Пролог

Своє життя я пам’ятаю лише з 7 років, бо до того по словах мого вчителя — Дзіньльов, я перебував в руках страшного правителя міста, яким зараз керую я. Мене викрали в лютого тирана, що виховував мене як звіра, тому все, що я міг в ті роки — це ходити на чотирьох.

Я прокинувся біля входу в якесь красиве і багате шатро, що майоріло серед дикої пустелі мертвої землі. Я встав, точно не пам’ятаю, але мабуть заглянув до шатра, і мою пухнасту голову помітила найпрекрасніша пані, господиня ясних блакитних алмазних очей.

— Оу ти прокинувся, пробач, що не занесли до шатра, ми мали дуже важливу справу і забули про тебе, заходь, заходь, не бійся, — через секунду вона додала,— Я Дзіньльов, можеш називати просто пані Дзінь!

Я лише помахав головою, себе ж представити не зміг, бо не знав свого імені. Тоді я навіть слів сказати не зміг, бо за словами Дзіньльов, перебуваючи в полоні, мене не вчили говорити, а лише слухати. Після цієї першої зустрічі з цією прекрасною дамою моє життя змінилось на краще. Вона дала мені ім’я, дала подобу, дала захист, вона моє все життя.

Як тільки вона представилась, сказала, що нас скоро забере її приятель, тож мені треба скоріше вдягнутись і поїсти. Уперше я відчув, що тепер я людина, а не монстр в руках господаря.

Ми все таки дочекались того друга, але перед тим вона мене нагодувала страшенно смачним супом.

Допоки ми чекали вона мене про все розпитувала, а я лише махав головою, що не знаю.

— Дзіню, ти вмієш говорити?

Це питання, на яке я не зміг відповісти. Чи вмів я говорити? Як монстр, що виховувався роками вбивати, а не говорити, я не вмів. Лише думати, а писати, читати, говорити мене цього не навчили.

Я помахав головою і тоді вона посміхнулась. Це вперше в житті, як я побачив щось красиве і що я запам’ятав на все своє довге життя.

— Нічого, Дзіню, ми тебе навчимо, лише довірся нам.

Я вже довірився, пані, чесне слово! Мені завжди подобалося, як вона мені усміхалась, лише мені! Через кілька хвилин до нас зайшов якийсь пан та сказав, що час вирушати.

— Ну що, Дзіню, ти готовий? Впродовж дороги ти побачиш дуже багато, тому запам’ятай це назавжди!

Вона з паном склала палату і помістила туди, де був увесь її багаж. І наша подорож почалась.

І я це запам’ятав…