Ейфорія травить розуми майбутнього

Ніжні посмішки.

Мерехтіння зірок в очах.

Тримання за руки.

Так, наче світ розсиплеться зірковим пилом від одного необережного дотику.

“Кохай мене. Так, наче це єдине почуття в серці. Цілуй мене. Так, наче це останній поцілунок у твоєму житті”

Ґен проводить пальцем по гострому підборіддю, дивиться в повні захоплення очі. Посміхається. Щиро.

На душі так легко, коли кохаєш.

Сенку тримає його руку у своїй, грубій від тяжкої праці. Тримає міцно, не хоче відпускати, наче зараз це найважливіша річ в його житті. Гола інтимність моменту, яку сховає ніч. Навіть роздягатися не потрібно, щоб відчути себе занадто оголеним, відкритим душею та серцем.

Сенку занадто легко віддав своє серце в ґенові руки, на судження його чорній душі без частинки моралі в ній. Сенку такий закоханий, такий наївний. Батько повинен був навчити його, що довірятися незнайомцям так просто не варто. А він що? Так просто віддає самого себе, навіть не розуміє, дурний, що робить він з Ґеном. Змушує його згадувати як то воно — бути кращою людиною, бути справжньою людиною.

“Знаєш, якби це був старий світ, я б запропонував втекти в Каліфорнію. Кинути все, стати щасливими”

“Чому саме Каліфорнія?”

“Там сонце світить яскраво, вона асоціюється в мене зі зворушливою закоханістю, новим життям без помилок та необхідності згадувати минуле”

Сенку всміхається, наче згадав щось тепле. Стискає тендітну руку сильніше.

“Якби це був старий світ, ми б не зустрілися, Ґен”

Ґен думає, що Сенку занадто раціональний, якщо згадує про це в момент, коли так легко на душі. Але Сенку все одно правий.

Їх зустріч можлива лише в цьому новому світі, зламаному та перебудованому по новій слабкими руками цього вченого. Ґен думає, що Сенку міг би стати богом. Отримати популярність. Владу.

Жаль, вчені не вірять в богів, в них нема привілеїв бути сліпими.

“Дозволь собі помріяти трохи. Це ж не нашкодить, га?”

Грайливо пропонує. Але Ґен знає, що Сенку все одно відмовить. Привілеїв мріяти в вчених також нема.

“Мої плани — це мої мрії. Нащо мріяти про неможливе? Це боляче. Так серце болить”

Ґен змушує Сенку замовкнути, цілуючи цього вченого палко, бо він починає говорити занадто правдиві речі. Сенку не зрозуміє сенсу навмисно робити так, щоб боліло. Він не зрозуміє, що так відчуваєш себе більш живим.

Без болю не відчуваєш смаку щастя, без щастя не відчуваєш болю. Чи може людина бути щасливою лише тоді, коли болить? Ґен не знає, він артист, а не філософ, він не хоче шукати відповідь на це питання.

Він краще побуде зараз щасливим, готуючись, що потім буде боліти. Він краще зараз буде закоханим, знаючи, що, як повний дурень, подарував своє серце Сенку ще до їх зустрічі.