісла і окинула її поглядом з голови до ніг. — Щодо піжами… вона буде трохи великувата, але оверсайз зараз в моді, тому тобі має сподобатись.

Джейн лагідно примружила очі і посміхнулась.

— Дякую за турботу, але від останнього я відмовлюсь. Всі необхідні речі я взяла з собою.

Вона кивнула в сторону вікна, за яким було припарковано її машину. Я з подивом глянула на подругу:

— Звідки ти знала, що залишишся на ніч?

Джейн театрально зітхнула і, розправивши свій одяг, підійшла до мене.

— Та годі, Флоренс, — її тепла рука опустилась на моє плече. — Очевидно, що з такою погодою в мене був лише один варіант. Заночувати тут. Тому я закинула необхідні речі в рюкзак. Практичність понад усе, пам’ятаєш?

Ну звісно, це ж Джейн. Вона завжди думає на кілька кроків вперед. Зрештою, завдяки цій якості мої ноги не промокли в одному з наших походів — в неї була пара трекінгового взуття про всяк випадок. Тоді я порвала кросівки, необережно ступивши на слизький камінь. Джейн ще дивувалась, як я примудрилася не пошкодити гомілковостопний суглоб. З тих пір я віддаю перевагу трекінговим черевикам, але це вже інша історія.

— Як знаєш, міс Практичність, — я знизала плечима і посміхнулась. — Тоді біжи по свій рюкзак, поки дощ стих, а я займуся твоєю постіллю.

Я, як гостинна хазяйка дому, поступилася Джейн місцем в «черзі» до ванної. Опісля я спокійно прийняла душ і закінчила всі процедури підготування до сну. Наостанок я заглянула до гостьової кімнати, щоб побажати гарної ночі подрузі, та вона вже міцно спала. Тихо зачинивши за собою двері я пішла в свою кімнату, де лягла в ліжко, надягла пов’язку для сну та за кілька хвилин заснула.

***

Я відкрила очі від солодкого голосу, що звучав скрізь сон.

— Флоренс.

Різко піднявшись, я стягнула пов’язку з очей і оглянулась. Нікого. Холод сковував тіло, хоч я й не з мерзлячок.

«Флоренс», — він продовжував звучати відлунням в голові.

Страх хвилею пройшовся по тілу. Я точно чула це. Та поруч нікого не було. Зробивши кілька глибоких вдихів та видихів я взяла себе в руки та пішла до ванної. Дотики прохолодної води освіжали, повертали до реальності. Я поглянула на своє відображення в дзеркалі. Там мене зустріла дівчина в довгій піжамі з розпатланим темно-русим волоссям та розгубленим поглядом сірих очей. Посміхнувшись, я злегка похлопала долонями по щокам. Все в порядку, ось вона я у всій своїй нічній красі.

Двері в ванну відчинились і на порозі з’явилась Джейн. Її довге руде волосся, на відміну від мого, акуратно спадало на тендітні плечі та ключиці. На ній були одягнуті короткі шорти та топ, поверх яких красувався тонкий халат м’ятного кольору. Зараз я трохи заздрю її вигляду, адже складалося відчуття, ніби вона не спала зовсім — настільки акуратно все виглядало. Або зі мною грали моя уява та розмита картинка, яку продукував мій зір.

— Не спиться?

— Є таке, — сонно прохрипіла я. — Треба було прийти до тями після неспокійного сну.

Джейн підійшла ближче. Вона мовчки розглядала мене в не найкращому своєму вигляді, а потім м’яко посміхнулась і погладила по голові, розправляючи неслухняне волосся.

— Повірити не можу, що не бачила тебе такою.

— Заспаною?

Здається, моя самоіронія прокинулась вчасно, інакше я б так і стояла мовчки, дивлячись на подругу.

— Смішна ти, — її пальці сковзнули по моїй лівій щоці, трохи сповільнившись в районі підборіддя. — Ти так мило виглядаєш.

Звісно, Джейн ніколи не бачила мене в такому вигляді, хоч ми проводили чимало часу разом. Її суперсила в тому, що вона вміла засинати раніше мене, а сон у неї такий, що хоч посуд почни бити вона все одно не прокинеться. В її погляді було щось незвичайне, невластиве тій Джейн, яку я знала, а на губах красувалась хитра посмішка. Чи то ігри моєї уяви домальовували потрібні деталі, чи то це було насправді… Я рефлективно заморгала, намагаючись стерти побачене. Та нічого не змінилося. Мій заспаний розум плутався у складанні раніше не помітних пазлів в єдине ціле. Всередині все охололо. Переді мною стояла дівчина з моїх снів.

Я стояла, як вкопана, ще деякий час. Здавалося, що минуло кілька хвилин, а не секунд, як я потім зрозуміла. Сприйняття часу завжди було парадоксом, який приваблював і ламав мій розум водночас. Це цікава річ, яка більше всього полюбляє грати з людиною. Ось, наприклад, три хвилини це багато чи мало? Вони ніби нещасна піщинка в пустелі коли ми поспішаємо на зустріч чи не дай Боже на поїзд, що от-от має відправитися з вокзалу. І нескінченна мука, коли ми презентуємо проект перед зацікавленою аудиторією. Кількох секунд на грані життя та смерті може бути достатньо, щоб переосмислити все своє життя, а іноді і всіх прожитих років не вистачить.

— Я піду, — ледве видавила з себе я. — Добраніч.

— Солодких снів, Флоренс.

Останні слова піймали мене вже за дверима. Тої ночі я заснула лише під ранок.