Дурень

Надихнулась піснею Бумбокс – Дурень.

Женя не може заснути. звісно ж, як спати, коли думки лізуть одна на одну, коли серце вилітає з грудей від спогадів. йому треба був час. час на те, щоб розкласти все по поличках, щоб вгамувати себе. але той час він мав тільки вночі, після 10-годинних зйомок нового фільму, після цілого дня спілкування з людьми, які виснажували його найбільше усього.

думати про нього було боляче, думати про його голос, який вводить наче в транс. думати про ці блакитні очі, в яких постійно тонув, а випливати навіть не намагався. про поспішку, якій Женя був радий найбільше. так важко думати про того, хто так близько до тебе, ось майже доторкнутися рукою до плеча, щоб обійняти. але той у відповідь швидко похлопає по спині і відпустить, а актор хотів залишитись в ціх кремезних руках на цілу вічність. вони такі теплі, вони зігрівають у найхолодніші дні, але не його, а якусь іншу жінку. ну, так думає Янович. але його думки перебиває вібрація телефону.

Буде потрібен дурень – телефонуй мені

“зараз третя година ночі, кому там не спиться?!” – думає Женя і дратується, що хтось збиває його з важливих роздумів.

дзвонив невідомий номер, проте він на автоматі бере слухавку.

— ало

— привіт Женька, – відповідає голос з того боку і комік одразу впізнає цей тембр.

стає так добре, що він несвідомо посміхається, але одразу виникають питання:

“чому Спартак дзвонить з невідомого номер? де його телефон? звідки так гучно лунає музика?” – з’являються купа питань, але Женя задає тільки одне:

— де ти? – стурбовано запитує той.

— я в барі, твоєму улюбленому. забери мене, будь ласка, – почувся благаючий тон.

звісно Женя приїде і забере, котра година не була б, він прийде. звісно буде бігати за Спартачком, він по іншому не може, лише б бути поряд частіше. але він все ще не розумів причину, чому психолог в барі? він взагалі не п’є. може у нього якісь проблеми? то чому він не розповів про них мені?! а його дівчина? сидить вдома і чекає на повернення Спартака? запитань було багато і Женя починав забивати голову, яка й так була переповнена думками про цього чоловіка.

— господи, Спартак, де твій телефон і як ти взагалі потрапив в той бар? – Женя був трохи роздратований, бо це не було схоже на його друга(?)

— давай потім тобі розкажу, тільки забери мене.

Женю просити двічі не треба, він вже був одягнений у джинси та хватав худі, яке валялось на стільчику.

— чекай на мене, через хвилин 10-15 буду.

— дякую!! ти просто найкращий, – з полегшенням вимовив Спартак.

комік вже під’їжджав під бар на своїй машині.

зайшовши у середину йому було легко знайти психолога, бо той один, як завжди, був суцільною чорною плямою. він був засмучений, проте коли побачив Женю з’явилась посмішка.

— Женю, тільки можна я сьогодні залишусь у тебе? – запитує чоловік і, як завжди, отримує позитивну відповідь.

їхали в машині у тиші і Спартак навіть встиг придрімати. припаркувавши машину Янович повернувся до чоловіка. споглядати на цю милу картину хотілось вічність, але дізнатися що сталося хотілось більше. актор розбудив чоловіка і вони піднялись у квартиру Жені.

Янович допоміг зняти куртку із Субботи і вони пішли на кухню. Женя швидко заварив по чашці чаю та сів уважно слухати, що ж сталося з його другом.

— так, тепер розповідай, що відбувається, бо я вперше бачу тебе таким.

Спартак сьорбнув чаю і дивився кудись у підлогу.

— ми дуже сильно посварились, вона сказала, що ми більше не будемо разом, – сухо промовив чоловік, — а ну і телефон розбив, бо той випав на сходинки, поки я спускався із квартири.

це останнє про що міг подумати Женя. вони виглядали щасливими разом. ну, так здавалося зі сторони. невже сварка настільки серйозна?

— оу, це неочікувано, – Женя не знав що додати.

— насправді, останні тижні були складні. ми сперечались на різні теми, ніяк не могли дійти до якогось компромісу і просто дратували одна одного. і якщо бути чесним, напився я не через велике горе після розставання, а через тебе, – тихо вимовив Спартак.

“що?? це мені зараз не почулось?” – сидів з нерозумінням Женя.

— можеш повторити? – наче спеціально хоче почути це ще раз з вуст психолога, хоче впевнитись.

— я напився через тебе, – видихнув він, – окей, варто сказати по іншому. я напився, бо думки про тебе заполонили усе.

Янович сидів без єдиної емоції на обличчі, бо просто чекав, коли той розповість більше. щоб знову не напридумувати собі того гарного життя з цим прекрасним чоловіком, про яке він мріяв майже кожну ніч.

— ти живеш в моїй голові вже довго. ти засів там і не вилазиш. чому той комік викликає в мені стільки емоцій? чому він єдине, що рятує мене кожен день? чому я не можу далі жити своє життя з дівчиною? чому не можу бути нормальним як усі? ці питання я задаю собі вже тривалий час. мені 31 рік, а я закохався у свого друга.

здається, Женя вперше бачить свого товариша(?) у сльозах.

— я не знав як справитись з цим. я думав, що якщо я утворю між нами якусь дистанцію, то все це пройде, проте розумію, що це зовсім не так, – схлипнув Спартак.

Євгена переповнювали емоції, він просто міг у будь яку секунду вибухнути від їх кількості всередині. чоловік дуже сильно розумів його. усі переживання, усі ці почуття, він відчував їх також.

Женя встав зі свого стільчика і підійшов до Субботи. він просто розкрив руки і чекав поки інший пірне у обійми. актору було складно підтримувати людей словами, тому він міг зробити це тільки дотиками і в цьому було щось глибше, аніж довге підбирання слів.

Спартак швидко відповів на обійми. він був нижчим за Женьку та встав трохи на носочки обгорнувши того у відповідь своїми руками. психолог уперся носом у шию коміка та вдихнув аромат Жені. цей запах був такий рідний, що уся тривога, яка була до цього, просто щезла.

Янович, як губка, намагався закарбувати у пам’яті ці хвилини, проведені у обіймах чоловіка. хоча, здається, це точно не останні такі довгі та теплі дотики.

— ти теж ні на хвилину не покидаєш мої думки і я закохався, як дурень, – трохи посміхнувшись відповів Євген, – ти просто не уявляєш скільки я мучився, бо був упевнений, що ти нічого не відчуваєш до мене.

— ні, ну точно дурень, – у відповідь посміявся Спартак.

вони відпустили один одного і дивились в очі. Євген тонув у цьому безкінечному морі, а Спартак розглядав колір очей напроти з великою цікавістю, наче заворожений.

— тож…ти хочеш щоб ми щось спробували? – обірвавши тишу та трохи знервовано спитав Женя.

чоловік напроти огорнув його щоку та погладив великим пальцем.

— давай вирішимо усе завтра, – спокійним голосом промовив той, — я так хочу у ліжко і спати, – із очами кота у чоботях відповів Суббота.

— але спочатку бігом у душ, – серйозно сказав інший.

— добре, хазяїн, – Спартак спробував зробити серйозне обличчя, але обидва розсміялись.

Женя дав чоловіку його піжаму, бо той міг іноді залишатися на ночівлю у нього, тож мав тут свої речі.

Поки психолог приймав швидкий та освіжаючий душ, Євген помив чашки після них та пішов до спальні. Він залипнув у телефон, поки чекав на хлопця. Коли той зайшов до кімнати, Янович підняв голову і не зміг вимовити ні слова. Татуювання, що виглядали з під рукавів чорної футболки, мокре та неслухнане волосся і ці очі, які наче світились у темряві. Він був нереальним, Женя не вірив, що той справді існує і він його Спартак.

— ей, ти чого завис, Женька? – махав руками він.

— та нічого, – почервонівши відповів Євген. він обов’язково розкаже тому, як він кохає його і наскільки той прекрасний, але не зараз. у них буде час, тепер його буде купа.

— ти теж красивий, – наче читаючи думки видав Суббота. Спартаку сказати комплімент було набагато простіше.

— господи, я настільки очевидний? – жартуючи закочував очі чоловік.

Женя глянув на годинник: 4:37 ранку. треба терміново лягати спати.

Спартак влігся поруч до актора. у того було двоспальне велике ліжко з дуже зручним матрацом. він завжди висипався, навіть якщо спав по чотири години.

психолог підтягнув Яновича до себе і той поклав свою голову до нього на груди. Суббота погладив спину Жені.

— на добраніч, мій Женька, – побажав чоловік і поцілував іншого у скроню.

— гарних снів, мій Спартачок, – ближче притулившись відповів Євген.

ось так, ще дві години тому комік і уявити не міг таку картину. як швидко змінилось його життя. тепер він найщасливіша людина на планеті, бо йому взаємністю відповів сам Спартак Суббота. але що буде далі? як на них будуть дивитися люди? а їх глядачі, як тепер вести подкаст не з другом, а коханцем? а якщо помітять, що щось між нами змінилось? боже, що казати моїм батькам? який же я дурень.

відчувши спокійне дихання під боком Женя трохи заспокоївся. все ж таки, вони удвох вирішать це завтра. вони встигнуть ще багато чого, але то все вже потім. через декілька хвилин буде світанок і хлопці обов’язково розберуться з усім, але зараз варто зосередитися на теплих та кремезних руках що зараз обіймали Яновича і приємному ароматі Спартака. нехай усі почекають.

від автора: мій найперший фанфік ever, сподіваюсь це не настільки погано, як я думаю:)