Екстра 3: Універсали

Події відбуваються половиною року пізніше, після їх першого разу (першої екстри, або ж, після 70 глави) 18+ яой. Обмін активністю. ❗

– Ну Рей!

– Ні.

– Ну Рей, прошу!

– Я ж сказав ні.

– Але так не чесно!

– Мені все одно.

– Ну будь ласка!

– Мейлі! Я не згоден із цією позою!

– Угх!

“Чому він бере мене ззаду, а я, бачте, не можу! Та й зверху я тільки раз на тиждень, а він мало не щодня! Де ж тут справедливість!?”

– Будеш дутися, лопнеш як кулька. – з глузуванням сказав Рей, розрізаючи за столом на шматочки яблуко. – Не гнівайся ти так, сонце. Ти ще будеш зверху.

– І це тільки вдруге… першого разу… Тобі зовсім не сподобалося…

– Це не так. Просто спочатку було важко звикнути…

– Ми не дійшли до кінця!

– Я просив не витягувати, але ти сам не захотів продовжувати.

– Тобі було боляче! Ти стискався! Я боявся зробити лише гірше!

– Ти б не зробив, якби продовжив.

– Я не зміг, побачивши кров!

– ….угх, ти невміло ввів, тим паче на сухо. Але все добре. Це була незначна кровотеча.

На очі Мейлі на вернулися сльози.

– Я-я… Невдаха у всіх сенсах! Не треба було мені тоді пробувати! Я знову все зіпсував!

Рей глибоко розгубився, побачивши, як той залився плачем. Він підскочив з місця і сів перед ним, щоб витерти рукавом кофти його сльози.

– Нічого ти не зіпсував! Робити помилки властиво всім! Наступного разу в тебе обов’язково все вийде!

– П-правда? – заспокоївшись, запитав Мейлі.

Інший притис до грудей його долоні, з усмішкою кивнувши:

– Звичайно. Будь впевненішим у своїх силах і нічого не бійся, сонечко.

“Через мене його перший раз був болючим і травматичним… І щоб такого більше не повторилося я і хочу поміняти позу. Було сказано, що з нею буде простіше і безболісніше входити…”.

Побачивши, як той старанно щось обмірковує, Рей, присівши на проти за стіл, підсунув тому миску з фруктами, щоб відволікти від поганого.

Мейлі взяв банан і почав їсти, роздумуючи, як умовити хлопця на це. Рей чистив для нього від кісточок персики, і піднімав крадькома очі.

“Потрібно придумати щось інше… навряд чи я зможу його переконати стати в постидну позу. Може… увійти різко? Щоб він не встиг злякатися і відчути біль?” – Мейлі почав повільно їсти банан з кінчика до серединки. – “Ні, погана ідея. Я боюся його знову поранити. Треба робити все акуратно”.

Нарешті він узяв зі столу смартфон і почав гуглити.

“Хм… йому важко розслабитися. Він постійно хвилюється і напружується. Налити йому перед “цим” випити? Угх… він же стійкий до алкоголю, а зовсім споювати погана ідея, під ранок він уже нічого не пам’ятатиме..” .

Мейлі роздратовано скривив обличчя, відчуваючи на собі пильний погляд. Він з кривою усмішкою швиденько доїв те, що залишилося, і кинув шкірку в обличчя іншому.

– Гей! Не розкидайся усіляким! – обурився Рей, прибираючи з обличчя шкірку банана.

– Досить пожирати мене поглядом – як хижак здобич! Сьогодні мій день, якщо ти не забув!

Інший тихо засміявся, і почав чистити останній банан. Потім, запитав:

– Хочеш ще?

Мейлі кивнув головою. Рей взяв банан у рот і поманив його пальцем до себе, поплескавши по колінах.

“…розпусник..”. – Мейлі підвівся з місця і підійшов, сідаючи тому на коліна, при цьому розвів ноги в боки.

Нахилившись, він облизнув кінчик банана і повільно взяв його до рота. З іншого кінця Рей посміхнувся і почав повільно поглинати фрукт. Коли ж обидва дійшли до серединки, першим взяв ініціативу Мейлі: облизуючи солодкі залишки у того на губах і проникаючи у відкритий рот. Рей опустив руки йому на сідниці і саме тоді, Мейлі відчув, як щось упирається. Рей розняв їх смачний поцілунок і облизнувся, запитавши:

– Ти мене возбудив… що збираєшся з цим робити?

Не встиг інший відповісти, як Рей поліз рукою йому під футболку.

– Ах… с-стій… я… мгх!

“Чорт, ні!.. Якщо все так і продовжиться, то я залишусь ні з чим!”

Рей м’яко кусав його в шию, потім, відстебнув гудзик і розстебнув тому ширинку позбавляючи коханого від джинс, а після, стягнув їх і з себе, по коліна.

Мейлі відсторонився, упираючись руками об його груди. Кінчики пальців Рея ковзнули по його животу, змусивши іншого напружитись і вигукнути:

– Нгха! С-стривай!.. Я сам! Сам все зроблю!

Рей хижо посміхнувся, відповівши:

– Добре. Вперед. – він простягнув тому пачку презервативів, невідривно спостерігаючи як обличчя того червоніє до самих вух.

Мейлі повагався, перш ніж невпевнено взяти в руки упаковку, відкрити, і витягнути гумове кільце. Він знайшов правильну сторону і повернув голову, зніяковіло розкручуючи на головці ерегованого члена презерватив. Коли ж гумка була одягнена на всю довжину, він затиснув його кінчик пальцями – щоб у ньому не залишилося повітря. Після цього помістив пальці в свій анус, розтягуючи стінки.
Рей трохи почервонів, спостерігаючи за сексуальним виглядом коханого і стиснув руками його сідниці, на що Мейлі насупив брови.

– Н-не треба…! Мн-х! Ах.. Я сам … – розтягнувши себе трошки, він повернув голову і став повільно насаджуватися на нього. – Нгха! А-ах..

Рей скривив губу, і, розсунувши тому сідниці, сказав:

– Я допоможу, щоб було швидше.

– Що-..! – Мейлі вигнув спинку, відчувши, як той різко насадив його на себе. – М-н! А-ах!! – він опустив голову тому на плече, і вп’явся нігтями йому в плечі, почавши дряпати.

– Агх..! Мейлі… Ну ж бо, рухайся. – через біль усміхнувся Рей, цілуючи того в груди.

Мейлі випростався і потроху почав рухатися: піднімаючи таз і сідаючи по глибше і коли тіло звикло, він почав прискорюватися. Полилися розпусні звуки чвокання тіла об тіло. Рей скинув голову назад, важко дихаючи:

– Ха-а… як добре…

– Ах… мх! – Мейлі намагався надати йому якомога більше задоволення. Не відчуваючи дискомфорту чи болю, він не боячись насаджувався глибоко та наполегливіше рухатися.

За кілька хвилин Рей кінчив. Інший вийшов, підвівся на тремтячі коліна і, знявши йому використаний презерватив, зав’язав і відкинув на підлогу. Його схопили за підборіддя і жадібно поцілували, але Мейлі відібрав губи і шепнув:

– Перемістимося… на ліжко?

Рей посміхнувся, невідривно дивлячись тому в очі, що горіли від нетерпіння і бажання.
Мейлі обережно підвівся на ноги, і потягнув його за руку до двомісного ліжка.
По дорозі вони ласкаво цілувалися, і скидали один з одного одяг, що залишився.
Рей нахилився щоб вкусити іншого за плече, але раптом Мейлі зробив крок йому за спину. Рей здивовано обернувся і тут… його штовхнув на ліжко.

– А?.. – все що той випустив, коли над ним уже нависав інший. Очі Мейлі мерехтіли. Він швиденько дістав з тумбочки кілька презервативів і мастило. ♡

– Мабуть ти забув… хто кому сьогодні повинен приносити задоволення.

Рей занервував, спостерігаючи як той виливає мастило на пальці і направляє їх до його дірочки. Він відразу ж зімкнув ноги, і, перехопивши його руку, вигукнув:

– Стривай! Давай не сьогодні?.. я… достатньо насолодився.

– Бреши більше! – забираючи його руку, пирхнув Мейлі. – Кілька секунд тому, твої очі виблискували, коли я сказав про продовження.

Рей нервово підібгав губи. Мейлі схилився до нього, заспокоюючи:

– Не хвилюйся, цього разу тобі має сподобатися. Вір мені.

Хлопець тихо зітхнув і, сховавши обличчя у м’яку подушку, кинув:

– Починай.

Мейлі підбадьорився. Його палець плавно поринув усередину, сантиметр за сантиметром просуваючись уперед, за ним він додав і другий, плавно розтягуючи стінки.

Почулися приглушені стони:

– М-м! Ун-х… д-давай вже… Мейлі… входь швидше.

“Потрібно доставити йому більше задоволення… щоб він забув про біль.”

– Ще не можна. Якщо перестану, тобі буде боляче. – Мейлі заправив своє волосся за вухо і схилився до його збудженого органу.

Рей глянув на нього:

– Е-ей..! Що ти..? Агх-ах!! – він розкрив рота, відчувши приплив задоволення.
Мейлі обхопив його член рукою, облизнув головку і взяв його в рот наполовину. Він почав смоктати, і поглиблювати все більше в горло, намагаючись працювати язиком. Його волосся лоскотало тому пах, від чого Рей згинався збуджуючись тільки сильніше. Мейлі взяв у рот від основи до кінця.

“Уф… у нього набагато більший… мені стає важко дихати…”.

– Ха-а..! Мн-ха! Мейлі!.. х-хватить, я зараз..!

Мейлі відсторонився. У ту ж хвилину тепла сперма забруднила йому обличчя. Рей підвівся щоб допомогти йому все відтерти, але той схопив його за волосся і смикнув.

– Т-ти!! – прошипів з палаючими щоками Мейлі.

– Пх… Ха-ха-ха! – не втримавшись, розсміявся Рей, витираючи долонями тому липкі щоки, але одразу ж занив від болю:

– Ай-яй-яй! Не тягни! Визнаю, я винен! Але ж це не смертельно, Ауч! Сперма дуже корисна!

Тільки після його слів Мейлі зменшив запал і опустивши очі, провів язичком по забруднених губах. Його обличчя одразу ж скривилося:

– Гірке! уф…пхе!

– Пх-х, це через те, що я багато курив раніше. – Рей наблизився, облизнув його губи і проник язиком в рот – наполегливо цілуючи по французьки. Хлопець плавно опустився з іншим спиною на ліжко. Після, Рей звабливо розвів ноги, наче запрошуючи його до себе, і провів його липкими пальчиками по грудях, з усмішкою запитавши:

– Тобі потрібен мій дозвіл, чи як? Вставляй вже.

Мейлі почервонів. Він відкрив і одягнув презерватив, і почав повільно входити.

– Ай! Мф… Ах-ах-х! – Рей вчепився в подушку за головою, ховаючи в неї почервоніле обличчя, інший же обіймав за талію, і не відривав від того очей. Мейлі помічав як тремтить у його руках тіло Рея. Він ще не увійшов як слід, але намагався не поспішати, з хвилюванням дивлячись на любимого, що кусав губи.

– Тобі все ще не звично?

– Н-не… зупиняйся… – пробурмотів у подушку той, розсунувши сильніше ноги.

Мейлі схилився, обсипаючи його груди і шию лагідними поцілунками.

– Щастя моє… подивися на мене. – попросив він, дивлячись на хлопця, що ховався в подушку. – Покажи мені своє прекрасне обличчя…

– Не хочу… мх…а! Рухайся вже!..

Мейлі насупився і схопив його за підборіддя, обернувши до себе. В цу ж секунду він завмер, дивлячись на мокрі щоки, по яким доріжкою стікали сльози. Рей з незадоволеним виглядом відвернув голову, і прошепотів:

– Угх… тому я й казав, що не хочу показуватися.

Мейлі стиснув губи, відчуваючи, як стискається від цієї картини серце.

– Чому… ти не сказав, що тобі настільки боляче?

– Ти б злякався…

“Він знову замовчує про біль, змушуючи почуватися винним…”

– Мейлі… – той обвів рукою його шию і схилив до себе. – Все добре. Це терпимо. Рушайся і я швидко звикну.

Мейлі з гірко посміхнувся йому, і почав цілувати куточки його вологих очей, губ, і вилиці. Він почав рухатися, проникаючи глибше.

– А-ах!! А! Не… Нх, с-стій… не так швидко… боляче!

Мейлі в тривозі метнув погляд між його ніг і зітхнув, не помітивши крові.

“Потрібно терміново щось придумати, щоб він…”

Мейлі раптом згадалося дитинством… а саме, той час, коли він боявся уколів і щоразу, як його водила в лікарню мама, вона заспокоювала і відволікала його увагу на себе: співала пісеньку або просто розмовляла з ним від чого той і не помічав, як лікар робить йому укол.
Він вирішив і Рея відволікти схожим чином. Нахилившись, він з ніжністю усміхнувся йому, і сказав:

– Любий, ти неймовірна людина. Ти для мене найцінніший і найбажаніший.
Рей повернув до нього голову і здивувався.

– Мейлі… що ти…

– Я не можу без тебе, як без повітря чи води. – з кожним словом він робив поштовх. – Ти мій скарб. Моє серце, моє життя. Моє кохання.

Голос Мейлі звучав для нього надзвичайно тепло і заспокійливо.

– Моє щастя… тобі все ще боляче?

– Н-ні… – прикриваючи долонями обличчя, промовив він. – Мені вже… легше.

“Спрацювало” – подумки зрадів Мейлі.

Рей притиснув його до себе, – тілом до тіла, і закопався носом у м’яке волосся, аромат якого так заспокоював.

Мейлі опустив руку пестячи його груди і соски, і поступово додавав темп.

– Ум-х! Мн-ха! Дивовижно… Продовжуй… глибше… Мейлі, рухайся так і не зупиняйся!

Той увійшов повністю і став штовхатися, з палаючими щоками спостерігаючи як Рей жмурить очі від задоволення, притискає до рота долоню і схиляє його все нижче і нижче, уривчасто дихає в шию, охоплюючи її гарячим жаром, і шепоче:

– Я здається… ах-х… вже увійшов у смак. Прошу, тільки не надумайся… витягувати, інакше завтра я не дам тобі передихнути ні секунди.

Мейлі скептично посміхнувся. Забираючи з його спітнілого чола пасма волосся, він підвівся на руках і вже з більшим натиском став вштовхуватися в нього.

– Нг-ха! Ах!! Сильніше!.. – наполягав Рей, стискаючи пальцями тому хвилясте волосся.

Мейлі облизував і потягував губами тому намистини сосків, стискаючи його долоню із золотим кільцем у своїй “замочком”. Коли ж у такт приглушеному в долоню стогону, посипалися один за одним, наполегливі поштовхи, Рей вилився.
Відразу за ним і Мейлі. Потім вийшов, позбавляючись презервативу. Рей виглядав сонним і важко дихав. По його блідому тілу стікали краплі поту і виднілися розсипчасті, багряні засоси. Мейлі ковзав по них пальцями, ніби з’єднуючи – як зірки, і замислився про те, що, якби він домалював до них тьмяно-зеленими фарбами стебла та листя, то виглядало б так, наче на хлопцеві розпустилися дивовижної краси – квіти. Очі заіскрилися. Так, він очистив це полотно від бруду, і тепер, мав право малювати на ньому все, що тільки захоче.
Мейлі схилив голову, цілуючи білосніжне тіло вздовж і в поперек, залишаючи розсип червоних квітів.

Рей застогнав і потер очі. Куточки його губ піднялися в ледь помітній втомленій посмішці. Чорні вологі очі розплющились і заблищали.

– Ум-х… я мало не заснув. – він опустив руки йому на сідниці і запитав:

– Давай ще раз?

Мейлі розгубився:

– А? Ще раз?.. а тобі… не буде тяжко?

Рей посміхнувся йому, прибираючи його волосся за плече, і відповів:

– Пх, ні. Все відмінно. Ти мав рацію, цього разу мені дійсно сподобалося. Я не проти другого та третього разу. Якщо, звичайно, ти не втомився.

Мейлі зрадів, і осідлавши його, впевнено вигукнув:

– У мене ще є сили! І якщо тобі сподобалося… може, спробуємо іншу позу?

Посмішка Рея попустилася. Мейлі грайливо примружив очі, плавно опускаючи долоню з його грудей нижче, – під ковдру.

– Т-ти… спеціально!? Ха-а-ах… мнг, гаразд… – остаточно здавшись, Рей схопив його за щічки. – Але надалі, бери ініціативу коли тобі захочеться, а не раз на тиждень. Добре, сонце?

Мейлі засяяв задоволеною усмішкою, і закивав.

– О, і завтра, коли я буду зверху, пограємо у рольові ігри, з наручниками.

Усмішка Мейлі спала з обличчя.

– Не хочеш? Ну й нехай, – хлопець натяг на себе ковдру. – Я спати.

– Стояти! – схопившись за кінець ковдри, вигукнув Мейлі. – Я згоден!

“Шансу взяти його може більше і не бути!”

Рей самовдоволено посміхнувся. Вони злилися у лагідному поцілунку. Ховаючи очі, Мейлі опустився нижче, – і заліз під ковдру. Рей не розуміюче схилив голову на бік, але відразу вчепився пальцями у постіль і скрикнув:

– Аф!! Н-не використовуй зуби, Мейлі! Мн-х!.. – закриваючись схрещеними руками обличчя, Рей тихо зітхав і стогнав, стискаючи і розтискаючи в кулаках простинь.
З-під ковдри долинали постидливі звуки прицмокування і тихе мичання. Рей розкрився і з палаючими щоками побачив як Мейлі заковтує його член до основи – старанно, жадібно, палко. Охоплює, облизує, і прицмокує, і як спокусливо у того стікають підборіддям слина. Рей відчував, що вже на межі, і закопався долонею у його густе волосся, збито вигукуючи:

– Ха-а… для другого відсмоктування… нх!.. досить непогано, але тобі ще слід повчитися… ах… візьми трохи глибше… Та-а-ак… ух… я… вже скоро…

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Мейлі виплюнув в раковину піну зубної пасти і з похмурим обличчям глянув на себе в дзеркало.

“Негідник… таки вилився мені в рот… Скільки б не чистив зуби, гіркий присмак постійно відчувається..”

Він вийшов з ванни, розсунув штори і почав сердито тормошити свого чоловіка в плече.

– Ау? Ти прокинувся? Ре-ей… вставай. Ну ж бо! Я приготував міцний чай із лимоном!

Рей розплющив одне око, жмурячись від променів сонця, потім скривив обличчя, і уткнувся носом у подушку, невдоволено бурчачи:

– М-м… закрий штори..! Сонце сліпить!

– Пха-ха, – Мейлі за сміявся, схиляючись до ліжка і цілуючи коханого в куточки очей. – Вставай. Вже майже обід, а ти ще нічого не їв. Тобі треба набратися сил.

– До біса обід!.. я хочу спа-ати!.. – з невдоволенням пронизав хлопець, зариваючись по ніс у ковдру.

Мейлі криво посміхнувся, схрещуючи на грудях руки, і сказав:

– Спатимеш і далі, коли приготуєш нам обід. Замовляти доставку я не хочу, тому, швидко піднімайся, містере Крайтон! – він потягнув його за руку, змушуючи підвестися і сісти. Як р аптом Рей розплющив очі і скрикнув:

– Айч!! Боляче!

Мейлі злякався, і відпустив його долоню. Рей плюхнувся назад на м’яку постіль і почав кусати від болю губи:

– Ау… агх, чорт… поперек.. Аяй!

– П-пробач..! Я не знав! – розпереживався Мейлі, з виною притискаючи до грудей кулачки.

– Все… добре… угх… м-м… я сам просив учора тебе бути наполегливим. Тут лише моя вина…

Мейлі побіг до іншої кімнати і за хвилину повернувся до нього з аптечкою в руках, вигукнувши:

– Я нанесу знеболювальну мазь! Перекинься на живіт і не рухайся! – він скинув тапочки і піднявся з тюбиком мазі до нього на ліжко, відкинув ковдру і з хвилюванням спитав:

– Де саме тобі зараз болить?

Рей неквапливо перекинувся на живіт, відповівши:

– Нх… уф.. хребет знизу навколо талії і… поперек ось тут.

Мейлі почав плавно розтирати тому спину. Рей здригнувся від раптового холоду на спині, але одразу розслабився. Коли Мейлі закінчив, то помітив, що той знову задрімав. Він зітхнув, поцілував його в щоку, відклав аптечку на тумбочку, і підвівся, попрямувавши мити руки.

“Треба було робити “це” ніжніше, але він сам наполягав, щоб я прискорив темп, та й просив зробити це знову і… знову” – він підійшов до холодильника і відрив його. – “Що ж, треба сходити за продуктами. Коли він прокинеться, ми можемо разом приготувати Ростриф, хм, або м’ясний пиріг? Ні… Рей не любить бавитися з тістом. Ох, можна зварити яйця по-устерськи!”

Він опустив погляд на теплий чай у чорній порцеляновій чашці і вийнявши з холодильника полуничний джем, почав намазувати його на тости. Випивши міцний чай і тихо зібравшись, Мейлі вийшов з їхнього дому, до великого простору в якому, так і не звик, відчуваючи себе в ньому, – як мишеня серед поля.

Він розгулював “Рідженс парком”, уловлюючи з маленьких кафешок смачний аромат кави з корицею і милувався листям, що опадало з дерев. Раптом він зупинився. Навпроти був великий дитячий майданчик, з якого долинав на всю округу – радісний сміх і гул дітлахів.
Мейлі зі смутком дивився на батьків, що розгойдували свою маленьку дочку на гойдалці і розумів, що відчуває зараз заздрість. Він зайшов за арку майданчика, сховав руки в кишені світло-коричневого кардигану і сів на лавку, спостерігаючи за іншими.

“Як же хочеться… повну сім’ю. Обіймати до серця дитину. Щоб… називали татом…”.

Раптом він помітив, як до нього біжить малюк. Той спіткнувся і мало не впав, але Мейлі встиг піднятися і схопити його, ось тільки він сам же упав на коліна.

– Гномику!? Це ти!?

Знайомий голос… До нього підбігли і допомогли підвестися.

– Ох! Кай! Ти знову втік від мами? Чи це Саманта тебе не доглянула? От зараз я їй влаштую!

– Ніколь? – вставши на ноги, Мейлі глянув на блондинку, що витирала хустинкою носик сина.

– Привіт, – усміхнулася вона. – Не чекала тебе тут побачити… Хіба ти не маєш бути зараз у Мадриді?..

– А, це… Після весілля ми з Реєм вирішили купити тут житло, а переїхали вже пізніше.

– О! Так ви теж мешкаєте в Лондоні!? Чому ти мені не зателефонував!? Гаразд, Рей, але ти! Ми мали разом відсвяткувати ваш переїзд!

– Ох, пробач… ми переїхали тиждень тому і через купу домашніх турбот я про це зовсім забув… та й, я думав, ви в Канаді у твоїх батьків…

Ніколь пирснула зі сміху:

– Ха! Розсмішив! Мені двадцять три, у мене дружина і дитина, я не витримала б жити в п’ятьох у маленькій квартирці з батьками і обтяжувати їх крім себе ще й онуком, – вона підняла на ручки сина. – Та й, ти ж знаєш, яка розпещена Саманта. Ясна річ, ми переїхали у власний будинок.

– Це чудово. Ви десь зараз працюєте?

– Я працюю у ветеринарній, а Саманта… вдома, на декреті. – повідомила Ніколь і, заколисуючи сина на руках, додала:

– Перед цим вона розбиралася зі спадщиною, що дісталися від їх з Реєм дідусів Крістоферу, а потім батькові Саманти, а від нього вже їй, як старшій. Вона з’ясувала, що один із готелів повноправно є власністю Рея від померлого в автокатастрофі, рідного дідуся – Роберта. У суді повідомили, що батько Саманти хотів привласнити все собі. Вона відсудила та продала їхні сімейні готелі, а половину отриманих грошей віддала Рею. Ти ж сам повинен був про це від нього чути.

– Угум, він розповідав мені про спадок після того, як ми сюди переїхали. – зізнався Мейлі. – Ніколь, можна ще поцікавитися?

– Звичайно. Запитуй. Тобі я відповім на будь-яке питання.

– Не подумай, що я сую ніс, але… Куди Саманта витратила стільки грошей від продажу готелів?

– О, вона відкрила маленький бізнес, про який мріяла з дитинства, – посміхнулася Ніколь. – Тепер вона дизайнер одягу.

– Ох, це дивовижно! – захоплено мовив Мейлі.

– А ви чим займаєтесь?

– Займаємось?.. – він зарум’янився.

– Ну, тобто… ви працюєте зараз?

– А! Я закінчую медичний, а ще малюю та продаю на замовлення картини! – квапливо вигукнув Мейлі, соромязливо посміхаючись їй. – А Рей патрулює кілька разів на тиждень райони поблизу нашого.

– І який у вас район?

– Сент-Джонс Вуд Стріт.

Очі Ніколь миттєво розширилися.

– Це один із найбагатших районів Лондона?!?!

– Аха… так. Рей обрав цей район, бо раніше мешкав там із батьками.

– Хм, ми живемо на Марбелон.

– Правда? – усміхнувся він. – Здається… цей район перебуває на перетині Оксфорд та Бейкер стріт? Це прекрасне місце. Чув, його багато хто обирає.

– Угум. Не хочеш якось зайти в гості? – поцікавилася Ніколь.

– А, ну…

– До речі, чому ти один? Рей на роботі?

– А, ні, у нього вихідний. Просто, у нього… Болить спина. Тому я не хотів його турбувати, щоб він підвіз до магазину.

Несподівано Ніколь розреготалася так голосно, що інші люди на майданчику почали обертатися у їхній бік.

– Пха-ха-ха-ха! Ох… ахах! – витираючи сльози, що накопичилися на очі, Ніколь тихо зітхнула. – Він же молодший за мене, невже вже старість постукала в двері? Пх-х! Аха… Хотіла б я подивитися, як він зараз мучиться.

Мейлі ніяково почухав пальцем щоку.

– І як тобі тепер? – раптом запитала його Ніколь.

– М? Про що це ти? – з нерозумінням глянув на подругу Мейлі.

– Я маю на увазі, як тобі тепер жити не скромним цирковим життям артиста? – хитро посміхнулася вона тому. – Раніше ми жили в тісних маленьких трейлерах і не могли дозволити собі дорогу їжу та й похід у ресторан, на відміну від наших коханих. – при останньому слові вона зробила особливий зневажливий акцент, ніби скоріше хотіла сказати: “на відміну від наших вельмож”, і з ще більшою зневагою продовжила:

– Тепер ти вийшов за Рея як і я одружилася з Самантою. Ми з тобою, можна сказати, відхопили собі не поганий шматочок цим і осяяли наші сірі життя комфортом і приємним запахом грошей.

Мейлі слухав її і не розумів. Поки вона зрозуміліше не запитала його:

– Чи відчуваєш ти, як і я, що досяг їхнього рівня? Пам’ятаю, раніше ти казав мені, що закохався в Рея зовсім не через його гроші чи посаду. Тепер, живучи в розкішному будинку, поїдаючи в ресторанах, роз’їжджаючи дорогим автомобілем, чи можеш ти сказати, що тобі не подобається нинішнє становище?

Мейлі похитав головою дивлячись на неї в обуренні, відповівши:

– Жити краще, ніж раніше, звичайно, добре. Але я був би щасливий, навіть якщо у нас з Реєм нічого не було. – і Мейлі не збрехав. Він ніколи не відчував заздрість до становища інших, як, зважаючи на все, відчувала до обох кузенів Ніколь. Він не поспішав отримати те, що мав Рей у свої руки, навпаки, відмовлявся від усього від нього отриманого хоч у результаті все одно через силу та з відчуттям боргу, приймав.

Справа в тому, що ніякими грошима він не зміг би перекрити порожнечу в душі, і жоден подарунок не замінив би йому його любові.

Мейлі ніколи не розкошував, і звик задовольнятися тим, що є, і бути за це вдячним Богові. Хоч його мати і була із забезпеченої сім’ї, він-то, ріс із нею у злиднях.
У Мейлі текла змішана не прийнятна кров: англійця – від мами, француза – від батька, та іспанця – від бабусі з дідусем.
Рей… його протилежність. У ньому з народження текла благородного походження кров британця, а головне чиста. І зовсім не дивно, що за ним у цирку бігали іноземні артистки – цей хлопець так і тягне до себе всі погляди. Може, справжнім джентльменом як його прадіди він не був, проте час від часу Мейлі ясно вловлював скільки в ньому з ним відмінностей.

Рей, за своєю натурою був більш гордий, витончений, непохитний, впевнений, холоднокровний, перспективний, місцями суворий. І його “важлива фізіономія”, владний над всім погляд, горда постава з трохи піднятим підборіддям, любов до багатства і навіть манера мови не раз викликала в Мейлі дратівливе відчуття…
Від якого хотілося скривити рота і закотити очі, але він стримувався, хоч і збрехав би якщо сказав, що ні разу в житті не намагався того зачепити або образити. Як-не-як, Рей теж не раз того дражнив через походження.
Мейлі посміхнувся, прикривши очі. Ніколь це помітила, і незважаючи на його слова: що йому не потрібні ніякі багатства, подумала про себе: що він, певної міри, бреше, адже як не любити гроші? А особливо якщо вони дістаються від коханої людини лишень за гарні оченята.

Раптом до них підійшли. Дівчина в чорній, хутряній жилетці і з кенгуру сумкою на животі, здивовано дивилася на нього, і мовчала, ніби згадуючи, як його звуть:

– Мейлі?.. Що ти тут забув?

– Саманта… – він усміхнувся їй. – Ну я…

– Ти все ще носиш це жахіття? – несподівано перебила вона того, і скривила губу.

Мейлі простежив за її поглядом і опустив очі на свою руку, з якої звисав скромний на вигляд срібний браслет зі знаком “Інь”. Він кисло посміхнувся, нічого не відповівши.

Ніколь з Мейлі переглянулися, перша зітхнула.

– Вони недавно переїхали жити в район Сент-Джонс Вуд. – раптом повідомила дружині Ніколь, саджаючи сина в її сумку-кенгуру.

– Так ось куди Рей витратив стільки грошей зі спадщини … – промовила напівпошепки Саманта. – Хмф, ото вже негідник, знає собі ціну. Що ж, витратити все на затишне гніздечко не погане рішення. Но чому він тобі не купив нові прикраси? Не носи цей відстійний браслет, він вже старий.

– Не зважай на її настрій, – звернулася до Мейлі Ніколь. – Вона бурчить, бо замерзла, поки чекала мене з роботи. До речі, ти чому за Каєм не доглядаєш? Він бігав один майданчиком!

– Не кричи на мене!! – випалила Саманта. – Він був біля мене я відвернулася буквально на хвилину щоб знайти в сумці соску, як він наче під землю провалився! Ти й сама знаєш, який він любитель тікати від мене і ховатися!

“Вони знову почали сваритися… Дещо справді не змінюється”.

Ніколь не вгамовувалася:

– Не зводь з нього очей ні на секунду! Він мало не впав! Якби не Мейлі, він розбив собі лоба!!

Саманта замовкла, потім обернулася до Мейлі і раптово схопила того за руки, голосно вибачаючись:

– Дякую, що з’явився поруч. Я твоя боржниця!! Скажи, якщо тобі щось…!

Раптом всі замовкли. У Мейлі голосно забурчав живіт, від чого він почервонів і пробелькотів:

– П-простіть! Я… ем… Не встиг ситно пообідати і саме збирався до магазину, але… це… задивився на… ну, дітей…

Дівчата переглянулись, і навіть не змовляючись, підхопили його під обидві руки і повели за собою.

Мейлі обурювався… Ні. Це чудово, що його привели поїсти, але… не в елітний ресторан Лондона ж! Ох, а він просто хотів закупити продуктів…

– І скільки разів ви встигли “це” зробити?

Мейлі приголомшливо подивився на Саманту, до якої почала голосно обурюватися Ніколь:

– А тобі нащо це знати?!! Може, натомість, розкажеш і скільки разів ти вчора стогнала піді мною!?

Офіціант, що підійшов, косо зиркнув на них. Мейлі опустив почервоніле обличчя в долоні. Саманта сердито дивилася на дружину, стискаючи від сорому губи, потім прошипіла:

– Нагадай мені більше ніколи не брати тебе з собою в ресторани…

– Кхм, прошу, міс. – офіціант залишив їм три меню і відразу ж зник.

Мейлі подивився на біловолосого хлопчика в сумці-носилці у Саманти, що тягнув ручки до меню у мами в руках, і з посмішкою запитав:

– Можна потримати його?

Саманта підняла на нього очі, потім опустила на сина і мовчки кивнула. Вона підвелася, винула малюка з сумки-кенгуру, і передала в руки Мейлі, сідаючи назад на місце.

Мейлі поставив його ніжками на коліна і милувався темно-шоколадними очима хлопчика.

– У нього твої очі, Саманта. І така ж мила посмішка як у тебе, Ніколь. Ох, Кай прям як чорно білий шоколад, так і з’їв би. – коли Кай почав мацати його щічки, він відкрив рот і забавляючись, вкусив його, але зрозуміло, він не кусав, а просто закривав і відкривав рот, промовляючи:

– Аа-м! Аа-м! Який же ти смачненький.

Кай радісно посміювався, спостерігаючи, як його пальчики зникають у того в губах, і як яскраво посміхається йому дядечко.

Саманта з Ніколь у німому здивуванні дивилися на свого друга, потім переглянулися між собою. Друга запитала:

– Ем-м, Мейлі, ти ж їсти хотів. Швидше замовляй щось.

– А, Ніколь, – гукнув він, милуючись як ручка малюка стискає йому палець. – Можеш сама щось вибрати? Я не вибагливий. З’їм все, що замовиш.

– Добре…

Саманта нахилилася через стіл і погладила Мейлі по плечу, з хитрими іскорками в очах питаючи:

– Правда ж він милий? Цей чорно-червоний костюм на ньому я сама пошила. Це таке щастя – мати свою дитину, хіба ні?

– … угум… – з опущеною головою промимрив він.

Саманта з тяжкістю у погляді, тихо промовила:

– Коли ми з Ніколь одружилися, я боялася, що ніколи не зможу народити дитину. На донора у нас тоді не було грошей, тож я просила стати ним Рея. Він був моєю останньою надією на щасливу сім’ю… Не подумай, що я просила його собі на користь, просто, я не хотіла йти на крайні заходи, а він чудово підходив на цю роль. І все ж таки… нам довелося з Ніколь збирати гроші і йти в банк сперми…

Мейлі здивовано перевів погляд від неї на іншу. Ніколь, відчувши його погляд, зітхнула. Підійшов офіціант. Дівчата замовили, і коли той вийшов. Ніколь відповіла:

– Хоч Кай і не рідний мені. Но я його мама, – вона підвела голову, гордо вимовляючи:

– І я краща за тебе мама, заюш!

– Що!?

– А хіба ні? Я готую, стіраю, гладжу, годую, прибираю, і не гублю дітей!!!

Мейлі передчував, що ті знову почнуть сваритися, а щоб їх вигнали з ресторану йому, звісно ж, не хотілося. Тому він квапливо перебив їх:

– Я вам заздрю!

Ті запитально перевели на нього погляди.

Мейлі опустив очі на хлопчика, що заснув у нього в обіймах, і зізнався:

– Я ж… не можу мати дітей, але так само, як і ти, Саманто, мріяв про свою дитину.

Ніколь від подиву розкрила рота, в ту мить як Саманта лише широко посміхнулася, не наче здогадувалася про те, що він сказав.
От і настав її хід. З багатозначним видом, Саманта взяла його за долоню, нагадуючи:

– Ти ще пам’ятаєш про мою пропозицію, напередодні вашого весілля? Ти казав, що подумаєш. Тепер ти готовий мені відповісти?

Він забарився, дивлячись у підлогу, і промовчав.

– Мейлі, погоджуйся, – наполягала Саманта, заглядуючи на його опущене обличчя. – Ти не пошкодуєш! Та я буду тільки рада подарувати вам маленьке щастя! Якщо зволікатимеш у мене може погіршитися здоров’я або з віком я не зможу виносити здорову дитину.

Мейлі по вагався, проте довго не роздумував:

– Я згоден.

Саманта засяяла переможною усмішкою і подивилася на дружину, що виглядала зовсім не радісно, ​​навпаки, її обличчя спохмуріло як дощова хмара. Вона гнівно дивилася на Саманту, одним лиш поглядом просячи цього не робити. Але Саманта відвернулася, почувши від Мейлі:

– Але… згода має йти від обох сторін.

Саманта вкусила себе за губу, але відразу ж стала впрошувати його:

– Молю, переконай Рея… Мене він ніколи не послухає, але тебе він обов’язково вислухає! Скажи, як сильно ти мрієш про дитину, і зрештою, він це прийме. Все ж таки, я краще будь-якої іншої сурогатної матері. Я їздитиму на УЗД разом із вами. Ім’я дасте ви вдвох. У перші дні я годуватиму дитину грудьми, пізніше, ти можеш сам приїхати по крихітку, коли вважатимеш за потрібне і я не перешкоджатиму, клянуся! Але… я лише прошу, щоб ви розповіли дитині як підросте, хто її справжня мама і дозволяли хоч раз на місяць бачитися.

Мейлі остаточно здався. Він підняв на схвильовану брюнетку очі і, стиснувши її долоню у своїй, попередив:

– Добре. Але обіцяй мені, що цю дитину будемо ростити тільки ми з Реєм, і ти її ніколи не забереш у нас.

Та в раз вигукнула:

– Обіцяю! Або ж я не Саманта Крайтон!