Дурень Хан Джисон

Чанбін так і не розколовся, що саме зробив, або сказав своєму другові, але на наступну зміну Хьонджин вийшов у пречудовому настрої. Він теревенив, жартував і філонив, як у старі добрі часи. Навіть притихлий Синмін не затьмарював щасливого вигляду наставника.

– Якщо ти виграв у лотерею – то пам’ятай в кого ти просив у борг на покупку converse. – Мінхо театрально вказав на свою персону.

– Але ж ти так і не дав грошей.

– Але ж збирався! Добрі наміри вже не враховуються?

– Ні-ні-ні. – Сехун підійшов до Хьонджина і обняв того за плечі однією рукою, показуючи, що він куди ближче до потенційного мішку грошей, ніж якийсь Мінхо. – Якщо когось і згадай, то це свого брата з команди красенів, і скільки він купив тобі снікерсів на патрулюваннях.

– Хіба ваша команда не розпалася?

– Не кажи такого вголос! – Старший закрив Хвану вуха своїми руками, на що той лише закотив очі. – Може, ми більше й не напарники, але все ще перші красені в дільниці.

– Фелікс теж красивий. — Усі троє старших здивовано глянули на Чоніна, ніби до цього не знали, що той уміє говорити.

– Він наш стажер. – Відмахнувся Сехун. – Замінить мене, коли з’являться зморшки.

– Згадай сонце – ось і промінчик.

У роздягальню зайшли молодші з Чанбіном на хвості. Мінхо відвів погляд, навіть не глянувши на свого напарника. Зараз він намагався використати улюблену тактику Хьонджина “ображаємось та ігноруємо”.

Лі вів свою власну холодну війну з однією примхливою білкою. Як експеримент він кожну їхню зустріч намагався або затягнути недвозначно до себе додому Джисона, або напроситися до нього сам. Але всі спроби було провалено з тріском. Зрозуміти, що саме зупиняло молодшого так і не вдалося, але Мінхо не так зневірився, щоб питати безпосередньо. Ось тільки, скільки б він себе не обманював, але очі невідривно слідили за об’єктом бажань, фантазія додавала свої елементи, а спогади підкидали яскраві деталізовані картинки. Здавалося, що як тільки він порушить питання про їхню маленьку проблему, все впаде як картковий будиночок. Їм добре удвох і без сексу, але Мінхо не чернець, як, власне, і Хан.

Джисон за звичкою вже розстелив собі тонку ковдру на підлозі біля стіни, щоб не заважати колегам. Але лягти йому не судилося.

– Сьогодні ми точно маємо піти до клубу! – Фелікс уже не вперше намагався підбити колектив хоч на що-небудь. Йому терміново потрібні були позитивні емоції, адже після епічного повернення Хьонджин, Хвана в його житті побільшало, а уваги наставника – стало куди менше.

– Я за! – Хьонджин був за будь-який кіпіш.

– Я не піду, втомився. – Джисон мріяв подрімати, а не смикатися під гучні біти після дванадцятигодинної зміни.

– Ні-ні-ні! Ти точно підеш! Я навіть узяв корсет, що ти брав у мене іноді. – Австралієць перехопив друга під руку, адже знав, як тільки той прийме горизонтальне положення – гру буде програно.

– Корсет? – Хван закрив свою шафку, щоб краще бачити тих, хто говорить.

– О так, ця талія створена, щоб підкорювати серця та інші органи. Повір мені, байдужим не залишишся.

– Не хочу. – Хан подивився на Мінхо, ніби відповідь адресувалася тільки йому.

– А як же твій герой-коханець? Він, напевно, вже зачекався. – Фелікс не збирався здавати позицій.

– А ось із цього моменту детальніше. – Не дивно, що Чанбін зацікавився розмовою, він завжди знав усі плітки у відділку.

– Та був там один постійний клієнт. Наш Хані взагалі раніше клубами не ходив ніколи, а то по кілька разів на тиждень мене тягнув в один і той же, щоб зі своїм “Містером Х” зустрітися в усамітненому місці.

– Лі Йонбок! – Джисон, обличчя якого більше нагадувало томат, був дуже сердитий на друга. Він би не парився з такої дрібниці, якби той самий “Містер Х”, не стояв навпроти з поглядом, пожираючим на місці.

– Ми всі йдемо до клубу! – Мінхо розплився у гремлінській усмішці, від якої в однієї білки скукожився хвіст.

Через ранній час, людей у клубі було не так багато, тому зайняти місця біля бару виявилося не складно, тим паче, що прийшли вони не всім складом. Сехун, на диво, послався на справи, і не пішов із молоддю. А ось Синміну для відмови і причин не треба було.

Перші шоти були позаду, кайдани стриманості ослабли.

– Я готовий! Сьогодні надригаюсь на місяць вперед. – Феліксу не сиділося на одному місці. Він підвівся зі стільця, і потягнув за руку свого наставника, що спокійно трощив собі безкоштовні солоні горішки. – Хьон, ходімо.

– Ууу … він ще не знає, що на нього чекає. Бідолашна маленька бестія. – Хьонджин по-доброму зловтішався над молодшим Лі. – Сьогодні його рожеві окуляри розіб’ються від суворої реальності.

Всі, крім Хвана, який і так знав, що на них чекає, дивилися на танцюючих друзів. Фелікс почав рухатися, але незабаром зупинився від шоку і дивився на свого обожнюваного наставника в шоці. Чанбін повністю віддався музиці, але явно не тій, що грала для всіх, адже він дотримувався якогось тільки йому відомого ритму. Бився в танцювальних конвульсіях, вигадуючи на ходу свої рухи, які ніхто б у здоровому глузді і на тверезу голову повторити не наважився.

Всі відвернулися, бо відчували сором тільки дивлячись на це неподобство.

– Ех, піду і я, чи що. Ганьбитися, так разом. – Хьонджин закинув у себе ще один шот, і пішов до кращого друга. Його рухи були ідеальними, він відчував ритм кожною клітиною свого тіла. Такий контраст різав очі, наче ці двоє з різних світів. Бідолашний Фелікс, не оговтавшись від першого потрясіння, відразу перекочував у друге, і, здається, зовсім забув заради чого спершу прийшов сюди.

– А що з ним? – Хан показав за спину наставника, на Чоніна, що розпластався по барній стійці, і вже пускав слини. Мабуть, пити хлопць не вмів.

– Втомився, мабуть. – Мінхо потріпав наймолодшого по голові, але жодної реакції не отримав. – Чому не йдеш танцювати?

– Не входжу в натовп на тверезу голову, потрібна ще пара чарок.

Між ними було два стільці, що здавались Мінхо непереборною перешкодою. Але він продовжував лупити стіну між ними.

– Отже “Містер Х”…

– Ні, не нагадуй. – Джисон схопився голову, ховаючи погляд. – Ми ж домовлялися забути про цю помилку! П’ять! П’ять помилок!

– Що? Помилка?

Стіна раптом звалилася сама, але за нею виявилася широка прірва. Лі не встиг обміркувати слова молодшого, як між ними сіла дівчина у відкритій сукні. Одна з тонких бретельок ніяк не трималася на плечі. Молода спокусниця замовила собі коктейль і обернулася до Мінхо.

– Один тут?

– Як виявилось, так. – Це вперше, коли дівчина сама його клеїть. Іншого дня він би заніс це до списку особистих досягнень, але в той момент голова була зайнята іншим.

Стандартні фрази, і такі самі стандартні відповіді. Хлопець щосили намагався зобразити зацікавленість у флірті, непомітно поглядаючи на молодшого, що закидав у себе спиртне.

У результаті Джисон, не витримавши, теж пішов на танцмайданчик. Мінхо відчув своєрідну перемогу. Він не знав, що робить і чого досягає. Але викликані явні емоції у Хана тішили его. Тільки ось відчуття перемоги невдовзі різко змінилося гіркотою, коли, глянувши на небагатьох танцюючих, очі зупинилися на молодшому, над яким навис якийсь хлопець, рухаючись в унісон. Джисон, помітивши увагу до своєї персони, почав танцювати куди більш розкуто, з викликом дивлячись на наставника і спокусливо рухаючись перед незнайомцем.

Лі й не помітив, як пішла дівчина, з якою він мило щебетав ще хвилину тому. Вся його увага була зосереджена на білці. Невідомо скільки часу Мінхо терпів би цю картину, але тут незнайомець поклав свою граблю на талію Хана. На його талію! Яку можна було майже обхопити долонями, за яку так зручно триматися, та, що була наче створена під його руки. Пелена застелила очі, а здоровий глузд випарувався. Швиденько накотивши для хоробрості, він повернувся поглядом на танцмайданчик, але ні Джисона, ні того хлопця вже не було.

Наче від цього залежало його життя, Мінхо побіг у туалет. Благо, що нікого, крім білки, що цікавила його, там не було. Джисон стояв біля раковин, вмиваючись прохолодною водою. Заштовхати його до однієї з кабінок не було проблемою. Обидва опинилися на взводі. П’яні і розсерджені, вони пропалювали один у одному дірки.

– І що це було? – Мінхо різко сперся рукою об стіну прямо біля голови Хана.

– Про що ти? – Награне безневинне моргання віями ще більше розлютили старшого.

– Не вмикай дурника! Зваблював того чоловіка, щоб я приревнував? – Він наблизився до чужого обличчя, обпалюючи своїм подихом Джисонові губи, а другу руку прилаштував, де їй саме місце, на талії, обтягнутій корсетом. – Хочеш шосту помилку прямо тут?

– Я ж просив забути, що було в цих кабінках!

– Ти тому розстебнув мій ремінь? Щоб забути добряче? – Друга рука кінчиками пальців підняла трохи тремтяче підборіддя навпроти. – Тоді я зроблю так, щоб ти забув, де ти і як звуть.

– А ти себе не переоцінюєш? – Своєрідний ляпас по гордості тільки більше розпалив Мінхо.

– Це ми ще побачимо.

До туалету неодноразово заходили й інші люди, але вони цього навіть не помічали. Зголоднілі до близькості тіла не переставали рухатися ні на секунду. Вся обіцяна майстерність Мінхо відгукувалося гучними стогонами Джисона, через що, іноді, Лі доводилося затискати молодшому рота.

Відчуття не йшли в жодне порівняння з попередніми “зістрічами”. Перепих із симпатичним незнайомцем – це, звичайно, добре. Але доводити до мурашок по шкірі та спазмів кохану людину – зовсім інший вид задоволення.

Мінхо дотримав свого слова.

Джисон прокинувся від гуркоту посуду. Кімната виглядала незнайомою. Чужі речі на ньому були завеликі, але приємні на дотик. Все тіло боліло, особливо посинілі за ніч боки, які Лі добряче пом’яв минулого вечора, поки намагався утримати молодшого і задати потрібний ритм.

– Ранок добренький. Хоча зараз вже середина дня. – На з’єднаній з вітальнею кухні, господар квартири готував легкий сніданок. Він був такий затишний і домашній, що Джисон мимоволі задивився. Старі окуляри замість лінз. Широкі штани та футболка, що приховували спортивну статуру.

– Ти привіз мене до себе?

– А треба було в дільницю? Я не знав точно твою адресу, а ти не приходив до тями. Навіщо пити, як не вмієш?

– Вмію! – Хан сів за стіл, куди вказав старший.

— Тоді вчора це я тебе так вразив наповал? – Після кинутої Лі фрази, молодший сховав погляд у тарілці, поставленій перед ним. – Тільки не роби вигляд, що нічого не пам’ятаєш, по очах бачу, що це не так. Наступного разу пропоную …

– Наступного разу?

– Наступного разу пропоную одразу поїхати до мене. – Він повторив твердим строгим голосом, що не терпить заперечень. Але тон змінився на більш м’який, коли старший поставив запитання, яке давно його цікавило. – Чому ти так цього не хотів і всіляко уникав? Адже нам добре разом.

– Саме тому! – Джисон дивився куди завгодно, тільки не на чоловіка навпроти. – Ти мені подобаєшся. Дуже подобаєшся. Тому я хотів почати з тобою стосунки не як хлопець із клубу для розваги, а як Хан Джисон. Ми були разом не раз, і не два, і навіть не три до того, як взагалі познайомилися. Я не хотів здатися надто доступним, адже яке тоді ставлення може бути до такої людини? А про повагу я взагалі мовчу. – Жодної реакції на слова не було. – Ти мені справді подобаєшся, Хьон! – Він підняв свої очі і зустрівся з щасливим поглядом Мінхо.

– Дурень ти, Хан Джисон.

Цього дня сніданку так ніхто і не торкнувся.