Думки кричать

***

Там десь далеко у країні,
Іде запекла, зла війна
І ти не думаєш про чесність,
нема тут правил – це бійня.

А я сиджу тихенько в Польщі
і грію руки у теплі,
Коли герої правди плачуть,
бо трупи – це не край лічби.

Ви всі листаєте новини,
Всім важко жити тут і вже.
Проте, візьміть себе у руки
І щось робіть уже тепер.

Ті москалі, біди нароблять,
І до, і певно, після нас.
Їх руки чорні вже від сажі,
А кров стікає з рукава.

Ми маєм місію до смерті,
Спинити тих дурних катів.
Але чи варто їх прощати?
Я скажу зразу, точно ні!

***

Лежиш, сидиш, яка різниця?
Тебе весь час лапає лінь.
Ти спробуй встати походити,
Ти думаєш лише про біль.

То совість прийде покричати,
Ти раптом посуд розіб’єш.
Мораль, яку казала мама,
Ніколи в вуха не зайде.

Помилки робиш самостійно,
Поради ти не слухаєш завжди.
Приходять друзі ненадійні,
Тікають давні вороги.

Мораль історія не має
І далі просто тишина.
Самі шукайте в собі правду,
бо я живу лише життя.

***

Жалітися не думай, то не варто,
проте слова самі летять на дно.
Ніщо вже не врятує, ти не парся,
живи життя, яке тобі дано.

То сонце сліпить, очі обпікає,
То небо темне, не дава думок.
Ніколи не жалійся і не гавкай
на те життя, яке тобі дано.

То складно раз за разом пробачати:
себе, життя і тисячі людей.
Проте єдине, що вже варто знати:
“Живи, люби й шкодуй лише про смерть”.

***

Я бачу дим, я чую сигарети,
Моє нутро кричить від непролитих сліз,
Язик терпить, шуміти він бажає,
Душа болить від пережитих днів.

Моє тепло згасає з кожним разом,
Мої бажання зникли назавжди.
Я бачу гріх, холодний наче камінь,
який ніколи не впаде з душі.

***