Дурепа. Сам дурень!

Навіщо морочитися над пошуком стосунків, якщо є прекрасна сестра, яка готова знайти тобі бойфренда?

__________________________

 

— А я тобі казала, що він кретин, а ти мені не вірив. — бурчала дівчина, іноді роблячи ковтки коли з трубочки. — Тільки ненормальний даруватиме своєму хлопцеві букет квітів, знаючи, що в нього алергія на пилок.

 

— Ну, так він і не знав… — знизав плечима хлопець, з яким вона розмовляла, і продовжив копирсатися паличками у своїй тарілці. — Я просто не здогадався сказати йому. А він і не питав.

 

— Йонджуне, це вже його проблеми, вступаючи у стосунки, потрібно дізнаватися про людину все. У тому числі про такі дрібниці. – продовжувала студентка.

 

— Може, ти й маєш рацію. У будь-якому разі ми вже місяць тому розійшлися. Ще й за взаємною згодою. Не варто це розмусолювати. – відповів Йонджун.

 

– Я знаю. Просто побачила щойно як він пилососив ротом Джисока з другого курсу юрфаку. А раніше, коли ви зустрічалися, він його гівном поливав. Просто мудак… Знав би бідний Джисок…

 

– Ой, та годі тобі. Заспокойся. Це їхня справа. – хихикнув Чхве. — Чому тебе так цікавить чуже особисте життя, Воньон?

 

— Тому що, по-перше, воно цікавіше за моє. По-друге, це твоє життя, а ти мій найкращий друг. – пояснила вона. — До того ж, корисно навчатись на чужих помилках.

 

— А ще ти схиблена на хлопцях, що цілуються з хлопцями. — хитро посміхнувся Йон. — І не тільки тих, хто цілується.

 

— Так, я люблю яой. І що з того? Ґ— з викликом спитала Воньон. – А ти спідниці носити любиш. Я ж не тикаю тобі цим.

 

– Та тихо ти! Ще голосніше сказала б! — прошипів Джун і озирнувся, перевіряючи, чи ніхто її не почув. – Твоя взяла. Просто закрили тему. Давай доїдай швидше. Нам ще на автобуси чекати.

 

Збоку могло б здатися, що ці двоє досить дивна, але мила парочка. Але насправді вони просто були найкращими друзями, для яких плітки — головне джерело енергії та сенс їхнього життя. Йонджун був відкритим геєм і зовсім недавно він розійшовся зі своїм хлопцем. Воньон же була яскравим і навіженим дівчиськом, що любить читати різного роду фанфіки, але в основному там, де фігурувало кохання між чоловіками. Тож не дивно, що вони друзі.

 

Батьки чудово знали про захоплення доньки та підтримували, адже у всіх різні смаки. А ось маму дівчині навіть удалося затягнути в цю секту любителів яою. І тепер у будинку було дві особи, які, дивлячись звичайний стандартний серіал, шипперили головного героя з усіма чоловіками серіалу, але тільки не з головною героїнею. Батько лише на це закочував очі, але не втручався в те, чим захоплювалися його дівчата, боячись і його з кимось зведуть.

 

Ця вся любов до, так би мовити, «блакитного» кохання дозволила всій родині абсолютно нормально сприйняти камінг-аут від старшого брата Воньон — Субіна. Одного дня він, дуже нервуючи, прийшов до батьків, які сиділи в вітальні. І тоді він і сказав: «Мамо, тату! Я хотів вам дещо сказати… Справа в тому, що мені… Подобаються хлопці». І як йому пощастило, що батьки не зневажали його за це, чого так боявся хлопець, а навпаки підтримали та запевнили, що це абсолютно нормально.

 

Не дивно, що найкращим другом Воньон був саме гей. Йонджун не був тим самим клішируваним манірним хлопцем нетрадиційної орієнтації, але його жести, постава і тон здавалися надто елегантними, що за уявленням сучасного суспільства зовсім не підходило під визначення «справжніх чоловіків». До того ж Джун іноді робив макіяж і фарбував волосся у неприродні кольори. Наприклад, зараз його волосся було яскраво-рожевого кольору.

 

Воньон, яку Йонджун чекав уже хвилин десять, нарешті закінчила з їжею, набравши повні щоки рису і викликавши в друга тихий смішок. Зібравши свої речі, вони попрямували на зупинку, де мали зупинитися потрібні їм автобуси.

 

— Ти, як завжди, занадто повільна. – хмикнув Джун, потім отримавши ляпас по плечу.

 

— Я ж не можу, як мій тато і брат, їсти їжу не ковтаючи. — насупилась Воньон.

 

— Чув би це пан Чхве, позбавив би тебе зарплати в кафе. – хихикнув Він.

 

– Не позбавив би. Мені й так не платять. Мама сказала, що мені гроші не потрібні, тому що я живу за їхній рахунок, тому вона почала видавати мені кишенькові гроші, як якійсь школярці. – приречено зітхнула дівчина. — А мені вже двадцять.

 

– Вона все ще вважає тебе дитиною. – посміхнувся Йонджун. – Це мило.

 

– Це тупо. — пирхнула дівчина.

 

— Кому як… — знизав плечима хлопець.

 

Воньон швидко перевела тему і друзі почали обговорювати якісь побутові проблеми. Наприклад, надто величезна кількість домашніх завдань від викладачів чи тупість головних героїв у якомусь серіалі. Поки вони чекали на автобус, Йонджун почав гортати стрічку в інстаграмі, іноді лайкаючи фотографії красивих хлопців, які час від часу траплялися йому. Воньон помітила це краєм ока і хмикнула.

 

— Не плануєш заводити нові стосунки? – поцікавилася вона.

 

– Ні. – коротко відповів Джун.

 

– Чому?

 

— Попередні стосунки не мали успіху. До того ж того разу я почав з ним зустрічатися тільки тому, що мені хотілося мати стосунки. Зараз я вважаю, що правильніше було б починати стосунки з тим, до кого є хоч якісь почуття. – пояснив Йонджун.

 

– Теж вірно. – погодилася Воньон.

 

— Тому поки що буду один. Мені й одному добре. — знизав плечима Йон.

 

– Це ти зараз так думаєш. А коли зустрінеш того, від кого твоє серце тремтітиме, по-іншому заспіваєш. – відповіла дівчина.

 

– Поживемо побачимо.

 

Нарешті до зупинки прибув автобус, який їхав у район, де мешкала Вононе. Дівчина обняла друга на прощання, а, сівши біля вікна, помахала йому рукою. У навушниках заграв новий альбом її улюбленого гурту і Воньон, прикривши очі, вирішила подрімати після складного дня.

 

За годину дівчина прокинулася від оголошення своєї зупинки та швидко вискочила на вулицю. Її оточували різні дрібні крамнички. Воньон жила в досить дешевому районі, але її сім’я тут була щось типу багатіїв. Вони мали власне кафе. Знайшовши поглядом знайому вивіску “Лотос”, дівчина увійшла всередину.

 

У кафе було не дуже багато відвідувачів – лише двоє. З ними вона була знайома, тому, усміхнувшись на знак привітання, Воньон забігла на кухню, де над плитою пітнів її брат. Дівчина вкрала шматочок сиру на його очах і, сміючись, з’їла його, отримавши незадоволений погляд юнака.

 

— Не встигла прийти, вже крадеш. – буркнув він.

 

— Чого ти такий зануда, оппа? – протягнула Воньон.

 

— Краще допомогла б. – відповів той.

 

– Окей. Що робити? — спитала вона і вдягла фартух, що висів на стіні.

 

– Наріж перець. Приблизно три штуки.

 

– Зрозуміла. – кивнула дівчина і приступила до роботи.

 

Це кафе належало їхнім батькам, але найчастіше на кухні працював Субін. По-перше, він проходив кулінарні курси. По-друге, хлопець тільки нещодавно закінчив університет і ніде не працював, тому поки що допомагав сім’ї, які паралельно мали невелику ферму за містом.

 

– Як день пройшов? — спитав Бін, помішуючи щось на сковороді.

 

– Нічого особливого. – відповіла Воньон. – Звичайний день в університеті. Фізичка, як завжди, задовбала. Філософ, як завжди, змушував засинати під час лекції. Нічого нового.

 

Субін хмикнув.

 

– А в тебе як день пройшов? – поцікавилася вона.

 

— Зранку в бібліотеці був, а потім зателефонувала мама й попросила зайнятися кафе. Теж нічого незвичайного.

 

– Вони на фермі?

 

— Так, сказали, що повернуться пізно. Тож сьогодні нам доведеться закривати кафе.

 

— Ну, це краще, ніж сидіти над доповіддю. – сказала Воньон.

 

— Та я краще в парк сходив би, ніж на кухні тут стирчати. – зітхнув Су.

 

– Правильно. Хоч би хлопця собі підшукав.

 

— Ой, не починай… — відмахнувся Бін.

 

Насправді Субін був страшенно привабливим і Воньон щиро не розуміла чому він все ще самотній. Високий, стрункий із практично ідеальною фарфоровою шкірою. Маленькі акуратні губи, які нагадували кролячу мордочку, темні глибокі очі та приваблива посмішка.

 

Не був би він її братом, та й до того ж геєм, Воньон точно не втратила б такого. Але у Субіна стосунки були один раз, які тривали всього місяць і закінчилися не дуже добре. Тому хлопець не дуже любив говорити на цю тему, мабуть, вона була не дуже приємною.

 

– Що значить не починай? Ти будеш до кінця життя один? — насупилась дівчина.

 

– У мене є ви. Цього достатньо.

 

– Ні. Ти чудово розумієш про що я. Те, що якийсь придурок висміяв тебе за те, що ти гей, вдавши, що ти йому подобаєшся, не означає, що всі хлопці такі.

 

– Не нагадуй. — скривився Су.

 

– А я нагадаю. Коли ти в старості сидітимеш один і дрочитимеш на свою ж фотографію з молодості.

 

Субін бризнув дівчині водою в обличчя і вона розсміялася, бризнувши в нього у відповідь.

 

— Дурне… — похитав головою Бін, але посміхнувся.

 

– Сам дурень. – відповіла Вонен. – Хочеш я тобі сама хлопця знайду? У мене купа знайомих, які б підійшли на цю роль.

 

– Ні ні. Мабуть, відмовлюся.

 

Але було вже запізно. У голові у дівчини вже виник хитрий план пошуку хлопця для її брата і вона єхидно посміхнулася, настороживши цим Субіна.

 

— Воньон, я тебе прошу не думай. – попередив він. – Тільки спробуй…

 

– А що я? Я нічого… – хихикнула дівчина, змусивши брата насупитися. — Оппа, я ж нічого не сказала.

 

— Я бачу по очах, що ти вже щось задумала. — Субін знову бризнув їй в обличчя, і Воньон засміялася.

 

– Неправда! Я тільки подумала, з ким можна тебе познайомити. Я б подзвонила комусь і…

 

– Тікай. — озвався Субін і, схопивши рушник, замахнувся на сестру.

 

Сміх дівчини луною пролунав по всій кухні і вона почала тікати від невдоволеного Субіна, намотуючи кола по кухні і отримавши кілька ляпасів по плечу. Нарешті хлопець спіймав її і, обхопивши за шию, розтріпав її волосся, чуючи сміх, що не припинявся.

 

— Годі! Досить! — вигукнула Вонен, на голові якої замість зачіски було пташине гніздо. – Ти мені укладку зіпсував!

 

– Сама напросилася. — озвався старший і нарешті відпустив її, повернувшись до справи. — Віднеси краще за п’ятий столик.

 

Дівчина підійшла до дзеркала, що висіло на стіні, і швидко привела голову до ладу. А потім взяла вказану страву і вийшла до зали, де людей побільшало. Але все ж таки думка про те, що вона може допомогти братові з особистим життям, не давала їй спокою. Захотілося втілити цю шалену ідею в життя.