Ерік Гарісон

Надворі стояв чудовий травневий день. Шум листя від теплого вітру заспокоював Джека і, взагалі, звучав наче музика. Збуджений чимось Віктор підбіг до Еріка й Чарлі, що сиділи на колоді.

– Математики не буде, а Хон Кі батьки дали сьогодні пікап. Тому підіймайтеся, ми їдемо на озеро. Але Гарісон з компанією теж їдуть, Хон Кі занадто товариський. То як? Поїдемо? Ви ж наче примирились з Гарісоном? – Віктор дивився на Джека та аж підстрибував — так хотів поїхати на озеро. Бо Кетрін Холт їхала. І, що б Віктор не казав, він був в неї закоханий ще з п’ятого класу.

– Мир і холодна війна трішки різні речі, але заради твого щасливого майбутнього ми, так і бути, поїдемо. – Джек встав і подав руку Чарлі.

– Тобто?

– Місце головного дружби за мною. – Кинув Чарлі, обтрушуючи спортивки та вже рухаючись в сторону пікапа.

– Я не зрозумів. – Обурився Віктор, рушаючи за хлопцями.

– Та ми й не сподівались. – Джек з Чарлі в унісон засміялись.

Відблиски сонця на воді сліпили. На душі ставало тепло від такої краси: блакитна вода, сонце, густо насаджені дерева, що ніби парканом росли поздовж половини озера. І теплий пісочок. Десь зліва від Джека однокласники домовлялись, що зберуть хмизу для майбутнього вогнища вже зараз. А не як завжди, коли всі нап’ються і стане темно. Як в їхніх вилазках на природу з’являвся алкоголь, Джек не знав і, якщо чесно, не дуже хотів знати. Його влаштовував факт того, що за цей алкоголь він не платить.

– Та годі тобі, Еріку, знімай футболку і гайда у воду. – Друзі Еріка смикали його за одяг і намагались затягти в озеро. Хлопець лаявся і пручався, але він був один проти трьох.

– Він має інші плани. Йому ще треба мене побити. – Джек з’явився ніби нізвідки. Тримаючи руки в кишенях шортів, він міцно стискав кулаки. Навіщо він заступився за Еріка Гарісона? Мабуть, тому, що він був єдиною людиною, яка здогадувалась, що під цією футболкою різнокольорові синці.

– Який ти хороший песик, Фростер. Сам прийшов за своїм хазяїном. – Один з друзів Еріка самовдоволено всміхався.

– Йдіть, я вас наздожену. – Ерік схопив Джека під руку і потягнув подалі від людей. Віктор та Чарлі, що збентежено спостерігали за цією ситуацією, ринулись за ними, та дорогу їм перекрила компанія Гарісона і люб’язно запропонувала скупатись.

– Фростер, якого хріна?! – Ерік шарпнув хлопця і гарчав тому прямо в обличчя.

– Можеш, будь ласка, відійти, бо ти так близько, що розпливаєшся.

– Це що зараз було? – Ерік зробив крок назад, та злість його, схоже, ставала більшою. – Якого дідька ти, взагалі, вліз в нашу розмову.

– Така собі була розмова. Але справа не в тому. Я подумав, що ти не хочеш купатись, щоб не знімати футболку. – Джек зробив паузу, збираючись з думками. – Тебе б’ють по тулубу, щоб не було видно синців?

– Ти, блять, слідкуєш за мною чи що? – Ерік відступив ще на пів кроку і прикрився руками, як присоромлена дівчина. – Ааа, тобі приносить задоволення спостерігати за тим, як мене б’ють. Ти довбаний маніяк, Фростер.

– Йди до біса. Я просто хотів допомогти. – Очі Джека трохи розширились від несподіваного зізнання — він хотів допомогти Еріку Гарісону, людині, яка знущалась з нього два роки. В повітрі відчувався легкий аромат Стокгольмського синдрому.

– Допомогти? Мені?! Я не твоя принцеска, Фростер, мені допомагати не треба! – Ерік був такий обурений словами Джека, що здійняв куряву, коли розвертався і йшов. Джек стояв ще якийсь час, намагаючись відповісти собі на запитання навіщо йому хотіти допомогти Еріку Гарісону. Та відповіді так і не знайшов.

На пляжі вже на повну робилась якась вакханалія: двоє хлопців програли парі й без трусів бігли у воду, п’яний Руді з двійком дівчат рвав горлянку під акомпанемент гітари Хон Кі. А, явно хильнувший зайвого, Лось, один з друганів Еріка, вирішив позалицятись до Кетрін Холт:

– Та чого ти, мала, я добре цілуюсь. Чесну кажу. Тобі просто треба перевірити.

– Лось, відвали, я тебе по доброму прошу. – Кетрін явно не подобались такі прояви уваги з боку п’яного бидла.

– Ох які ми грізні. – Лось підійшов ближче і ляснув дівчину по сідниці.

– Ти ще раз так зробиш, я тобі руку зламаю. – Віктор віддав свою банку пива Чарлі й підійшов до Лося. Його впевненість і рішучість майже відчувались на дотик.

– А ти, типу, пацан її чи як?

– Типу.

– Та добре, добре. Бачу, що тут якісь мутки й без мене. – Лось підняв руки і повернувся, до відра з водою, щоб витягти з нього чергове пиво.

– Дякую. – Кетрін ближче підступила до Віктора і нахилилась до його вуха.

– Дивно, я думав він кинеться у бійку. – Віктор слідкував за рухами Лося.

– І ти б за мене побився? – Кетрін зіщулила очі і всміхнулась.

– За цю дупцю можна і побитись. – Віктор широко всміхнувся і обернувся до дівчини, та вона вже, чомусь, не всміхалась.

– Ти довбень, Вікторе. – Кетрін розвернулась і рушила до Хон Кі, допомогти зі співами.

– А що я сказав? Кетрін, чекай!

Ерік та Джек сиділи один навпроти одного через вогнище. Джек подумав, що волосся Гарісона стає рудого відтінку, бо вигоряє на сонці. Ерік гадав, як очі Фростера можуть бути такими заманливими у відблисках вогню. Двоє чужих людей дивились один на одного ніби вперше. Знову.

Наступного дня Джек прийшов в місце для куріння, щоб знайти там Гарісона. Вся компанія застигла з цигарками в руках, коли побачили хлопця.

– Я у справі. – Джек підійшов ближче і стис кулак в кишені. Поб’ють чи не поб’ють?

– Йдіть, я сам розберусь. – Ерік втомлено зітхнув і затягнувся. Хлопці покидали недопалки і, змірявши Джека недобрими поглядами, пішли.

– Ти мене вже заїбав, Фростер. Чого ти таскаєшся за мною?

– Мені цю мазь колись бабуся давала. Гарно загоює синці. – Джек дістав з кишені тюбик і простягнув Еріку.

– Так, блять, ти мене починаєш лякати.

– Візьми і я піду собі.

– Дякую. – Ерік взяв мазь і, ніби як, порум’янів. Він почув, як Фростер набирає в груди повітря і випалив:

– Якщо ти зараз запитаєш звідки я знаю це слово, я зламаю тобі ніс.

Джек видихнув і мовчки розвернувся, щоб йти.

– Чекай. Ти не подумай, ми не друзі і все таке. Але, якщо ти вже приніс цю мазь, то допоможи намазати спину. Бо мені немає кого попросити. Ніхто ж, крім тебе, не знає. – Гарісон дивився на свій лівий кросівок і червонів від напруги. Сказати це коштувало йому неабияких зусиль.

– О. Так, добре. Йдемо в роздягальню, там зараз має бути порожньо. – Джек знітився на секунду, але взяв себе в руки.

– Знімай сорочку. – Хлопець відкручував тюбик.

– Тут точно нікого немає? – Гарісон нервово озирався, розстібаючи ґудзики.

– Точно. – Джек підняв очі і прикипів до тіла Еріка. Синці були всіх відомих йому кольорів і розмірів. В деяких місцях, під синцями, було видно шрами, довгасті та круглі. Не подумавши, Джек торкнувся одного шраму пальцем. Не очікуючи такого, Ерік сіпнувся і хлопець заховав руку в кишеню, міцно стиснувши її в кулак.

– Вибач.

– Та нічого. Це, до речі, від цигарки. – Гарісон вказав на той шрам. – Але твоє діло спина. І давай швиденько, поки ніхто не прийшов. – Хлопець розвернувся і очам Джека відкрились нові синці, один з яких був близько двадцяти сантиметрів в довжину. Фростеру здавило горло, та прокашлявшись, він повідомив, що мазь треба наносити кожен день. А у випадку Еріка — два рази на день, мінімум.

– Фростер, так і кажи, що хочеш мене облапати, та й по всьому. – Нервово розсміявся Ерік. – І як це робити?

– Будемо приходити на хвилин п’ятнадцять раніше до школи, а ввечері приходитимеш до мене. Але тільки до восьмої вечора, бо о восьмій батьки повертаються з роботи.

Ерік розвернувся і вдивився в очі однокласника, стиснувши свою сорочку міцніше. Декілька секунд мовчання здались хвилинами. Вони дивились один одному в очі. Чужі люди.

Двері роздягальні відкрились і Ерік накинувши сорочку, гупнув кулаком в шафку. Він вилаявся, згадавши ім’я Джека. Удавав, що у них тут розбірки. Джек не чув, що за слова Гарісон викрикує, просто розвернувся і пішов.