Екстра#1

Ніжність

   Він не стидався прямо казати про свої бажання. Говорив, що жадає аби Адам взяв його прямо на цьому столі, шепотів про те, як спокусливо виглядає шия священника і він би з радістю залишив на ній слід. Демон таємниче муркотів про те, що тоне в очах чоловіка і знову казав, що хотів, аби екзорцист нарешті відпустив свої принципи й зробив те, що сам жадає. Не стидався нічого. Не ображався на злі слова і тілесні ушкодження. В його погляді можна розгледіти лише хіть… Нестерпне бажання, яке навіть лякає. Цей розпусний мерзотник хотів, щоб його взяла ця людина. Можливо це була лиш примха, чи просто цікавість, або біс не дружив зі здоровим глуздом, але Адам не міг розгледіти в цьому створінні більше нічого окрім всеосяжного розпусного і брудного бажання. Огидно.

Але в цей раз демон раптом засоромився. Заціпенів, роздивляючись засмаглу долоню, як завше сидячи на підлозі коло столу, за яким працював Адам і неочікувано прошепотів :

– Погладь мене… Прямо як тоді, будь ласка. І тоді я не буду зачіпати тебе. Припустимо цілий день? Прошу тебе…

Він дійсно просив. Його вуста в цю мить стиснулись в тонку бліду лінію, а погляд старанно уникав зустрічі з чужим. Темна змійка хвоста нервово погойдувалася, а він сам був на диво напруженим.

Це дивує. Навіть коли негідник в усіх барвах розповідав про свої мрії, на цьому нахабному лиці не з’являлося навіть крихти сорому, а тут він просить…Погладити його ? Що за нісенітниця ?

– Кажеш, що не будеш зачіпати ? Що ж, тоді будь по твоєму,– відповідає чоловік і його рука тягнеться до темної маківки.

Волосся в біса жорстке та дещо заплутане. Чорні завитки кучериків окремими пасмами проходять крізь пальці, а сам Тансі завмирає, немов боїться, що йому сниться чудовий сон. Кінчики його пальців ледь помітно тремтять, стиснулись в кулаки й він дивиться в нікуди.

На диво тихий та такий слухняний, що аж не віриться. Не намагається зробити щось самостійно, грайливо доторкнутися вустами до пальців, чи знову запропонувати розважитися. Лиш сидить на місці, кусаючи губи й боїться кліпнути.

Мимоволі в кімнаті повисає тиша та спокій. Навіть шурхіт пера на мить переривається і не помітивши цього, Адам залишив на папері брудний слід від чорнил. А біс розслабляється, навіть плечі його опускаються і він зітхає, дозволяє руці священника вільно блукати по голові. Пальці легенько стискаються при коренях, щоб відразу відпустити, а потім спускаються за витягнуте вухо, щоб заправити неслухняне пасмо. Це так дивно, бо в одну мить демон почав ластитися наче той кіт, легенько притуляючись ближче до руки, а потім зовсім знахабнів і поклав голову на чужі коліна.

Ніхто більше нічого не говорив. Біс розслабився і прикрив очі та тільки обняв чужу ногу. Не було більше ніяких прохань чи спроб щось витворити, не було жартів та улесливих слів. Була тиша та якась особливо інтимна атмосфера між ними. І так не хотілося порушувати її, аби не впустити чарівність моменту, але довелося. Адам легенько тицьнув пальцем в скроню демона та кивнув. Тим самим він дав зрозуміти, що на сьогодні ніжності завершені, тому черга Тансі виконувати умову.

Нечестивець усміхається і таки грайливо торкається губами чужих пальців наостанок, тихенько сміється та через мить вже перекидає ноги за вікно, щоб зникнути на цілий день. Священнику здалося, що сьогодні в цих лячних очах з’явилось щось особливе… Окрім неприпинного бажання і диких іскор безумства там було тепло і … Щастя ? Та ні, йому лиш здалося. Цей демон може лиш слідувати ганебним бажанням плоті, а сьогоднішнє прохання – черговий жарт і нічого більше.