Дякую, що врятувала нас

Тишу розриває неприємний писк апарату, кімната здається надто світлою через білі стіни. Звичайна лікарняна палата, без будь-яких зайвих речей та розкоші. Тільки маленька тумбочка і саме ліжко, на якій зараз лежить героїня всього Парижа. Біля неї ж сидить її вірний напарник та кохана людина.

Він тримає її руку у своїй і легенько торкаючись губами – цілує. Він повинен був усвідомити вже давно… хто був поруч із ним завжди. Але розуміння істини прийшло надто пізно. Його Леді, його Марінетт зараз лежала непритомна, вона не приходила до тями вже кілька днів. Адріан заплющив очі і втомлено зітхнув, він не бажав навіть думати про те, що втратить її. Будь проклятий Бражник, якби не він! Якби…

Адріан розплющив очі і поглянув на Марінетт, вона була блідою, надто блідою. Її життя підтримували апарати, а також назальний інгалятор, який допомагав їй дихати. Це виглядало просто жахливо, серце стискалося від одного вигляду.

Раптом хлопець відчув, як вона легенько поворухнула пальцями, і він стиснув долоню своєї Принцеси ще дужче. Дівчина прийшла нарешті до тями. Вона глянула в очі хлопцеві і посміхнулася своєю теплою та ніжною усмішкою, на яку здатна лише Марінетт. Серце від цього замерло, його Леді знає, що висить на волосині і все одно… щасливо усміхається.

Але вона просто хоче шанс побачити його знову, востаннє. Адріан повільно опускає руку і ніжно торкається її щоки. Тепла, ніжна та м’яка, така улюблена. Марінетт рада, що він зараз тут, поряд із нею. Її бажання виповнилося, вона востаннє подивилася на нього і знову легенько посміхнулася. Дівчина ні про що не шкодує.

– Марінетт! Будь ласка! — Адріан намагається докричатись до неї, утримати, але вона вже не чує. – Не роби цього зі мною!

Апарат, який відміряв серцебиття почав все рідше й рідше видавати писк, до того моменту, поки її серце не зупинилося. Він опускає голову і торкається чолом до її долоні. Не вірить, просто не вірить. На очі навернулися сльози, хлопець не зміг стримати їх. Він втратив її, втратив свою Леді.

А на столі, поруч, лежала маленька іграшка Ледібаг і листівка, на якій було написано лише кілька слів, від щирого серця.

«Дякую, що врятувала нас»