Це був лише жарт

– Меґідо! – рявкнула Кімера, – я ненавиджу тебе!
З цією фразою принц Джашінки* Меґідо жив ледве не все життя. З тих пір, як в нього з’явилася двоюрідна сестра – Кімера, життя його змінилося в одну мить. Вона виявилася хитрішою за брата та вже з раннього дитинства зачаровувала інших своєю майстерністю до магії. Також вона постійно жартувала над принцом і один із таких жартів закінчився тим, що Меґідо втратив один із п’яти своїх хвостів. Для наступного імператора Джашінки – це було справжньою ганьбою, тому в той же день він ледве не зненавидів Кімеру.
Але час йшов, а відношення між ними двома майже не змінилися. Але зараз Кімера якщо і жартує над Меґідо, то тільки тоді коли той її дратує. Імператор Атон та мати Кімери давно, схоже, звикли до цього, але суворо їх попередили, що їхня війна не повинна завадити їм захопити Землю та знищити Дайнаманів.

Кімера сиділа в головному залі. Імператор та його вірний генерал Кар обмірковували черговий підступний план проти Дайнаманів та наказали усім до завтрашнього дня їх не чіпати. Довкола була тиша, а їй було відверто нудно. Атон заборонив виходити назовню та лякати людей, тому зайнятися було відверто нічим. Але Кімера не була б Кімерою якби не зайнялася тим, що завжди весело – жартувати над “любим” двоюрідним братом.
Меґідо був у великій залі та тренувався на піхоті Шіппо Хеі*. Зараз він особливо був на нервах, адже Дан Хокуто або ж червоний дайнаман завжди перемагав принца у всіх битвах. Батько чітко дав зрозуміти, що такими темпами корони йому не чекати, а від цього злості було ще більше.
Поруч з принцом на готові завжди були Ґіра та Кіра – дві антропоморфні зелено-чорних ящірки у беретах. Вони завжди були готові виконати будь який наказ господаря. Ось і зараз, коли Меґідо впав, вони миттю підбігли до нього.
– Ваше високосте, – мовили вони, – з вами все гаразд?
Вони допомогли принцу піднятися, але той від злості штовхнув одного з них.
– Принесіть мені краще води! – гаркнув на них принц.
– Як побажаєте, – Ґіра та Кіра зробили уклін та вийшли із зали.
Меґідо був в не собі від люті. Сміх Хокуто бив по його голові як у дзвін. Він відкинув меч в сторону та присів навпочіпки, закривши обличчя руками. Кімера, котра бачила усю цю сцену, важко зітхнула, дивлячись на брата. Їй чомусь різко стало його шкода. Вона подивилася на свою магічну паличку та опустила її вниз. Різко стало не до жартів…
– Я знаю що ти там, Кімера! – мовив Меґідо не повертаючись.
Дівчина точно такого не очікувала, тому не голосно скрикнула від неочікуваності. Вона тихо вийшла до нього, сховавши свою палицю за спиною. Погляд її був спокійним.
– Я бачу, що ти ніяк не можеш відпустити цю ситуацію з цим червоним Хокуто, – спокійно мовила вона, обходячи брата довкола.
– А ти я бачу занадто допитлива, – грубо відповів Меґідо, – чого прийшла сюди?
– Взагалі розіграти тебе, – мовила вона й розвернулася до виходу, – але в мене настрою немає.
Кімера вийшла із залу, а принц дивився їй услід. Це було дивно, адже такою він свою сестру ніколи не бачив. Вона завжди здавалася холодною та підступною, а тут – хотіла розіграти, але не стала. Невже настрій принца завадив зробити бажане?

Наступні дні Меґідо бачив Кімеру такою, як тоді у залі. З того випадку минуло десь 3 дні. За цей час їм не дозволялося виходити назовню та робити якісь свої підступні справи. Втомившись від цієї безнадійної нудьги, принц покликав Гіру та Кіру, аби вони покликали до його покоїв Кімеру.
– Ти хотів мене бачити? – все таким же спокійним тоном запитала вона.
– Так, – Меґідо піднявся з ліжка та підійшов до неї, – я не знаю що батько та генерал таке масштабне готуючи, але мені вже тут набридло. Давай тихо втечемо та розважимося?
– Втечемо? – трохи здивувалася Кімера, – і що ви задумали ваше Величносте? – останнє слово було із сарказмом.
– Саме те, – мовив принц, – що ми можемо й без монстра налякати людей чи розважитися. Просто приймемо личини цивільних, а потім будемо робити що завгодно.
Дівчина замислилася. Ця ідея їй подобалася, але все ж таки це трохи дивно. Адже брат ніколи не був ініціатором подібного.
– Ти дійсно все це хочеш бо тобі нудно чи є щось більш вагоме для цього? – запитала вона.
– Мені просто нудно, – відповів Меґідо, – ну що, ти згодна?
Кімера впевнено кивнула…

Але їхні веселощі недовго тривали. Адже як тільки діло дійшло до пограбування, то довго чекати Дайнаманів не довелося. Кімера та Меґідо не планували битися з ними, тому вирішили втекти. Але Дайнамани наздогнали їх, тому вирішено було хоча б відбитися від них. Меґідо взяв на себе червоного, Кімера – рожеву, а на інших – піхота. Але сталося нещастя, адже поки принц був зайнятий битвою з Хокуто, його сестру атакували інші четверо Дайнаманів. А Дайна Чорний – Хошікава Рю своєю ніндзя технікою повалив її на землю. Меґіто побачив це та атакувавши наостанок усіх Дайнаманів, зник, тримаючи на руках Кімеру. Звісно, що це не міг не помітити імператор. Він дуже сердився на сина й покарав його – заборонив виходити назовню та розробляти плани по захопленню Землі. Як би принц не сердився, але покірно прийняв покарання батька. Кімера ж цілу ніч не приходила до тями. Вона лежала в своїй кімнаті в оточенні Шіппо Хеі.
– Залиште нас, – тихо мовив Меґідо.
Ті зробили невеличкий уклін та покинули покої принцеси. Принц же сів на край її ліжка. Він дивився на спляче обличчя своєї сестри. Які б у них відношення не були, якими б суперниками один одному вони не були чи ворогами Дайнаманів, але в першу чергу вони були родиною. Меґідо відчував провину за те що взагалі вирішив вийти назовню. Але тоді він збрехав.
– Я вирішив вийти не від нудьги, – мовив він сівши ближче до неї, – а для тебе. Ми постійно сидимо в цьому замку, створюємо різних монстрів, б’ємося з Дайнаманами…але ніколи не проводимо час разом…
Його голос був набагато м’якше ніж зазвичай. Адже кожна ящірка в імперії знала про холодність та жорстокість принца. Те що він був безжальним до ворогів та завжди прагнув бути кращим. Навіть в дитинстві, після народження Кімери, їхні батьки ледве не підштовхували дітей до конкурентності. Маленький Меґіто заздрив сестрі, що вона була здатна до магії, а він міг лише розмахувати мечем. Його батько завжди хвалив свою небогу за успіхи в магії. Принц, звісно, що заздрив та прагнув показати батькові, що він не гірше сестри на троні буде. Але все змінилося, коли імператор Атон вирішив влаштувати своєрідну дуель між сином та небогою. Але принц не збирався програвати принцесі, а тому хитрістю створив монстра, котрий зміг накласти певні чари. Після накладання чар, Кімера не могла використовувати свою магію, тому Меґідо легко здолав її. Але тоді Кімера помітила монстра, котрий не міг тримати язика за зубами. Дізнавшись про це, вона підлаштувала жарт, в результаті котрого принц втратив один зі своїх хвостів. Їхні батьки, побачивши це, вирішили все ж таки розлучити їх, бо були побоювання, що це може спровокувати негаразди в імперії.
Але зараз Меґідо відчував провину і за скоєне зараз і тоді. Як так можна було? Навіщо були тоді ці заздрощі? Кому вони зробили ліше?
– Кімера…- тихо шепотів принц, – я знаю що негідний я старший брат, а можливо й імператор теж…але пробач мене..пробач за все. За те що тоді не дав тобі справедливо перемогти…й те, що зараз із-за мене ти постраждала…
Меґідо тихо взяв її долоню в свою, гладячи її великим пальцем. Проте він різко нахилився та поцілував її долоню.
– Мені так шкода, Кімеро…- на його очах з’явилися невеличкі крапельки сліз, – я…я люблю тебе…ваше Величносте…
Одна зі сліз принца впала на її долоню. Принцеса тихо розплющила очі та туманними очима подивилася на брата. Меґідо, побачивши це, водночас і зрадів і злякався.
– Кімеро! – він тихо обійняв її, – ти в порядку?
Та посміхнулася та трохи обійняла його у відповідь.
– Так. Не переживай…- її голос все ще був слабким, але вона знаходила сили аби посміхатися йому.
– Ми всі хвилювалися…- в душі принц сподівався, що вона нічого не чула. Але схоже що ні…
– Я чула твою сповідь, – спокійно мовила вона, подивившись на свою долоню, котру все ще тримав він.
Меґідо намагався відпустити її руку, але Кімера не дала цього зробити.
– Я не злюся на тебе, – спокійно мовила вона, – за той час, коли ми не бачилися насправді багато чого змінилося. Я переглянула своє життя та зрозуміла нарешті тебе. Ти хотів уваги та підтримки батька, а я в силу свого віку не розуміла цього. Мені прикро за усе це. А коли тоді я побачила тебе там одного та у відчаї, мені стало прикро. Я вирішила остаточно перестати жартувати, а зосередитися на важливому…
– Це над чим? – не зрозумів принц.
Замість будь якого пояснення, Кімера встала на наблизившись до принца, тихо поцілувала його в губи. Меґідо в шоці витріщився на неї ніяк не відповідаючи на поцілунок. Але за коротку мить, дівчина сама закінчила його.
Ти? Що ти…? – тремтячим голосом мовляв принц.
Дівчина ж лише посміхнулася та тихо мовила:
– Ти думаєш ти один, хто щось всередині відчуває?
– Але як? Як давно? – Меґідо досі не вірив ні очам ні вухам.
– Саме тоді, коли не бачилися. Я сумувала за тобою брате, – Кімера накрила його долоню своєю.
– І ти це все зараз кажеш на повному серйозі? Чи це черговий жарт?
– Якби це був жарт, то я б робила ось так?
Кімера різко повалила Меґідо на ліжко та сівши на його стегна почала доволі пристрасно заціловувати його губи та обличчя. Принц спочатку шоковано дивився на усе це, але незабаром – притиснув до себе її міцніше. “Невже це все може бути правдою?” – думав про себе він, дивлячись на Кімеру. Повірити в це було важко, але зараз будь які сумніви руйнувалися як картковий будинок. Всередині він відчував, що це все правда та сестра точно йому не бреше.
Він зупинив її. Взявши її за підборіддя він наблизив її ближче до свого обличчя. Вона ж з посмішкою дивилася на нього, трохи облизуючи губи. Меґідо наблизився до неї та поцілував її, але не так пристрасно як вона. Кімера тихо відповідала на поцілунок, тримаючи того що обличчя. Принц же тихо піднявся, та тримаючи її за спину та стегна, цілував її якомога сильніше, проникаючи язиком всередину. Принцеса тихо застогнала від такого з боку її брата. Коли повітря в легенях закінчилося, він різко розірвав поцілунок, але все ще міцно тримав її наче тендітну ляльку.
– Ні, не люблю…- тихо мовив Меґідо, а кохаю…
Принцеса на мить злякалася такої “заяви” з боку брата, але потім видихнула з полегшенням.
– Не лякай мене так! – трохи засміялася вона, – і так, я теж тебе кохаю…але все одно, як ми можемо бути разом? У нас так не прийнято.
– Це не важливо, – мовив принц, – мені все одно що вони скажуть, я не хочу із-за чиїсь думки втрачати своє кохання.
– Я теж, – трохи сором’язливо мовила вона, опускаючи очі, – але все ж таки мені страшно…а якщо хтось про це дізнається?
Меґідо тихо погладив її по щоці, коротко поцілувавши.
– Ніхто про це не дізнається. Але зараз я готовий й надалі сидіти під цим “домашнім арештом”, аби тільки побути з тобою.
Кімера посміхнулася на це.
– Милий мій, я чула що вони вже завершують свій грандіозний проєкт, тому часу в нас небагато й потім нам доведеться знову повертатися у бій.
– Це нічого. Ми будемо битися з нашими ворогами….але тут, зараз, ми будемо такими якими є насправді.
Дівчина кивнула:
– Так. Милі один з одним, але безжальні до ворогів!
– Саме так…
Він ніжно поклав її на ліжко та ліги поруч. Вона з посмішкою дивилася на нього та дійсно була щасливою. Принц же тихо гладив її обличчя, плечі та теж посміхався. Здавалося, що ніяка перемога над червоним Дайнаманом не принесе такого задоволення як цей момент з принцесою.
– Ти тільки подумай, як все починалося і чим все закінчилося…а що ще буде…
– Почалося все з банального жарту в один день…а це був лише жарт…

*Джашінка (анг. The Tailed-People Clan Jashinka Empire) – головні антагоністи Kagaku Sentai Dynaman.
*Шіппо Хеі (анг. Tail soldiers) – піхота антропоморфних зелено-чорних рептилій.