Ерік.
від undergraund_1З попільнички падає черговий бичок та залишає слід на дерев’яному столі. Вже неможливо розглянути двері або навіть витягнуту руку. Мої очі сльозяться, чи то через в’їдливий дим дешевих сигарет, чи то від побаченого вночі. Знову ця картина в затуманеному погляді… тягнусь до граненої склянки з віскі та залпом відпиваю половину.
Цікаво що це за ниюче почуття в грудях? Чи можна назвати цим йобанним словом «кохання» шантаж Метьюс заради помилування Джой? Чи кохання те, що я побіг її зупинити, і не встиг? Цей стрибок, наче не вона викинулася з вікна, а я. Руді пасма в крові, її кістки стирчать назовні і очі спочатку дивляться на мене, а потім у порожнечу… ще один ковток віскі.
Зовсім недавно вона сиділа за тим столом і ковтала ревнощі як належне, а я насолоджувався її муками. Мені хотілося відчути себе Богом, але, як виявилося, я і так був для неї всім. Стефа і мізинця не коштувала Джой, просто я хотів переконатися в планах Метьюс на безстрашність через одну з шісток і не розповів про це їй. Джанін зовсім мене ідіотом вважала, одразу було зрозуміло навіщо вона ерудитів направила до нас — стежити кому можна довіряти, а кому ні.
Коли дійшло до Макса, я був злий і просто хотів поговорити з моєю Джой, а не істеричним неофітом. Потрібно було просто розповісти.
Мій погляд застигає, у руці чергова цигарка.
– Еріку! — Джой сидить на мені, обхопивши ногами мої стегна і ручкою малює на маленькій порожній ділянці шиї малюнок, як ескіз нового татуювання. Сказала, що треба заповнити цю порожнечу, а я її відволікаю. Намагаюся поцілувати, потім лізу в труси і вона знову і знову обурено кричить моє ім’я. — ще пару хвилин, дай закінчити!
– не можу. — і знову кусаю її губу. Я не імпотент, щоб спокійно витримати ковзання її дупи на моєму члені.
— Еріку! Будь хорошим хлопчиком!
— Ти хочеш по вказувати мені? — її блакитні очі дивляться на мене з рідним вогником і вона цілує, дозволяє себе цілувати, притискати до себе, любити.
— Посидь спокійно ще п’ять хвилин. -Демонстративно зітхаю і дивлюся в стелю.
— Так було ж дві? — не знаю, коли я почав по-справжньому з нею посміхатися, але це приємно. Начебто так і має бути.
— а на тебе я витратила три. — і знову цмокає мене в губи. Хіба можна так потребувати когось? Всі ті муки, що я пережив з нею того варті.
Коли Джой закінчує я підходжу до дзеркала і бачу візерунок, зовсім відрізняється від того, що вже набитий і там замасковано її ім’я. Я вдав, що не помітив і забив болт на роботу. Пішов до Торі, вона повторила малюнок, але вже назавжди.
Сигарета тліє і обпалює пальці, навіть не помітив, як очі наповнилися сльозами і мені довелося часто моргати, щоб не дати їм виходу. Розібраний пістолет і лежить на столі. Я доп’ю віскі, і сподіваюся мені вистачить сміливості піти за нею.
— Нахуй цей світ.
Навряд чи Ви автор, це прочитаєте, але я перш за все
очу подякувати за вашу роботу. Писати і не отримувати відповіді не кожен зможе. Сама робота цікава, помітила деякі граматичні та лексичні помилки, але то таке…
Цікаво, що буде далі. Чи це кінець? Джой померла, правильно? Чекаю ще на розділи, щоб зрозуміти всю картину.
P.S Мені сподобалось як ви описали страждання Еріка