Женька!

Спартак та Женя прогулювалися вечірнім Києвом. Навколо було дуже атмосферно, адже Київ був після нового року і на усіх будівлях висіли ще зимові прикраси.

– Може підемо додому? Я змерз.

Дивлячись лагідними очима на Спартака, тремтячим голосом сказав Женя.

– А я тобі казав, одягайся тепло. А ти хотів ще й без шапки йти.

Коли вони виходили Спартак змушував Женю одягнути шапку, той як мале дитя пручався. Тоді Спартак пригрозив що подзвонить його матері. Женя знав що це буде довга і нудна розмова, тому відразу перестав сперечатися.

– Може підемо в кафе, чи все-таки додому?

– Ні, ходімо додому.

Через хвилин 20 хлопці були дома. Спартак швидко скинув верхній одяг і попрямував на кухню. Женя ще декілька хвилин намагався роздягнутися, його пальці немов закам’яніли від холоду, та не могли нічого зробити.

– Спартак, ти можеш мені допомогти !?

– Зараз іду ! Що сталося?

– Ти можеш мені допомогти роздягнутися ? Я пальці не відчуваю.

Спартак торкнувся рук Жені, і жахнувся, які вони холодні. Він швидко допоміг роздягнутися, повів його у вітальню на диван і почав розтирати та дмухати теплим повітрям руки Жені.

– Так, сиди я тобі чаю принесу зігрієшся.

Поки Спартак сходив на кухню Женя лежав на дивані вже непритомний.

– Чорт, Женя!

Спартак зателефонував до швидкої. Через 10 хвилин вона приїхала. Ці 10 хвилин для Спартака здавалися вічністю. В грудях було дуже дивне відчуття, яке він ніколи не відчував. Медики перенесли Женю на ліжко, надали першу допомогу, Спартак поводився спокійно, але на душі було не спокійно. Пройшло ще хвилин 20 після від’їзду швидкої, всі ці хвилини Спартак сидів біля ліжка, чекав коли його любий товариш відкриє очі. Женя отямився.

– Женька!

Лагідним, тихим голосом сказав Спартак, який весь час сидів біля ліжка. Вони дивилися один на одного.

– Давай я тобі, чаю принесу.

– Спартак, не треба чаю. Можеш побути зі мною?

– Так звісно.

Женя посунувся аби Спартак ліг поруч, Женя пригорнувся до нього, як сліпе кошеня, яке шукало маму. Спартаку було приємно, він обняв його й поцілував в милі кучері. Безсилий Женя заснув відразу на міцних плечах Спартака. Провівши ще декілька хвилин в телефоні Спартак також заснув. Ранок. Женя прокинувся, і шукав рукою міцне тіло Спартака та його вже біля нього не було. Тоді він попрямував на кухню де за столом сидів Спартак і пив чай.

– Як ти ? Все добре?

Стурбовано запитав Спартак.

– Так, загалом нормально. Може ти хочеш їсти, давай я приготую щось ?

– Не треба, я вже замовив доставку.

Їхню розмову перебив дзвінок який пролунав на всю квартиру.

– О це напевно кур’єр, я відчиню. А ти сідай, чого стоїш?

Спартак пішов забирати замовлення, Женя сів за стіл. Спартак повернувся з пакетами, та почав їх розбирати.

– Ось це все тобі, а я піду в спортзал, потім ще в одне місце треба заскочити.

Дивно чому він мене не кличе, зазвичай він тягне мене туди, що за місце, про себе подумав Женя. Спартак пішов. Женя лишився самотньо їсти суп, який замовив Спартак. Та цілий день думав, куди ж він поїхав. Вечір, Спартак повертається до дому, де з нетерпінням його чекає Женя, який приготував вечерю.

– Нарешті! Ти прийшов, мені було дуже сумно без тебе!

З кухні вигукував Женя і біг аби швидше обійняти свого Спартачка. Та загальмував коли побачив дивний пакет у руках Спартака.

– А це що ?

З великою зацікавленістю спитав Женя.

– Поїжмо, і я тобі дещо покажу.

Женю це ще більше зацікавило, він пішов на кухню накривати на стіл. Вони поїли, поговорили, Женя швидко поїв і сидів нетерпляче чекав Спартака із запитанням ,, Ну ти ще довго?”. Це дуже веселило Спартака, адже було весело, спостерігати як дорослий чоловік поводить себе як дитина, яка чекає якогось дива. Спартак встав за столу, помив за собою посуд, подякував Жені за вечерею, взяв його за руку і повів його у спальню де на них чекав загадковий пакетик.

– Сідай. Що ж, я бачу тобі вже дуже цікаво що ж я приніс з собою. Тому відкривай.

Спартак витяг з пакета не зрозуміло що, але воно було гарно запаковане, та протяг його до Жені.

– Це мені ?

– Саме так, це тобі подарунок, відкривай !

Женя старався обережно відкрити подарунок, але це ж Женя тому гарне упакування за секунду перетворилося на маленькі клаптики паперу які були майже по всій кімнаті. Коли він повністю відкрив подарунок, то побачив картину, на якій були вони зі Спартаком. Женя з захопленням дивився на її.

– Знаєш, Женя, коли я вчора сидів біля тебе я відчував біль який можливо відчував ти, я зрозумів що ти для мене дуже важлива людина у моєму житті, і я не знаю як я буду жити, якщо з тобою щось станеться.

Від цих слів очі Жені наповнювалися сльозами щастя. І зі словами ,, О мій любий Спартачок ! ” він обійняв його і маленькими цьомчиками цілував його то в шию то в щоки, а потім знову обійняв.

– Стій, я не договорив.

Дивлячись в мокрі очі Жені і ковтаючи слину, перевівши дихання, він почав говорити.

– Женя, я здається закохався.

Кутики губ Жені припіднялися, і перед тим як заплакати від щастя він промовив.

– Я теж тебе безмежно кохаю!

Женя знову накинувся обіймати Спартака, той не пручався й обійняв у відповідь, а потім пристрасно поцілував у губи.