Забагато секретів.

 Полуденне сонце блищало на хвилях, що котяться вздовж мальовничого берега Сільвер Шоалс. На краю міста, недалеко від пляжу, стояв простенький дім. Він був трохи крупніше, ніж більшість в місті, але не нав’язливо. Його розташування, поряд з деревами між ним і дорогою, безумовно забезпечили додаткову приватність, будучи досить близько для мешканців, щоб ті насолоджувалися містом коли того побажають.

 Саме тут, біля поштової скриньки, позначеною символами сонця та місяця, з’явилась Твайлайт у спалаху фіолетової магії. Вона усміхнулась, побачивши, що ніхто не помітив її прибуття, та швидкома чкурнула до парадних дверей. Її магія подзвонила у дверний дзвінок ще до того, як вона підійшла до сходів і на дзвоник відповів знайомий голос. 

– Один момент!

 Двері відчинилися і Селестія вийшла. Її зазвичай розпущена грива була зібрана в пучок, а посипаний борошном фартух покривав її шию та груди. Побачивши, хто дзвонив у дзвоник, посмішка змінила її розсіяний вигляд. 

– Твайлайт! Який приємний сюрприз. Я не очікувала побачити тебе принаймні місяць. – Вона ступила вперед розкриваючи крила для обіймів, потім насупила брови. 

– Якщо я не помиляюся з датою. Наш чай не був запланований на сьогодні, чи не так?

 Твайлайт захихотіла, входячи в обійми та з теплотою обіймаючи свою наставницю. 

– Ні, Кавер Пейдж та Рейвен все ще запланували нам чай на перше число наступного місяця. – Відриваючись від обіймів вона подивилась в очі Селестії. – Це позаплановий та неофіційний візит.

 Селестія підняла брови подивившись на вулицю. 

– Мені було цікаво, чому я не почула, як прибуває карета з пегасами. – Вона ступила назад, запрошуючи Твайлайт увійти. – І як багато часу тобі знадобилось, щоб переконати свого капітана гвардії не посилати хоча б кілька охоронців?

 Вона зітхнула, як тільки ступила в будинок, хитаючи головою. 

– Ви думаєте, що збираюсь навістити двох наймогутніших поні в Еквестрії буде достатньо для нього. Не думаю, що я дійсно оцінила наскільки відвертою ви були, коли казали, як мало свободи я матиму щоб приходити та йти, як тільки я зійду на трон. – Вона хихикнула. – Я, ну, зрештою просто телепортувалась. Я сподівалась, що перед моїм від’їздом тут буде взвод охорони. Вибачте за це.

 Селестія засміялась, зачиняючи за собою двері. 

– Спробуй запам’ятати, що він має добрі наміри Твайлайт. Все ж, це його обов’язок, оберігати тебе. – Вона рушила назад через увесь будинок до світлої та сонячної кухні. – Але також пам’ятай, що, врешті решт, ти монарх, і остаточне твоє рішення потрібно поважати. Це гарний баланс. – Вона поглянула Твайлайт у вічі. – Але ти вже знаєш це. Ти стала справедливою та мудрою керівницею.

 Твайлайт відчула, як її щоки залилися рум’янцем.

– Дякую.  В мене є чудова наставниця, яка показала мені шлях.

 Вони довго обіймалися перш ніж Селестія відсторонилася. Вона увійшла до кухні левітуючи чайник до раковини. 

– Будь ласка, будь як вдома, Твайлайт. Я незабаром приготую чай. – Чайник  та чашки вилетіли з шафи, і доволі скоро кухня ожила від інгредієнтів та посуду, які танцювали на столі біля великих вікон.

– Не турбуйтесь, – відповіла Твайлайт. Вона виглянула у вікно на сонце, яке здіймалося над морем. – Луна вдома? Я хотіла також поговорити і з нею.

– Це не проблема, і вона й досі спить, – відповіла Селестія. Сковорода та миска приєднались до балету з предметів що линули через кухню в магічній аурі, і незабаром млинець готувався на плиті біля чайника, що швидко нагрівається. 

– Вона все ще насолоджується ніччю і залишається нагорі до світанку, потім спить вранці. Я якраз готувала їй сніданок, коли ти подзвонила. Я можу розбудити її, якщо ти хочеш.

– О, ні, нехай спить. – Дивлячись, як тарілка з огіркових сендвічів підлітає до стола Твайлайт посміхнулась. – Це важливо, але не на стільки, щоб підводити її з ліжка. До того ж, я б хотіла поговорити з вами на одинці.

 Чайник засвистів, і через мить кухню наповнив аромат м’яти. Селестія линула паруючий чайник та чашки, розставляючи їх на столі. 

– Я уявляла, що це щось важливе, коли ти прибула без попередження після того, як відмовилася від охорони. – Вона вказала на стілець з вікна якого відкривається найкращий вигляд. – Випий чаю та розкажи мені про це. Я думаю тобі сподобається, цей чорний чай з абіссинською м’ятою.

 Твайлайт сиділа за столом, дивлячись знову на небо перш ніж прийняти запропоновану її магією чашку чаю. 

– Він дійсно пахне чудово, – погодилась вона роблячи ковток. – У вас завжди були чудові чаї, навіть коли я була фанатичною кобилкою, яка починала під вашим керівництвом роки по тому. Я пам’ятаю перший раз, коли ви запросили мене на чай ніби це було учора. Я буквально можу відчути смак.

– Твайлайт?

 Вона замовкла дивлячись на хазяйку, – Так Селестія?

 – Що ти хочеш запитати в мене про сонце?

 Твайлайт дивилась на неї відкривши рота.

– Звідки ви дізнались? – вона спромоглася запитати через кілька секунд приголомшливої тиші.

 Селестія посміхнулась роблячи ковток з власної чашки. 

– В тебе є звичка теревенити, коли на думці щось важливе, і ти не відводила очей від нього як тільки ти зайшла в кімнату. – Вона линула сендвіч до тарілки Твайлайт. – Додай до цього той факт, що є дуже мало тем, про які ти не знаєш більше, ніж я, і це легко здогадатися.

 Вона захихотіла, кивнувши головою. Після ковтку чаю, щоб знову владнати думки, вона додала, – Я щиро сподіваюсь, що ви можете допомогти з цим. Це збентежило мене, як і Санберста та кожного чарівника в моєму дворі.

 Селестія злегка нахилила голову вже левітуючи сендвіч, щоб відкусити шматочок. 

– Я зроблю все, що в моїх силах, щоб допомогти, Твайлайт.

 Твайлайт ще раз глянула у вікно, вдивляючись у сонце, яке піднімалося до своєї вершини. 

– Вже як більше трьох тижнів, кожний світанок та сутінки, сонце чи місяць просто зупиняються. Інколи це всього лише на кілька хвилин, але цього ранку знадобилось майже п’ятнадцять хвилин, щоб змусити їх знову рухатись. – Вона знов поглянула на Селестію. – Я перевірила усі можливості, про які змогла подумати. Моя магія, амулет, могутні магічні явища — нічого з цього, вони просто зупинились. – Вона зітхнула нахиляючи голову. – Я не змогла подумати про когось іншого, хто міг би хоч трохи зрозуміти мою проблему. Може бути таке, що щось не так з самими сонцем та місяцем? Як нам навіть перевірити це?

 Селестія тихо слухала розповідь Твайлайт, киваючи в знак розуміння. Після ковтка чаю, вона поглянула на сонце, на кутку її рота з’явилася легка посмішка. 

– Я боялась, що це може статись, – сказала вона. – Я думала, що це станеться через десятиліття, а може, й століття.

 Від здивування у Твайлайт розширилися очі.

– Тоді ви знаєте, що відбувається? Чекайте, ви що, сказали, що ви очікували що це станеться і нічого мені не сказали?

 Селестія похитала головою. 

– Я казала, що боялась, що це може статись колись, а не очікувала цього. Я сподівалась, що частинка моєї магії та Луни, в амулеті, буде достатньо, але, здається, це не так.

 Твайлайт стояла, тупотячи вздовж вікна, слухаючи. 

– Селестіє, чого ви боялися?

 Вона знову глянула у вікно, зважуючи свої слова. 

– Я вважаю, що інакше це сказати не можна. Сонце і місяць – нудьгують.

 Твайлайт витріщилася на неї, рот знову розкрився. 

– Вони нудьгують?

– Через відсутність кращого терміну, так.

 Вона похитала головою, намагаючись зосередитись на цій  концепції. 

– Заждіть, сонцю може стати нудно? – Одна думка гостро встромилась у голову. – Ви хочете сказати, що сонце та місяць живі?

 Селестія засміялась та похитала головою. 

– Ні, Твайлайт. Не живі, у тому сенсі, як живі поні та інші істоти. Я хочу сказати, що сонце та місяць мають власну волю.

 – Як це відрізняється від бути живим?

 – Вони не окремі істоти як ти чи я. Вони є первісними силами природи, які існують довше, ніж будь-які живі види в нашому світі. Вони схожі на погоду на крижаній півночі, чи дике серце Вічновільного лісу: лишиш без контролю, вони роблять, що забажають — іноді на шкоду усім. – Селестія схилила голову. – Як багато ти знаєш про те, як рухалися сонце та місяць до того, як Луна та я взяли процес під свій контроль?

 Твайлайт підняла брову. 

– Ах, як і будь-який інший поні, насправді. Єдинороги піднімали та опускали їх і обмінювали цю послугу на їжу в земних поні. Процес був настільки напруженим, що шість задіяних єдинорогів втратили б свою магію.

 Селестія кивнула. 

– Це офіційна історія, і вона правдива, наскільки вона йде, але дозволь мені задати тобі питання, яке не дуже рекомендується задавати у наших школах. Як сонце та місяць рухались до того, як єдинороги почали рухати їх?

 Вона насупилася обдумуючи це питання. 

– Я, гхм, я ніколи дійсно про це не задумувалася. Я просто припустила, що єдинороги завжди рухали їх. – Вона знов поглянула на Селестію. – Чому ви перешкоджали поні досліджувати це? Як би це було відомо, ми б глибше розуміли навколишній світ.

 – Це так, дійсно, – сказала Селестія. – Але ця конкретна лінія думок може призвести до того, що справжня природа сонця та місяця стане загальновідомою. Ця інформація може стати небезпечною, якщо якась істота з потужною магією дізнається секрети маніпулювання сонцем і місяцем. Уявляєш, що могло б статися, якби Тірек мав таку силу? Чи Кризаліс? – Вона зітхнула підіймаючи чашку. – Ми створили обмежений розділ архівів неспроста. Не всі небезпеки походять від магічних артефактів або супротивників. Іноді правильна думка, яка потрапляє не до того вуха, може зруйнувати все, що ми побудували.

 Твайлайт на мить задумалася над своїми словами. Зітхнувши, вона знову сіла за стіл. 

– Гаразд, я можу зрозуміти ваші міркування, навіть якщо я не повністю згодна. Однак, це дискусія для іншого часу. Що ви казали про час до того, як єдинороги почали контролювати сонце?

 Вона кивнула. 

– До того, як єдинороги навчилися керувати сонцем та місяцем за допомогою магії, світ був набагато більш хаотичним місцем. І перш ніж ти запитаєш, ні, це, здається, не було безпосередньо пов’язане з впливом Дискорда. Він просто насолоджувався ефектами. Це було до його спроби заволодіти Еквестрією, оскільки це було задовго до заснування Еквестрії. – Глибоко вдихнувши вона продовжила. – Наскільки ми могли визначити, оскільки це було ще до мого життя чи навіть життя Старсвірла, сонце й місяць рухалися, як хотіли, вільно й нерівномірно. Дні й ночі тривали хвилини, години чи місяці, за нашими підрахунками, ніколи не була однаковою тривалістю двічі. Припливи були не постійними, а затемнення затьмарювали землю.

 – Але це неможливо, – перебила Твайлайт. – Як рослини могли б рости без послідовних денних і нічних циклів? Як би будь-яка істота вижила?

 – Багато не змогли, а ті, хто зміг, ніколи не цвіли. Єдині істоти, які вижили, або співпрацювали, як ранні поні, або полювали на все, що зможуть упіймати. Це був жахливий та жорстокий час у нашому світі. –  Вона втихла на досить довго, щоб відкусити свій бутерброд, і жестом попросила Твайлайт зробити те саме. – Незважаючи на всю боротьбу того часу, з цього вийшло дещо хороше: поні навчилися використовувати силу магії щоб вижити. Ті, хто використовував магію для сприяння росту врожаю ставали земнопоні. Ті, хто вивчили секрети польоту та зрозуміли, як змінювати погоду стали пегасами. Але ті, хто заглибився у саму природу магії стали єдинорогами. Їм знадобилось чимало часу, але зрештою вони навчилися керувати сонцем та місяцем, і це той момент, коли справжня цивілізація стала можливою.

 

Твайлайт уважно слухала, неуважно покусуючи свій другий бутерброд. 

– Чекайте, ви сказали, що вони «стали» єдинорогами. Ким же вони були до того, як приборкали магію?

 

Селестія подивилася їй у вічі, кутики її вуст згорнулися в м’якій усмішці. – Алікорнами.

 

Довгий час єдиним звуком були далекі хвилі, що накочувалися на берег.

Твайлайт спокійно перенесла залишки бутерброда на тарілку, піднявши серветку й витерши кутики рота. Поклавши його, вона глибоко вдихнула. 

– Перепрошую, що це ви сказали?

 

Селестія стрималася від сміху, кивнувши головою.

– Першими поні, які відкрили магію, були алікорни, Твайлайт. Археологічні записи зберігаються в кімнаті доісторичного архіву з обмеженим доступом. Переглянувши це, я думаю, навіть ти погодишся, що докази є досить переконливими.

Вона похитала головою, насупившись.

– Це не має сенсу! Алікорни – це суміш усіх трьох типів поні, які досягають цього стану за допомогою якогось великого магічного подвигу».

– Було б точніше сказати, що три типи поні є складовими природи алікорна, Твайлайт. – Вона посміхнулася, побачивши гримасу на обличчі Твайлайт: – Ти маєш рацію – це офіційна позиція з цього питання, і я пропоную такою її залишити. – Твайлайт підняла копита до чола, потираючи скроні, щоб заспокоїти наростаючу головну біль. – Але чому це знання небезпечне для поні? Це розширило б наш світогляд про походження, можливо навіть надихне поні дізнатися, що вони походять від алікорнів!

Селестія підняла брову. 

– І якщо вони зрозуміють, все, що потрібно, аби повернутися до форми предків — це велика кількість магії, а не сумлінна та самовіддана служба своїм товаришам-поні, як вони зараз думають… у що вірять. – Вона сьорбнула чаю. – Ми вже бачили, що сталося, коли одна зухвала кобилка привідкрила завісу таємниць.

– Козі Глоу. – Твайлайт сіла зітхнувши. – Добре, я розумію, чому ви вирішили тримати в таємниці, але поговоримо трохи пізніше. Мені потрібно дізнатись, як отримати доступ до решти обмеженої секції, коли ніщо не відволікатиме. – Вона ще раз подивилася у небо. – Однак у нас зараз є важливіші питання для обговорення. Ви казали, що цивілізації не було до того, як древні алікорни навчилися контролювати Сонце і Місяць. Як давно це було?

Селестія кивнула. 

– Багато тисячоліть тому. Точна цифра втрачена, але ми знаємо, що численні цивілізації виникали і занепадали протягом тисячоліть, коли поні фізично відрізнялися один від одного. Попри це поні, яких тоді називали єдинорогами, вважали своїм найважливішим обов’язком керувати сонцем і місяцем. – Вона зробила паузу. – Твайлайт, у мене до тебе запитання. Якби шість єдинорогів втрачали свою магію кожного разу, коли сходило сонце, чи могла б популяція єдинорогів терпіти такі втрати протягом кількох століть? – Твайлайт нахмурилась, подумки перебираючи цифри.

– Звичайно ж, ні, — пробурмотіла вона. – Якби це було так, астрономічна кількість єдинорогів без магії блукали б землею, трильйони єдинорогів за всі роки. Набагато більше, ніж може витримати земля. – Твайлайт підвела очі й побачила, як Селестія кивнула з посмішкою. – Тож те, що єдинороги втратили свою магію через, піднесення сонця, також було брехнею?

– Ні, насправді це сталося, за кілька місяців до того, як ми з Луною взяли процес під контроль. Просто це тривало недовго. – Селестія знову наповнила горнятка. – У найдавніших записах, знайдених Старсвірлом, писалось, що для підняття сонця потрібен лише один чаклун. У наступні столітті був дует чаклунів, потім три і чотири. З якоїсь причини, яку чаклуни того часу не розуміли, процес ставав усе складнішим, вимагаючи все більше й більше магічної енергії. Зміни були поступовими, кожне покоління звикало до цього, вважаючи, що так було завжди.

– Я не можу повірити, що ніхто ніколи не думав розслідувати це. – Твайлайт взяла чашку, яку Селестія піднесла їй і відпила. – Якби було настільки погано, хтось мав би про це написати.

– Вони писали, – мовила Селестія. – Але ті, хто це робив, виступали проти цієї традиції. Багато поні прагнули залишити світ таким, яким він є, і тих, хто загрожував цьому, примусили замовкнути. Лише тоді, коли Старсвірл помітив, що необхідні зусилля швидко зростають, він почав діяти, і, навіть, тоді йому доводилося працювати таємно. Він спробував залучити більше чаклунів, щоб допомогти, але виявив, що надто важко синхронізувати магію понад шести поні зі своєю власною. Лише коли він залучив нас до роботи, причину труднощів було знайдено. – Твайлайт нахилилася, широко розплющивши очі, а Селестія зробила ковток чаю.

– Що це було? Яка була причина?

Алікорн глибоко вдихнула, дивлячись на сонце. 

– Вони робили це неправильно. – Вона повернулася до Твайлайт. – З роками методи древніх алікорнів були забуті, а єдинороги, які прийшли за ними, звернулися до чистої магічної сили, щоб компенсувати різницю. Ось чому ціна для них була такою високою.

– Я теж думала, що це так працює, і ви з Луною були набагато могутнішими за звичайних єдинорогів. – Твайлайт спохмурніла. – Тому мені було так важко підняти сонце, коли я мала твою силу? 

Селестія кивнула. 

– Це лише частина правди, Твайлайт. За допомогою магії чотирьох алікорнів ти, ймовірно, пересилила волю сонця, тому воно рухалося так хаотично. Коли ти мала проблеми з амулетом, під час першого використання, сонце й місяць просто підіймалося й опускалося.

Пригадавши це вона злегка почервоніла. 

– Я все ще відчуваю себе трохи винною за те, що перервала вашу відпустку. – Селестія засміялася. – Дурниці. Як я вже казала тобі, ми з Луною добре відпочили. Ми справді запланували дуже багато на цю подорож. 

– Тож як ти отримала контроль над сонцем, якщо не за допомогою магії?

Вона знову подивилася на сонце. 

– Коли я вперше торкнулася сонця своєю магією, я відчула його роздратування та розчарування через грубу силу единорогів. Це єдині слова, які здавалися правильними для опису тих відчуттів, навіть, якщо я їх не розуміла. Тож зупинивши Старсвірла, я сама потягнулася до Сонця. 

– На що це було схоже?” 

– Спершу діяла обережно. Знадобився деякий час, щоб заспокоїти його та завоювати довіру, але як тільки це зробила, воно стало грайливим, навіть пустотливим. Граючись з ним, разом сміючись, і незабаром воно із задоволенням підкорювалося та починало день.

– Я вважаю, що місяць більш скромна і мінлива, — почувся голос з дверей. Вони озирнулися й побачили Луну, яка сперлася на двері, з темно-синім халатом на плечах. Її розпущене зірчасте волосся стирчало на всі боки, як розпатлана туманність. – Переконувати його співпрацювати було більше схоже на спокусу, ніж на гру.

– Доброго ранку, сестро, — посміхнулася Селестія. – Біля плити на тебе чекає стопка млинців.

– Луна! – Твайлайт підвелася і зробила кілька кроків до неї, але Луна підняла копито, показуючи їй залишатися на місці. – Сподіваюся, ми вас не розбудили. 

– Зовсім ні, Твайлайт Спаркл. Це звичайний початок мого дня. Я запідозрила, що можу знайти вас тут, коли побачила у вікно загін охоронців, які патрулювали периметр навколо двору. – Луна зайшла на кухню, поклала свій сніданок на стіл, найближчий до пари. Через мить вона взяла чашку і наповнила її з чайника. – Я припускаю, що ми мали гикавку на світанку та ввечері через нашу розмову. – Твайлайт кивнула, знову сідаючи на своє місце. – Сподіваюся, це не завдало багато клопоту.

– Зовсім ні, — жваво сказала Луна, перш ніж почати їсти млинці. – Я просто роповідала Твайдайт деяку частину історії, яку ми приховували від суспільності щодо сонця та місяця.

– Селестія піднесла до Луни миску з полуницею. – Ммм, добре, — мовила Луна, зробивши ковток. – Я проспала нудну частину. 

– Вона відкусила ще один шматок, а Селестія та Твайлайт недовірливо дивилися на неї. – Що? Я вже це знаю, і знаю, що ти набагато краще розповідаєш, сестро. Немає нічого суттєвого, що я б могла додати. Краще, щоб ви вдвох це обговорили. – Твайлайт і Селестія обмінялися поглядами, тихо сміючись. – Добре, Луно, — сказала Твайлайт. 

– Я припускаю, що твій коментар означає, що ми зараз на «цікавій частині». Буду рада будь-якій інформації про те, як я можу змусити сонце та місяць співпрацювати з амулетом.

Луна підняла брову, повільно жуючи полуницю, перш ніж відповісти.

– Це просто. Тепер ви не змусите сонце та місяць співпрацювати з амулетом, коли вони почали чинити спротив. – Твайлайт чекала на продовження, але Луна просто знову відкусила млинець. Вона подивилася на Селестію, яка кивнула. 

– Боюся, що це правда, Твайлайт. Справжня мета амулета полягала в тому, щоб переконати сонце, і місяць, що ми все ще керуємо ними. Оскільки вони протистоять магії амулета, очевидно, що вони відчули, що це не ми. Сонце завжди було зі мною в кращих відносинах, ніж будь-ким іншим, а зв’язок Луни з місяцем унікальний.

– Унікальний?

Луна кивнула. 

– У мене завжди було відчуття, що місяць бачила у мені, так би мовити, кохану. Звичайно, не у фізичному сенсі, а скоріше в емоційному. 

– Натомість, — додала Селестія, — я ніколи не відчувала нічого подібного від Місяця, коли дбала про них обох. Місяць завжди здавалась дивно мовчазною майже нетерплячою до руху порівняно з сонцем. Боюся, що досвід, з Сонцем, є частиною причини, чому я так довго недооцінювала нічні обов’язки Луни.

Луна захихотіла, похитавши головою. 

– Невже ти справді ніколи не здогадувалася, чому це сталося, сестро? – Отримавши у відповідь лише підняту брову, вона продовжила. – Місяць чекала, коли ти піднімеш її, тому що я була ув’язнена всередині неї, під час свого вигнання. З нею весь час була я. Здивована, що тобі взагалі доводилось направляти її, окрім того, щоб просто нагадувати рухатися.

Очі Селестії розширилися. 

– Я ніколи не думала, що твоє вигнання було таким… інтимним досвідом, Луно. Ти відчувала місяць, коли була ув’язнена? – Вона кивнула. – Поки мною володіла темрява – Найтмер Мун, я була зосереджена на люті та помсті. Ми бачили на прикладі Кризаліс як такі почуття можуть вплинути на глузд, якщо їх стримувати протягом тривалого часу. Присутність місяця була заспокійливим бальзамом для моєї психіки, відновлюючи те, що пошкодила Найтмер Мун. Я не впевнена, що змогла б пережити століття без цього перепочинку і… — Вона глянула на свою чашку, і на її щоках з’явився натяк рум’янцю. Твайлайт подивилася на Селестію, яка схилила голову до Луни. — А що ще, Луно? Луна обійшла стіл, потянулась, щоб по масирувати шию. – І, гм, без твоїх колискових. – Вона підвела погляд на Селестію, усміхаючись. Селестія видихнула, з її очей линули сльози. – Я ніколи не думала, що ти чуєш, як я співаю тобі протягом усіх тих століть. – Луна кивнула, а на її очах почали виступати сльози. – Ти співала їх під час зв’язку з місяцем, а вона дала, щоб я їх чула. 

Селестія швидко встала й міцно обійняла Луну. – Я люблю тебе, сестро.

Луна притиснулася в обіймах Селестії. – Я теж люблю тебе, сестро. – Твайлайт витерла кілька сліз із власних очей, тепло всміхаючись цьому прояву почуттів. Через кілька секунд Селестія відсторонилася, піднявши серветку, щоб витерти сльози зі своїх щік. 

– Нам доведеться поговорити про це пізніше. Зараз Твайлайт потребує нашої допомоги. – Луна витерла очі. Вона підняла брову й подивилася на Твайлайт. – Справді. Хоча я думла, що її подальші дії вже зрозумілі. Окрім порад і вказівок, ми мало чим можемо допомогти. – Усмішка Твайлайт згасла. Вона перевела погляд з Луни на Селестію. – Я не розумію. Що означає, мої подальші дії зрозумілі? Що, на вашу думку, я маю зробити?

Селестія підійшла ближче до Твайлайт. 

– Мушу погодитися з Луною. Ми раді допомогти та скерувати тебе, але наступний крок ти повинна зробити сама. Я знаю, що ти готова до цього, Твайлайт. – Твайлайт стояла перед ними, переступаючи з ноги на ногу. – Готова до чого? Ти розповідала мені про поні, які походять від алікорнів, та сонце з місяцем що мають власну волю, а єдинороги неправильно ними керували, сонце грайливе, а місяць — коханець. Що, на вашу думку, мені потрібно зробити зараз? – Селестія простягнула копито, щоб зупинити крокування Твайлайт, повернувши її обличчям до них. Вона посміхнулася. – Пора тобі підняти сонце й місяць без амулета, Твайлайт.