Екстракт беладони. Безумства еліксир.

UTF-8 = 03.04.2022 07:38

script15. <beginning>

Есенція Пітьми та Світла. Задзеркалля.

Ренесансної імпресії нічне ар-нуво.

Чопорні світлячки, блукаючи чорничними стансами безумства.

Та місячні метелики в гранатових канцонах манії й бажання,

Живописали крилами розсіяних в моментах сутінків лимонне панно.

О, цей алхімічний лісовий арканум…

О, цей тендітний шелест меліси та шавлії на вустах…

І бархатистий клич віолончелі лісових ельфів – парабелум,

Під котрим заніміли тульпи сентиментів в куртуазному котильоні,

Запалюючи лампаду пристрасті під покровом сузір’їв Андромеди в небесах.

Якби тільки мовчали передзвони в юних серцях…

Якби не таївся розквіт зоряних котиків у теплій весняній фланелі,

Якби міжпланетні камелії не розпускалися під сонячну гармонію небесних сфер.

Ніколи б одвічний Фіакр Ілюзіоніста на млосних берегах Фіорда Елегії,

Не піддався би деревним етюдам ельфів та ароматам хвої і трав від друїдів,

Не обронив би з блискітками потягів й емоцій на землю такий стражденний фужер.

Він – колись теургійний кубок всемогутності з небесних самоцвітів,

Що полонив нефритові акрополі навіть демонів і серафимів непогиблих душ.

Своєю гіацинтовою грацією Ероса та моріоновим гламуром Танатоса –

Своєю виснажливо полум’яною хтивістю кордебалетів,

Розіграв дивертисмент мармеладних пасій, що цій топазній планеті краще був би невіданий чимдуж.

Не випустив би Всевишній поводдя з рук Всесвітньої колісниці,

Не загубив би їх в атласних складках сластолюбної ночі під тихий галактики час.

У безодні жоржетових надр кокетливого океану не проводив би експедицій,

Щоб виміряти його глибину в желейному блаженстві,

І в морозиві лабіринтів здорового глузду, стираючи його анфас.


Але чи не альпінарій відчуттів інкрустує колорит в екстаз?

Хіба алхімічний лісовий арканум – не його творіння?

Мистецтво – перцепція в астралі, що розганяє по кришталевим венам божественну благодать.

Хіба комедійний антураж для інтермеццо, витончені мелізми в увертюрі,

Чи ажурний антамблемент парфенону не викликають натхненне прозріння?

Завдяки чому метафізика мистецтва, перевершивши геній, дозволила почуттям вікувать?

Але ж безперервно у вирві трагікомедії себе невгомонною жагою катувать…

Померкли на світанку обнадійливі світлячки з тьмяними розбитими серцями,

І знахарські метелики на позаземній орбіті, як солодкі цукринки в гіркому чифірі, розчинилися в конформній пустоті.

Один лише Ілюзіоніст у колишньому Фіакрі кожну північ складає із жгучих сум’яттів орігамі,

І пускає їх по страху та зневаги у Фіорда хамелеоновій воді.

Можливо, асиметричний дисонанс і хаос — це є покарання.

А може, це поки що криптомнезія космосу, чи безсоромне юності баловство.

Мовчить Есенція Пітьми та Світла. Тільки кружляє невловимий універсум, наче Задзеркалля.

І знову засинає ренесансної імпресії нічне ар-нуво…

script15. <ending>