Жадáнне.

Добре пам’ятаю тей день, та головну частину значно краще. Він запросив мене до себе. Ми сиділи за диваном і я захопився діалогом. Були неблизько, десь на відстані двох метрів. Говорили довго, навіть занадто. Після того, як темп розмови поступово спадав, заповнюючись все частішими павзами, теми нарешті закінчилися. Обидва були виснажені – мовчали, та затишок кімнату не покинув. Не знаю чому, та мені було легко дивитися йому у вічі. Вони ж, безперервно, у відповідь заглядали у мої.
Подихи поважчали, розходились та заповнювали кімнату.
Він привстав, залишаючи положення сидіння, та переніс своє тіло ближче. Лишився метр.
Серце загигкотіло, та тіло почувалося на диво легким. Кожен удар розносив приємний жар. Воно саме відкрилося: плечі розійшлись, вивільняючи груди та трохи шию. Так справді легше дихати.
Відстані не лишилося.
Його рука вже тримала мою, поки наші подихи лоскочучи гріли обличчя один одного. Інша ніжно схопилась за плече. Нахилена голова показала ще більше моєї голої плоті. Я заплющив очі.
Хотілося лише відчувати.
Тепла волога, захопивши бік шиї, спускалася до ключиці. Його м’які руки вже забиралися під одежу, де згодом обхопили спину.
Лестощі моєї шкіри помітно виснажили його. Поцілунки ставали все сухішими. Чому він так довго не припиняв?
Плавно змінивши положення голови на пряме, я без слів сказав, що продовжувати не варто, він зрозумів.
Знову наші подихи обпікали наші обличчя – лоби зіткнулися. Погляд знову тягнуло до його очей. Я знову віддався відчуттям. Його губи були злегка жорсткими, а смак терпким.
Та одразу став солодким.