Жовте, чорне і мотузка

– Тобто ти хочеш сказати, що Гуді застерігала тебе і хтось знову хоче тебе прикінчити? – підвела підсумки Енід. В погляді вовкулаки можна було побачити зляканість та знервованість. – Ти можеш хоч один семестр прожити спокійно?

– В Аддамсів ніколи не буває спокійно. Вони такого слова і не знають. – повідомив Енід Річ.

– Метью сказав остерігатись рудих. А тепер згадай, якого кольору волосся у директора. – упевненно сказала Венздей, сидячи на ліжку. – І думай, який зв’язок між ним і таємним переслідувачем. Якщо це не він сам.

– Тільки не кажи, що такий чудовий директор може виявитися злодієм. – простогнала Енід, заперчливо хитаючи головою.

– А цікавий пазл буде, якщо це справді він. Так швидко знайти людину на посаду диретора, коли минулого вбив вчитель. А ще й після оживлення Крекстоуна. Який божевільний захоче тут працювати?

– Ти! – одноголосно сказали Енід і Річ.

– Буду сприймати це за комплімент. – відповіла Венздей.

Енід поглянула на годинник.

– Восьма тридцять! – вовкулака підірвалась на рівні ноги. – Навіть, якщо цей директор і виявиться ненормальним, дивакуватим і все інше… Це не означає, що ми не їдемо в Єрихон! – голос був наповнений обурливими і впевненими нотками.

– А директор нас же супроводжує? – спитала Венздей, загадково поблискуючи своїми чорними очима.

– Ну так. – кивнула Енід, і лиш потім зрозуміла до чого та хилить, тому поспішила додати. – Річ, якщо з нею, щось станеться ти нестимеш відповідальність.

– Хто б сумнівався. 

***

Високі вітражні вікна були вкриті снігом. Деякі знаходилися в режимі провітрювання, тому в коридорі розгулявся холодний вітерець. Підлога була слизькою, і декілька учнів вже встигнули гарненько впасти на неї.

– Я туди і кроку не ступлю, поки вони не заспокояться. – вперто склала руки на грудях Венздей.

Енід підвела очі до неба. І справді в коридорах була жахлива тіснява і шум. Але це не означає, що можна стояли на порозі кімнати і пропускати автобус!

Вовкулака нервово осмикнула свою фіолетову куртку. Енід, як завжди яскраво одяглась. Білі колготи, червона спідниця до коліна, светр жовтого кольору і пурпурна шапка.

Цього самого не можна було сказати про Венздей. Темні штани, високе взуття, чорний светр, біла шапка. Куртка лиш звисала на плечах. Рюкзак тримався в руках.

Річ сидів у рюкзаку, обмотаний старим шарфом Енід. Рукавиці йому ще не придбали.

– Ти, як хочеш, а я йду! – впевнено заявила дівчина, в душі сподіваючись, що Венздей піде за нею.

Але де там. Як тільки та переступила поріг, Аддамс одразу закрила двері.

– Отже ж… – ображено фиркнула Енід, але одразу переключила свою увагу на Аякса.

Той саме старався пробратися до дівчини.

***

Венздей захлопнула двері кімнати, і чомусь згадала, що колись вже робила такий жест. Це було під час Рейвену. В голову одразу влізли спогади про Тайлера. Про, здається, звичайного підлітка – баристи, що був ізгоєм, вбивцею і собачкою на побігеньках.

Венздей всією своєю чорною бездонною душею ненавиділа його. Але ті теплі, заповнені ніжністю очі… А звідки вона могла  знати, що ті почуття були правдою? Звідки вона могла  знати, що Тайлера міг контролювати гайд? Чому однією з найбільших таємниць в її житті є не загрозливий переслідувач, а Тайлер Гелпін?

– Він вбивав людей. Напав на Юджина, Використавув тебе. Міг вбити Енід. – постійно нагадувала собі Аддамс, ковтаючи неприємний ком у горлі.

А ще він був монстром, що виводила її на емоції. Монстром, який змусив її відчути, що таке дивне тепло у серці. Монстром, що встромив ніж у спину. Монстром, якому вона довірилась.

В її мозку при згадці про його ім’я змагалися різні думки. І вони знищували всі закони раціональності.

– Ось до чого ти мене довів, Тайлер Гелпін. – думала Венздей.

Знаєте, чому Венздей насправді розбила того триклятого гнома Енід? Тому-що своєю дурнуватою посмішкою він нагадував її Тайлера.

Венздей відчула, як Річ вилазить з рюкзака.

– Ми що не йдемо? – застукотів наглядач, і якби в нього були очі, він би зараз обов’зково сверлив Аддамс ображеним поглядом.

– Йдемо, але не через коридор. – спокійно кинула Венздей.

Дівчина рівномірним кроком попрямувала до шафи на своїй стороні кімнати. Легким порухом відкривши старі й трухляві дверцята і дістала декілька довгих мотузок. Кинула дві з них Річу.

– Я сподіваюсь вузли, ти зав’язуєш краще, ніж обходишся з трупами? – спитала вона, сама зав’язуючи один з них.

Річ ніби зрадів. Швидко задріботів до мотузок, і натхенно почав  їх з’єднувати.

***

Енід стояла перед темно-синім  автобусом і відстрибувала на місці. Зігрітися це не допомагало.

Сніг вже перестав падати, але жахливий мороз, божевільний вітер залишилися. Та й випавший сніг додавали холоду. Він валявся величезними кучугурами, і ті хто не йшов у місто бігали між ними, ліпили сніговика і робили сніжного ангела.

– Приїду, прикрашу кімнату, зігріюсь і запрошу Йоко прогулятися. – подумала Енід, хекаючи на замерзлі руки.

Вовкулака щиро сподівалась, що Венздей все таки прийде, але Аддамс ніде не було видно. Сінклер ще раз обвела поглядом зимовий двір. Зітхнула. Саме зараз її мозок згадава одну цікаву фразу. Надія помирає останнью.

– А по-моєму найпершою. – буркнула Енід, розуміючи, що стає схожою на Венздей.

Від цієї думки дівчина аж відскочила.

– Не дай Місяць. – прошепотіла вона, і почала підійматися сходами до автобуса.

Зупинив її здивовані окрики. Енід одразу обернулась і побачила, як з однієї башти звисає довжелезна мотузка, а по ній хтось збирається вниз. Напружуючи зір, вовкулака змогла розгледіти лиш білу пляму на голові безстрашної особи.

Весело і вдоволено посміхнувшись, Енід зайшла до автобусу.

– Що там таке? – здивовано спитав Аякс, коли Енід сіла поряд із ним.

– Божевільні ідеї моєї сусідки. – відповіла вовчиця, поправляючи волосся.

Горгона запитально підняв брови. Глянувши в його злегка зацікавлені і милі очі, Енід ніжно зітхнула. І нічого не кажучи просто переплела їх пальці разом.

А на вулиці гордовитою походкою до автобусу прямувала Венздей Аддамс.

Від автора:

Нас не тільки загадки потрібні, еге ж? Трохи душевних мук я думаю не заважатимуть💘.

А і ще. Я тільки дізналась що Еніт пишеться з “д” в кінці. Тобто замість Еніт – Енід. І дійшло до мене це лиш на п’ятому розділі 😂👍. Тепер всі імена буду обов’язково звіряти з Вікіпедією.