Забери мене з собою у літо

На дворі 31 травня – останній день весни і навчання. Суджин і Шухуа однокласниці, які майже ніколи не спілкувались. Суджин – дівчина, навколо якої постійно весела і гучна компанія, а Шухуа навпаки – тиха дівчина, яка майже ні з ким не говорить. Шу завжди хотіла познайомитись ближче з Су і ось їй випала така можливість, яку вона точно не проґавить. А Суджин ніколи не проти нових знайомств, тому без зайвих роздумів погоджується на прогулянку.

Останні миті і зі школою можна попрощатись на найближчі 3 місяці. У повітрі запах квітів, які учні принесли вчителям. Ось продзвенів дзвоник і шкільне подвір’я умить заповнилось дітьми, що гомоніли, жартували і прощались на довге літо. Біля входу, притулившись до стіни, стояла одна дівчина. Вона була майже не помітною серед інших учнів; на ній була темна сукня, кросівки, а темне волосся спадало на плечі легкими хвилями. Дівчина спостерігала за невеликою компанією, періодично дивлячись у телефон. Та купка щось дуже активно обговорювала і от от могла посваритись. Хлопці і дівчата вирішували як їм провести останній день весни, але ніяк не могли дійти згоди.

– Якщо ми не вирішимо зараз, куди підемо, то розходимось по домівках, – ніби наказуючи сказала одна з дівчат.

– Кріс, ти ж сама не хочеш йти на компроміс, – зауважив один з хлопців, – зі мною погодяться усі: ніхто не хоче йти у піцерію, а ти не хочеш йти у кафе, де можна тобі замовити піцу.

– Так може ми тоді без тебе підемо? – запропонував один з хлопців.

– Ні, ми так робити не будемо, – сказала ще одна дівчина, – ми хотіли йти або разом або ніяк. Це буде несправедливо.

– Але якщо вона не хоче, то чому маємо підлаштовуватись усі ми? – спитав той же хлопець.

– Бо ми постійно ходимо до “Такобел”, невже хоч один раз ми не можемо сходити у піцерію? – відповіла Кріс.

– Давайте вирішувати, – перебила друзів Суджин, – хто хоче у “Такобел”? – руку піднесли двоє друзяк, – піцерію? – руку піднесла тільки Кріс, – щось інше? – решта невпевнено погодились.

– Ми так ніколи не вирішимо, – підсумував один з хлопців, – усі хочуть у різні місця.

– Тоді можемо розійтись і кожен піде туди, куди хоче найбільше, – сказала Кріс.

– Інших варіантів нема, ми остаточно вирішили нікуди не йти?

– Так, – одночасно сказали усі, – до зустрічі!

Вони розійшлися. У дворі дітей ставало все менше і менше, серед них самотньо стояла Суджин, дівчина щось перевіряла у телефоні, та її несподівано відволікла рука, яка торкнулась її плеча.

– Привіт! – Шухуа підійшла тихо і непомітно.

– Привіт, Шухуо, щось сталось?

– Та ні, я помітила, що ти зі своєю компанією нікуди не пішла.

– Так, хоча ми і планували йти разом, але щось не склалось.

– А ти сьогодні зайнята? – раптом запитала Шухуа.

– Ем, ні, а що таке?

– Я би хотіла тебе запросити на прогулянку зі мною, – ніяково сказала дівчина.

– Тільки удвох? – поцікавилась Суджин.

– Так, – відповіла вона, – я знаю багато цікавих місць за містом, можемо влаштувати пікнік.

– Це цікаво, я не проти! – радісно сказала Суджин.

Дівчата пішли. Спочатку вони обговорювали куди можна піти і було вирішено, що пляж біля річки буде найкращим місцем для пікніку. Отже, тепер треба було зайти додому до Шу, щоб забрати необхідні речі. Всю дорогу вони весело гомоніли, обговорювали вчителів, оцінки у табелі, думали про те, що їх чекає у наступному році і ділились планами на літо. Суджин дуже здивувало, що Шухуа така говірка і з нею так легко знайти спільну мову, бо у школі вона була дуже тихою і непомітною, точно була не тою, хто буде так легко говорити з Суджин, навколо якої майже завжди є гамірна компанія.

– Шухуо, а як ми дістанемось до того місця? – підходячи до будинку Шу спитала Суджин.

– На авто або пішки, якщо хочеш, – жартівливо відповіла молодша.

– Ні, пішки трохи далеко. А нас хтось підвезе?

– Навіщо нам хтось, якщо ми можемо впоратись самостійно?

– В сенсі? Ти вміє водити машину?

– Так, – широко посміхнулась Шухуа. Тим часом Суджин була дуже здивованою, вона такого точно не очікувала, – я думала тобі не звикати.

– У тебе є права? – поцікавилась старша.

– Звісно, але попереджаю машина трохи застара і не дуже зручна. Почекай трохи, будь ласка, я швиденько забіжу додому і візьму необхідні речі.

Шухуа шмигонула у будинок і через кілька хвилин повернулась з корзиною для пікніку у одній руці і пледом у іншій. Шухуа готувалась до того щоб запропонувати прогулянку Су, тому щоб довго не затримуватись підготувала все завчасно.

– А ти швидка, – здивувалась дівчина.

– Проходь за мною, – Шу покликала на невеличкий участок, де стояло авто, – сідай і пристібайся, – Суджин точно виконала усі вказівки, – готова? Поїхали!

Дівчина завела автівку і легко рушила. Усю дорогу дівчата мовчали, у салоні лише тихо грала музика: то літня і запальна, то ніжна і сумна. Суджин дивилась у вікно  і думала про те, що Шухуа тільки у школі така тихоня, насправді, поза шкільними стінами вона набагато активніша, досліджує природу і навчилась водити авто. Можливо, у неї поза школою є багато друзів. Чому ж Шу вирішила запросити її на прогулянку? Побачила, що їй сумно від того, що вони з компанією так і не вирішили куди йти і розійшлись? Але ж вона готувалась до цього, може, їй теж хтось відмовив і вона, щоб не втрачати момент запросила її.

– Ми приїхали, – веселий голос Шухуа витягнув Суджин з цих роздумів, – місцевість трохи схожа на пустелю, зате тут гарний пляж і майже немає людей.

– Чудова місцина, – сказала дівчина.

– Тоді пропоную розкладатись, – шу відкрила багажник і дістала плед з кошиком, – можеш обрати, де тобі буде найкраще.

Суджин взяла плед і пішла у сторону пляжу, оглянувши місцевість, вона розстелила його під невеликим деревом, яке відкидало непогану тінь. На один край був поставлений кошик, а на протилежний взуття, щоб вітер не зміг здути ковдру. Шухуа дістала невеличкі канапки, фрукти і сік. Дівчата сіли, спочатку вони просто їли, було ніяково починати говорити комусь з них, та через деякий час Шу набридло мовчки їсти і дивитись на свою нову подругу, тому вона вирішила поговорити про природу. Дівчина розповідала про те, яка тепла вода у цій частині річки, що тут неподалік є ліс, де восени багато грибників (іноді навіть більше, ніж грибів), а у іншій стороні від лісу є поле з купою квітів. Суджин захоплено слухала і дивувалась, що живучи неподалік такої краси, вона навіть не здогадувалась про існування всього цього. Так могло би тривати ще довго, та їх перерва телефон Су, який сповістив про те, що їй хтось дзвонить.

– Вибач, – ніяково сказала дівчина, – я відповім і повернусь. – Вона трохи відійшла і прийняла виклик, – алло?

– Алло, Суджин? – почувся веселий голос, – це Кріс. Словом, ми поговорили і вирішили, що ми підемо у піцерію. Приходь до нас, я тобі зараз скину геолокацію, до речі, яку ти піцу будеш? Тут є гавайська, сирна, м’ясна…

– Вибач, Кріс, але я не зможу до вас сьогодні приєднатись, – перебила говірку співрозмовницю Суджин.

– А чому?

– У мене з’явились інші плани, тому у мене не вийде прийти. Гарного вечора і смачної піци! – дівчина поклала слухавку і хутко повернулась до Шухуа, яка задумливо дивилась у даль.

– Щось сталось? – запитала менша.

– Та нічого особливого, мої помирились і запрошують у піцерію.

– А, – дівчина трохи засмутилась і потупила погляд у землю, – якщо ти хочеш провести час з ними, то я тебе зрозумію, ми можемо повернутись назад.

– Ні, я відмовилась, – Су підсіла ближче, – я хочу провести цей день у твоїй компанії.

– Справді?

– Справді. Ходімо перевіримо наскільки сьогодні тепла вода у річці?

– Але я не брала ніяких купальників, я не була готова до цього, – тихо відповіла Шухуа.

– Нічого страшного, ми тільки ніжки помочимо.

Сужин встала і весело побігла до річки. За нею швиденько вскочила і Шухуа. Спочатку вони спокійно зайшли у воду по коліна, згодом вони почали легко бризкати одна в одну, а потім бризки ставали все більше і більше і їм доводилось бігати по всьому пляжу, щоб не сильно намокнути. Так дівчата бавились до того, як сонце не почало заходити за горизонт, а небо стало рожевого кольору. Дівчата вирішили вийти з води щоб посохнути під останніми промінцями сонечка. Вони спокійно ходили по піску, посміхались, трохи говорили. Обидві були як ніколи щасливими. Поступово однокласниці дійшли до їх місця, сіли і пригорнулись одна до одної.

– Шухуо, – тихо сказала Суджин, дивлячись на обрій, де заходило сонце.

– М?

– Забери мене з собою у літо.

– Обов’язково.