Дівочі розваги

– Леді Морґано, ви впевнені? – Ґвен не знала, куди подіти очі, так їй було незручно. А молода вихованка короля стояла навпроти і лукаво поглядала на присоромлену служницю. Тоді підійшла ближче і заправила кучері Ґвен за вухо.

– Невже ти не хочеш відчути, як я торкатимуся тебе? – Морґана погладила щоку Ґвеневери. Пальці опустилися нижче, до звабливого вирізу на грудях. – Хіба ти не пестила себе там, уявляючи, як це робить хтось інший?

– Уявляти – це одне, а… – Ґвен марно намагалася придумати, як відмовити Морґану від її задуму. Зазвичай уперта принцеса робила так, як їй заманеться. – Може, давайте я? Вам негоже…

– А я хочу задовольнити тебе, – Морґана водила язиком по шкірі служниці, від чого всі її аргументи проти зникли зі свідомості. Це було так приємно – відчувати м’які губи принцеси. А коли вона опуститься нижче… Ноги підкосилися від таких думок. Ґвен і не помітила, як опустилась на ліжко, а Морґана сіла зверху. Її зелені очі заворожували. Дивитися в них – все одно, що вдивлятись у глибину бездонного озера, усвідомлюючи, що воно поглинає тебе.

Дівочі вуста пристрасно цілували смагляве обличчя. Ґвеневера хотіла обійняти Морґану, але та прудко опустилася до її ніг і погладила щиколотки під подолом сукні.

Служниця скрикнула від несподіванки.

– Тихіше, Ґвен, – змовницьки прошепотіла принцеса, чиї руки повільно підіймалися до стегон. – Бо нас можуть почути.

– Леді Морґано… – служниця змогла вимовити лише це, як її кохана поцілувала ніжну шкіру на стегнах. Ґвеневера тихенько застогнала і глибоко вдихнула. Від нових відчуттів десь нижче живота розросталася приємна пульсація, яка витіснила сором і голос розуму. До ти ким поцілунки Морґани були солодкими, обережними, тягучими. Вона пестила служницю, вуста повільно наближалися до заповітного місця. Стогони Ґвен змінювалися схлипуванням. Вона і не помітила, як упала на ліжко, повністю віддавшись принцесі.

Вологий язик Морґани трокнувся гарячої плоті. Ґвен знову скрикнула. Плутаючись у думках, вимовляла ім’я своєї принцеси, стискала шовкові простирадла і задихалася від бажання. Ґвеневера теж хотіла попестити Морґану. Хотіла роздягти і цілувати. Нехай тільки…

– Морґано? – почувся за дверима голос Артура. Ґвеневера злякано розплющила очі. Вона була майже на межі. Важко дихаючи, дивилась, як Морґана, вилізши з-під її сукні, витерла вологі вуста серветкою. Від думки, що це її волога, служниця зашарілася ще більше. А принцеса, недбало поправивши зачіску, підморгнула їй:

– Стій за мною і мовчи, – прошепотіла Морґана, відчиняючи двері.

Артур в обладунках нетерпляче тупцявся на порозі.

– Король просив передати, щоб ти не забула сьогодні ввечері з’явитися на бенкеті, – мовив він, – а не як минулого разу.

– А що було минулого разу? – Морґана невинно посміхнулася. Ґвен за її спиною опустила очі й робила вигляд, що її нема, бо досі відчувала нестерпне збудження.

– Ти не прийшла. От що було, – сказав Пендраґон. – І герцог, що приїхав на гостину, сприйняв це за образу.

– Але ви вже все владнали? – продовжила дражнитися зведена сестра.

– Це коштувало нам зусиль, – насупився Артур, – тому будь ласкава, не забудь про бенкет.

Молодий принц, брязкаючи обладунками, пішов. Морґана ж, зачинивши двері на ключ, повернулася до Ґвеневери.

– Тепер нашим розвагам ніхто не завадить, – сяйнула очима принцеса, – на чому ми зупинилися?