Дякую за допомогу

Гаррі відверто нудьгував. Він навіть дозволив собі позіхнути, не прикриваючись рукою.
З того часу як закінчилась битва за Хогвортс, пройшло два місяці. На підході йшов третій.

Після тих подій життя значно змінилося. Нарешті хлопець знав усі деталі стосунків його батьків і Северуса Снейпа. Нажаль, нормально поговорити зі Снейпом він так і не зміг…Той загинув,і Гаррі не встиг йому ані сказати декілька слів обурення, ані подякувати за допомогу.
Або навіть так би мовити опіку…Догляд, який той, зрештою, надавав Гаррі, беручі до увагу усю нелюбов і ненависть до свого колишнього суперника-Джеймса.

Але й Снейп не втрачав змоги виказати Гаррі свою неприязнь, яка до останніх годин його життя здавалась хлопцю безглуздою і безпідствною…Якби вони хоч раз обговорили все що було, вони б, можливо, могли знайти спільну мову, або хоча б покращити взаємини…Але ні. Гаррі не встиг.

Це краяло серце. Але, нащастя, були й кращі моменти на які той міг відволіктись. Наприклад, його стосунки з Джинні сягнули нереальних вершин! Факт того, що він таки вижив, так подіяв на Гаррі, що він зізнався Джинні у коханні і відразу запропонував одружитись. Із приставкою «Невідомо, що буде завтра. А може, мене вб’є якийсь навіжений фантик Воландеморта, тож…» Джинні тільки посміялась з того і сказала, що це все через стрес і це минеться.

Джинні й справді була права – дещо обміркувавши, Гаррі подумав, що одружуватись ще зарано, адже він ще не вступив у професійну сферу життя. Та пропозиція жити разом залишилась в силі.

Щаслива пара мала наміри переїхати у дім, який Гаррі в спадок залишив Северус. Проте ці плани відкладались. Родина Візлі втратила одного члена родини і Джинні не могла покинути родину так швидко. Та й Герміона, яка прийняла почуття Рона, теж залишалась жити у Візлі.

А ще у Гаррі назбиралась така купа справ: допомога друзям і їх сім’ям, які втратили рідних, роль свідка у безлічі справ проти колишніх смертижерів, присутність на впізнанні тих самих смертижерів, і на останок – подання документів на вакансію мракоборцем.

Це було важко поєднувати, бо від слів «найважливішого свідка історії» іноді залежила доля людей у прямому сенсі слова. Гаррі був певний, що справедливість буде осягнена тоді, коли представники Міністерства спіймають останнього прихвостня Темного Лорда і робив усе, що було в його силах. Тому він давав свідчення. Сміливо і впевнено, без страху, що хтось буде намагатись перешкодити або навпаки – підкупити…Тих, кого він знав і бачив, яких смертижерів Гаррі викривав. Були й такі, кого раніше звинувачували у брехливих злочинах лише за непідкору Темному Лорду – сприяв перегляду справи і негайного визволення. Таким був, наприклад, Стенлі з магічного єкспрессу для магів-безхатьків…

І водночас, Гаррі намагався не «злетіти» з підготовчих навчань до служби в Міністерстві. Якщо він успішно пройде підготовку і випробувальний термін, він вже зможе не тільки ходити до зали суду, а й вистежувати тих покидьків особисто…А поки що йому залишалось покірно готуватись до завдань і ходити на свідчення. І слідкувати за тим щоб не розвалились його стосунки із коханою.

І так, в один із таких днів, йому вкотре прилетів лист із запрошенням. Гаррі втомленно зітхнув, закинув сумку на плече і пішов у добре відомому напрямку коридорів. Восьма година вечора! Він так сподівався, що сьогодні його не будуть турбувати і вони з Джинні підуть у кав’ярню пити каву та їсти сендвічі. Але дух совісті і справедливості змушував вийти з ліфту на самому нижньому поверсі, замість поверху Парадної зали.

І от він сидить на лаві свідків і слухає, як зачитують імена людей, а їх по черзі заводять і виводять із зали. Гаррі не побачив за пів години жодного знайомого обличчя.
Раптом, до зали увійшла та сама дівчина, яка в мить змусила його сум зникнути – це була Джинні, і вона сяяла. Здається, у неї не було запрошення, але вона тихенько пройшла до Гаррі.

-Джинн?- впів голоса усміхнувся Гаррі.- А ти як тут?!Тебе теж запросили?

-Ні, але я спитала у охорони, чи можна приєднатись. Засідання добігає кінця, тому він зжалівся наді мною. А ще тут усі чудово знають, що я – дівчина того самого Гаррі Поттера. А ще я купила нам кави і сендвічі.- Джинні вказала на пакет, з якого смачно пахло їжею.

-Алілуя!-розвів руками Гаррі.- Цей вечір не втрачено! Я вже хочу на ґанок. Уявляєш, за цей вечір жодної знайомої фізіономії!

Гаррі зробив спробу вихопити стаканчик кави з пакету, але цей жест викликав шквал обурення у сусідніх свідків:

-Тсс! Тихо!!

-Та годі вже! Майте міру і совість, пане Поттер!

-Ми такі ж самі люди, як й Ви! Втомлені, не меньше за Вас!

-Хей, та годі Вам вже! – обурився Гаррі.

Головний суддя й слідчий, в данному випадку поєднуючі дві ролі, звернув увагу на Гаррі:

-Пане Гаррі Поттер, у Вас там якийсь шум! У Вас все добре?

-Я дуже перепрошую, пане суддя! Але день видався тяжким, а я ходжу сюди, ніби на роботу.- Іронічно пожартував Гаррі.-А чи великий ще список?

-О, розумію. Але не переймайтесь, залишилось ще троє людей!

-Ох, ну трьох ми ще стерпимо.- Прошепотів Гаррі, усміхаючись Джинні.

-Драко Малфой!- чітко вимовим суддя.

І саме ці слова змусили Гаррі майже вилізти за межі його трибуни і уважно роздивитись людину, якій належало це ім’я.
Так, це був Малфой. Високий, сіроокий блондин, із блідою шкірою. Здавалось, зараз він був блідий, як папір, бо в його очах намертво засів страх. Гаррі навіть зі своєї відстані це бачив. Бо він бачив страх смерті в цього хлопця там, у Зникаючій кімнаті, сповнену смертельним полум’ям.

Зараз, звичайно, Драко був менш наляканим, але вочевидь, неспокійним і ні вчому не впевненим. Його, колись ідеально світле волосся мало чорні від бруду сліди. Його вишуканий і як зазвичай дорогий одяг сьогодні був заношений, розкуйовджений і у деяких місцях розірваний від тривалого і інтенсивного носіння. Загалом Малфой виглядав так, ніби увесь цей час жив у якомусь дрімучому лісі без ознак взаємодії із навколишнім світом.

-Так це ж він!…- першою сказала в голос Джинні.

-Я підтверджую його особистість! – рвучко піднявся на ноги Гаррі.
Драко у ту саму мить перевів погляд на колишнього шкільного ворога і ледве помітно здригнувся.

-…і я засвідчую, що він не коїв ніяких злочинів на користь Темного Лорда!-закінчив Гаррі.

-Але мітка на руці цього чоловіка свідчить про те, що його, принаймні, визнавали своїм серед смертижерів.- Заявив суддя, віддаючи наказ. Один із сторожів швидко закатав рукав потрібної руки Мелфоя і продемонстрував чорну мітку.

-Це не так,- заперечив Гаррі.- Я особисто бачив як проходила церемонія і знаю, що слугувало тим причиною: безвихідь становища. Відмова робити це…Ем…Тату була для містера Мелфоя на той момент, фактично, відмовою служити Темному Лорду, а отже…Смертю. Та це не так важливо, головне, що я свідчу і запевняю Вас, що Драко Малфой не став а ні разу причиною смерті у Хогвартсі під час війни.

Драко продовжував здивовано і спантеличено мовчки дивитись на Гаррі. Не менш схожим поглядом на нього тепер дивилась Джинні, але Гаррі не відступав від сказаного.

-Добре, пане Поттер. Ваші свідчення дуже важливі для нашої справи. Ми обов’язково внесемо це у справу містера Малфоя.
***
Джинні була здивована. Вона знала, що Малфой отруйував життя Гаррі усі шкільні роки. Навіть їй від Драко діставалося, хоча не у таких великих порціях. Та й ніби у Драко з Гаррі була сутичка в день битви за Хогвортс. Що ж сталося? Невже Гаррі не хоче помститися?
-Давай, може, вийдемо на ґанок? – Знову запропонував Гаррі, але Джинні витягнула з сумочки фірмового «літачка» для швидких повідомлень у Міністерстві з рішучим запереченням:

-Ні. Я хочу побачитись із Роном і Герміоною. Хочу дізнатись, чи отримала Гермі посаду. Зустрінемо їх біля фонтану.

-А про Малфоя ти їм скажеш?-нерішуче спитав Гаррі.

-Так. А що? Це тепер таємниця?

-Та ні…Просто…Вони навряд чи зрадіють цій новині.

-Тому ти й поясни їм, чому так зробив. Щоб уникнути зайвих непорозумінь.

-Добре, ти права…Джинні, я такий голодний! – Гаррі жартома схилив голову до пакуночка.

-Що, прям тут, біля фонтану? У центрі Міністерства?

-Ага. А що тут такого? Ніхто нас за це не вижене.- Гаррі ніжно поцілував кохану в щоку.

-Ну добре.- Скорилась Джинні Візлі, і простягнула омріяну їжу.

Та довго чекати їм не довелося, тільки Гаррі зробив перші ковтки вишуканого кавового напою, він угледів постать Рона, а за ним і Герміони.

-Усім привіт!-Привіталась Джинні.- Герміоно, то ти пройшла спів-бесіду?!

-Так. Тепер я на посаді помічника зам-міністра Міністерства Магії!- Не без гордості повідомила вона.

-Вітаємо Герміону!- На хвилину посміхнувся Рон, чий вираз обличчя до цього був збентежений и серйозний. Він обійняв свою дівчину, і знову схмурнів:

-А тепер поясніть, що це, в біса, за повідомлення? То правда, Малфоя-молодшого спіймали?

-Так.- Підтвердив Гаррі.

-І що? Його посадять?! Гаррі дав покази?!

-Так, Гаррі дав покази.- Джинні замовчала на половині речення, перевівши погляд на Гаррі.

-Не думаю, що його посадять.- Відповів той.

-Чому?!

-Бо я сказав, що Мелфой не причетний до вбивств по вказівці Темного Лорда і не брав активної участі у його наказах.

-Що?!Що ти верзеш?!-Обурився Рон.- Та звідки ти знаєш, причетний він чи ні?!

-Він не зміг вбити людину. Двічі не зміг.- Коротко відрубав Гаррі.- Він не зміг вбити Дамблдора, він не вбив мене. Хоча у нього було вдосталь можливостей.

-Але, але, але!!!-У Рона ніби заїло, і він обурено глянув на Гаррі.- Але його батечко був смертижером! Він виховував сина на цих поглядах! Думаєш, Драко такий святий?!Скільки крові він і його сімейка випили з мене і моєї родини! А його спроби вбити Дамблдора ще тоді, в школі?! Він прокляв Кетті намистом, яке призначалось Дамбдору! А його бездіяльність у маєтку?!Він міг завадити своїй навіженій тітці не чіпати Герміону?!!Врешті-решть та зустріч у Зникаючій кімнаті!!! Він і його дружки наразили нас на реальну небезпеку! І що я чую, ти його захищаєш?!Нащо ти це робиш?!!

-По-фефше…- Гаррі нашвидкоруч доїв сендвіч, поки Рон говорив, і зробив останній ковток кави.- По-перше, усі ті спроби щодо Дамблдора- дитячі забавки на фоні того, із чим ми зустрілися, коли нас по- справжньому цілий рік намагалося вбити зграя психопатів-вбивць. Я впевнений, що Снейп проінформував Дамблдора про Драко. І він би точно знав, як упоратись із тим намистом…Так, він намагався творити нам перешкоди, але сам мало не помер. Він не той ворог, кого б боятися чи ненавидіти чорною люттю. Єдине, тут ти правий про маєток…Але, напряд чи Малфою стало духу захистити Герміону. Він усе життя сам, мабуть, боявся Белатриси, божевільної жінки, яка вбивала людей, як мух. Але ж…У Герміони є цілковите право його зневажати і ненавидіти, але…Малфої двічі врятували мені життя.- Нарешті, Гаррі тяжко видихнув – ось те, та сам причина,що він так довго тримав у собі.

-Ой, це коли?!Нагадай мені, коли це Малфой став героєм!- глузливо закатив очі Рон.

-Заспокойся Роне,- Гаррі обперся об обрій фонтану і продовжував свою думку:

– Перший раз у тому самому маєтку. Так, це мізерна крихта, тоді, коли Герміона змусила моє обличчя розпухнути, це дало ефект маскування, але Драко мене впізнав. Він не видав мене батькам і тій же Белатрисі, і вони не наважились викликати Воландеморта.

-І це величезна заслуга героїзму?!!Але потім вона почала знущатись над Герміоною!!!

-Я все пам’ятаю. І мені дуже шкода що так сталося. Ми були зачинені у підвалі, і як нам вдалося, ми вирвались нагору, припинивши це. Але винна у тому, що Герміоні прийшлося через це пройти була все-таки Белатриса, а не Драко. І врешті…Якби він підтвердив, що впізнав мене, я міг би померти. Вже тоді.- Гаррі зробив паузу. Він бачив, що Рон вже закипає, тому додав ще, крадучи змогу у товариша вилляти на нього нову порцію праведного гніва:

-А другий раз це сталося у Забороненому лісі, після зустрічі з Редлом. Я думав, що помру. Але я вижив й прийшов до тями майже у той самий час, як і він. Але Редл підіслав Нарциссу Малфой, щоб вона перевірила, чи я ще дишу. Вона оголосила мене мертвим. І завдяки цьому обману я вийграв час, щоб потрапити до замку і знищити останній крестрандж – Нагайну. Якби не вона, скоріще за все у мене відбувся б двобій на нерівних умовах, де я б остаточно помер.

-То може підеш і захистиш саме її?!

-Та не можу!- зірвався на голос й Гаррі.

-Це чому ж?!

-Не спіймали ще!!- іронічно вишкірився Гаррі.

Вперше усі відчули, як рівень напруги ніби спав у всіх чотирьох. Рон викричався, Гаррі дав зрозуміти, що йому то не подобається. Дівчата видохнули – сварка стизла.

-Ну гаразд,- сухим голосом сказав Рон.- Роби як знаєш…Так, у чомусь ти маєш рацію – він не такий покидьок, як Пітер Петігрю, але ж він покидьок!
Рон зробив декілька кроків уперед.

-Ходімо, Герміоно!

Герміона, вражена такою розмовою, вирішила наслідувати поклику Рона, і наспіх кинувши «бувайте» порівнялась з ним біля виходу, який обрав Рон.

-Ти теж…Розділяєш їх погляд?- глянув Гаррі на Джинні.

-Ні…Я не пересікалась так часто з Драко. Рон правий, але я б дуже засмутилась, якби тебе вбили.- Іронічно посміхнулась молода дівчина.
Гаррі посміхнувся. Підтримка Джинні надзвичайно надихала:
-Так. Рон правий. Драко- покидьок. Але він не заслуговує на смерть, довічне ув’язнення чи взагалі ув’язнення. Є ті, хто заслужив такої участі значно більше.
***
-Містер Мелфой, до Вас відвідувач.- Пролунав голос по ту сторону тюремних дверей.

-Хто він?- Драко схопився. У першу чергу в голові пролетіла думка, що це міг бути хтось із батьків. Але це було неможливо, адже вони досі перебувають у розшуку. Імовірно, якби його батька або матір схопили, вони б не змогли отак прийти, із відвідуваннями.

-Ваш давнішній шкільний друг. Він виступив Вашим поручителем.
Драко здивувася. Шкільний друг? Але найближчим колом спілкування були його напарники Креб та Гойл. Креб загинув у пожежі, а Гойл згинув десь у лісах…Можливо це була Пенсі? Та навряд чи, скоріше у неї власних проблем із її батьками по горло…

Але заперечувати він не став. Руки сковувала міцна мотузка – чари магічної тюрьми. Її заклинав споглядач і міг зняти лише він, або дуже потужне зілля чи вправний магічний спеціаліст.(від автора: система на кшталт встановлення індивідуального коду😊)Мотузка виглядала звичайною, але важила ніби кайдани. Цього було цілком достатньо для відвідин.
Та ледве двері відчинили, той відразу впізнав потилицю «шкільного друга».
Це був Гаррі Поттер. На ньому був світлий, коричневий піджак, ніби той був дипломатом-початківцем. Його вигляд в цілому нагадував стиль Драко у минулому, коли той жив у заможності, достатку і відносному спокою. Натомість сам Малфой був схожий на Гаррі з минулого – у поношеному одязі, трохи пошарпаний, із малими порізами і синцями на руках, обличчі і шиї. Ретельно доглянуте і розчесане волосся перетворилось щось на кшталт скуйовдженої соломи.

Доля поміняла їх місцями. Змінились статуси і обставини. Тепер вже не таким важливим було те, що було раніше – батьки, спадок, оточення. Важливішим було те, які погляди і шляхи реалізації вони наслідували. Адже Гаррі був далеко не бідний, як і Драко. Проте зараз Драко міг втратити геть усе.

Але Поттер не виглядав вражо. Навпаки, він був спокійний і навіть посміхався. Стукав пальцями по столу, виявляючи своє незадоволення через очікування. Коли ж їх погляди перестрілися, Драко відчув міцний кав’яний запах, який , буквально, вдарив йому в голову. Раніше Поттер ніколи не вживав кави, але зараз, здавалось він пив її відрами,(щоб швидше прокидатись і встигати за своїм нелегким графіком) і геть усе що він носив пропахло цим чарівним, солодко-вершковим запахом:

-О, вітаю! Як ся маєш? Бачив тебе на процедурі впізнання. Кепський маєш вигляд. Малфой, що з тобою сталося, де ти був увесь цей час? А твої батьки?

Драко не відповів. Він не піднімав очей на Гаррі.
А у Гаррі виробилась нова звичка. Точніше, нетерплячка. Він вже не мав такого великого запасу «чекання» як раніше, і тому не дочекавшись відповіді, продовжував:

-Ну той добре. Ось, дивись, я тут папери приніс …

Поттер почав доставати якісь папірці і поклав перед затриманим:

-Ось тут, по твоїй справі…Тебе звинувачують за новою справою про “Смертижерство і співпрацею з Темним Лордом”. Основний доказ – твоя мітка. Але я засвідчив, я ж-бо головний свідок, знаеш то, еге ж, то я засвідчив, що у твоєму випадку це не значить, що ти виконував усі накази, особливо накази вбивства. Як доказ своїх слів.- Гаррі тицнув пальцем у документ.- Я надав спогади пам’яті. Їх зараз перевіряють на достовірність, але це формальність. Думаю, що цього буде достатньо, щоб виправдати тебе і навряд чи ти поїдеш до Азкабану. І того, що тобі можуть приписати – лише штаф за наявність мітки і може якісь обвинувачення у шпигунстві…Але то вже дрібниці. Та якщо хочеш, я можу порадити адвоката…

Нарешті Гаррі замовк і його надалі дратувало мовчання Драко. Гаррі підвищив голос:

-Агов!!

Драко продовжував мовчки дивитись на папери.

Нарешті така поведінка спровокувало Гаррі до провокативного жесту. Він тричі щовкнув пальцями біля обличчя Малфоя:

-Агов?! Ти мене узагалі слухаєш?! Скажи вже щось, а то для кого я тут горло надриваю?!

-Навіщо?- запитав тихим голосом Драко. Нарешті він підняв очі на свого співрозмовника.

-Що «навіщо?»- вдав, ніби не зрозумів питання Гаррі.

-Чому?! Чому ти ще робиш, Поттер? Навіщо, чому допомагаєш, Поттер?…

-Ооо…-Гаррі чекав якогось такого питання…

-«Чому» й «навіщо»…А як сам думаєш?- Гаррі відхилився на стільці.-Взагалі, якщо коротко…Я думаю, що я маю щось накшталт…Боргу. Невеличкий, але бор. Бо, врешті-решть, ти мені допоміг. Двічі. Отже, я можу тепер допомогти тобі.

-Але хіба цього достатньо, щоб розраховувати на твою допомогу ?Декілька років ворожнечі і образ перекривають ці два випадки? Чи…Тобі щось потрібно від мене?!

-Та на чорта ти мені, особисто, здався, хах! -Усміхнувся «кавовий чоловік»- Знаєш…Хороше запитання. Мабуть…Ні.- Трохи подумавши, сказав Гаррі.- Я б не сказав, що я готовий закрити очі на шість років безпідставних образ мене і моїх друзів, твої спроби мені зашкодити та навіть вбити. Але я вважаю, що твоїх кволих спроб достатньо, щоб допомогти тобі зараз. Бо я не хочу мститися за шкільні образи таким чином.- Вперше за все Гаррі спокійно видихнув і потер очі. – Взагалі…Я втомився. Від цієї війни. Стільки людей постраждало.

Хтось втратив рідних. Хтось через злочинні дії смертижерів при владі. Хтось страждає зараз через те, що їх родичі або друзі перебували на стороні Воландеморта і не завжди по своїй волі…З цим треба розбиратись. Довго й ретельно. А тебе я знаю. Ти не такий кровожерливий вбивця, тож…Нехай буде мир. Принаймні, у тебе ж є батьки. Є ж, правда?

-Так, вони живі.- підтвердив Драко.

-Ну от…Насправді, я би мав допомагати так твоїй матері, але зараз тут я розмовляю з тобою, а не з нею…І коли Воландеморт підіслав її у ту ніч…- Гаррі зірвався на спогади, від яких Драко трохи здригнувся.- Її цікавило, що з тобою трапилося. Чи ти живий. Твоє щастя, ти був живий.- Іронічно пожартував Гаррі.- І тому я знаю, якби вона тут була, то, вірогідніше, її основна причина тивоги б навряд чи змінилась…У цьому місіс Малфой була схожа із місіс Візлі.

Тут Драко зрозумів хід думок Гаррі. Поттер казав про любов матерів, яку йому доводилось бачити, але якої він не мав повсяк день, проте яку мав Рон чи він сам, Драко. Тому це й підштовхнуло радше допомогти Малфою, аніж сидіти мовчки склавши руки.

-Я не думаю, що Вас трьох будуть сурово судити. Навряд чи вам світить Азкабан. Тож якщо є така можливість, передай, щоб вони виходили зі своїх хованок…Ну, це все. Мій час спливає, я маю йти. – Гаррі встав на ноги.

-Поттер, чекай…Дякую. Дякую тобі за допомогу. І…Вибач. Вибач за мою поведінку на протязі цих шести років.

Тут настала черга Гаррі дивуватись. Але він втримався від насмішок і жартів.

-Гаразд. Приймається. Але ти цей…Коли вийдеш і тебе відпустять, повтори ще це особисто Герміоні.

-Так…Ти маєш рацію. Мені варто це зробити.

-Що ж…Бажаю якнайшвидше тобі звільнитися і розшукати батьків. І нехай вже настане мир.

МаріяДолл(МарияКукольник)