Життя, таке яким я його бачу

Своє дитинство я пам’ятаю у яскравих кольорах.
Саме дитинство, в мене асоціюється з червоним кольором.
Червоним кольором занавісу у ляльковому театрі нашого міста.
З червоним куполом цирку який кожного сезону приїздив до нас у місто на гастролі.

Майже кожного разу, це був цирк з іншою назвою, але сценарій я вже знала на пам’ять.

Виступи клоунів, з їхньою “шоу-програмою” з кожним роком ставали все більш передбачуванішими.
Ніби кожного разу приходячи на виступи з бабусею, я проживала “день бабака”(якщо ви розумієте про що я).

Але мені подобалося.
Бо в цей момент, я була “тут і зараз ” з бабусею.

P.S. : чесно кажучи, я б віддала зараз все що маю, аби прожити ці моменти ще раз, це безтурботне дитинство.

Скільки себе пам’ятаю…
(“Завжди світила мені, мамо, твої діти як птиці…”- процитував колись Спартак Субота у подкасті з Женею Яновичем Петра Щура).

Так ось, скільки себе пам’ятаю, мене наче магнітом тягнуло до мистецтва, до всього “прекрасного”, як кажуть у народі.

Ще в садочку, доречі в якому, моя мама працювала кухарем( але про це я дізналася тільки у початковій школі), мені дуже подобалося малювати, ліпити щось з пластиліну.
На мою думку, що для дитини 3х- 4х років, в мене достатньо непогано виходило.

Справа в тому, що я дуже мало пам’ятаю присутності батьків в моєму дитинстві.
Мені батьків замінили бабуся з дідусем.

Але до цього я ще повернусь обов’язково.